12. Г.Флобер

(1821–1880)

Г.Флоберу належить визначне місце у розвитку французького реалізму ІІ половини ХІХ ст. Розквіт творчості письменника припав на 50–60-і роки, коли після революції 1848 р. у суспільному житті Франції різко загострилася класова боротьба та посилилася реакція. Флобер не сприймав міщанської пустоти, безглуздої буденності і проти цього спрямовував свої твори. В той же час світосприйняттю Флобера був притаманний песимізм та розчарування у сенсі людського буття.

Літературна спадщина Флобера невелика, але об'єктивний зміст його творів та довершений стиль принесли йому світову славу.

Новим у творчості Флобера було:

• не звертаючись до гіперболізації, він глибоко і психологічно вірно розкрив дійсність;

• об’єктивно виявив закономірності психології середньої людини;

• дав як найточніше зображення буржуазної буденності;

• Флобер зізнавався у тому, що коли він пише роман, інтрига і фабула йому байдужі: „Я хочу передати колорит, нюанс”. Роман „Пані Боварі” явно контрастував з яскравістю східних вражень, відтворених у романі „Саламбо”. Сам письменник про це писав так: „У карфагенському романі я намагався створити відчуття пурпуру. У „Пані Боварі” я хотів лише передати один тон, барву плісняви, притаманну оселі мокриць”.

• Флобер (здебільшого в своїх листах) обґрунтував теорію об’єктивного реалізму, за якою:

• в мистецтві також можливі закони і методи природничих наук, завдяки чому художник буде об’єктивно викладати матеріал у творах, не даючи йому власної оцінки;

• за висловом Ш Бодлера, у Флобера „сама логіка твору дає собі раду з усіма вимогами моральності, покладаючи на читача видобування висновків”.

• Письменник просто зображував події, розкриваючи почуття героїв, і читач розуміє, що автор не сприймає того дріб’язкового і безглуздого середовища і тих, хто його населяє. Це виявляється у тоні роману, просякнутому гіркою іронією.

„Пані Боварі” (1857)

• Працюючи над романом, Флобер, за його власним висловом, „намагався влізти в шкуру” глибоко апатичних йому людей.

• Основна проблема -- протиставлення романтичних ілюзій – дійсності.

• Флобер не сприймав не тільки сучасної йому дійсності, а й пустих та нікчемних людей.

• Емма Боварі, на перший погляд, подібна до романтичних героїнь: жадає справжнього почуття, мрійлива, витончена. Вона хоче нового життя, ідеали якого винесла з дешевих бульварних романів, сповнених фальші та примітивізму. На її мрійливу душу, яка прагла вирватися з нудного і сірого середовища, не могли не справити враження надлюдські пристрасті, коханці і коханки, готові заради любові на все, сльози і цілунки, місячні ночі і клятви... І все це сприймалося нею як абсолютно можливий штамп життя. Саме реальність дала Еммі звичайного чоловіка, який не просто контрастував з романними героями, а викликав у неї відразу на тій тільки підставі, що „він не вмів ні плавати, ні фехтувати, ні стріляти зі зброї...”.

• Не справдилися романтичні сподівання Емми і в її реальних любовних пригодах. Леон, сентиментальний провінційний нотаріус, не відчував особливої потреби у бурхливій пристрасті Емми. Ще гіршим за нього був Рудольф – справжня пародія на романтичного героя. Він вміло спокушає Емму, але, дізнавшись про її намір кохати його довіку, полишає її, т. як перспектива буденного кохання – це не для нього.

• Глухий кут, в який потрапляє Емма внаслідок своїх сердечних розчарувань, є своєрідним відображенням і того середовища, де це все відбувається. Під пером Флобера звичайні і абсолютно пристойні зовні фрагменти життя перетворюються поступово на мертве болото, де не було подій, не було руху, де один день був схожий на інший у своїй безнадії та мізерності.

• Об’єктивно зображуючи психологічний стан, різні деталі, вчинки та їх мотиви, думки Емми, Флобер приводить читача до поступового розуміння того, що прагнення до витонченого і прекрасного обертаються пристрастю до просто красивого життя – готельного шику, красивих речей та смачної їжі, а бажання неземних романтичних почуттів – інтрижкою у пошуках плотських утіх. Трагедія Емми полягає в тому, що вона не може примиритися з обмеженістю провінційного існування, але її ідеали, сформовані цим же середовищем, так само позбавлені будь якої духовності. Флобер залишається об’єктивним до кінця, зробивши банальною і саму смерть Емми: їй не судилося, як будь-якій романтичній героїні, померти від розбитого кохання. Вона заборгувала велику суму і помирає, отруївшись миш’яком.

• Метод об’єктивного реалізму (завдяки використанню Флобером таких засобів зображення, як мрії героя, вчинки та їх мотиви, думки, ставлення до оточуючих, психологічний стан та його прояви) дає можливість читачу не тільки споглядати життя, а й тлумачити його. Тому логічним стає врешті решт співчуття до Емми, яку „пліснява” життя не тільки оповила, а і задушила.