16. Школа контрольованого глобального розвитку (д. Гвішиані).

Школа контрольованого глобального розвитку заснована Д. М. Гвішиані. Створена з метою опрацювання системи моделей альтернативного глобального розвитку й оптимальних управлінських стратегій. Пропонує развивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології історичного матеріалізму. Перехід до інформаційного суспільства розглядає як магістральний шлях розв’язання глобальних проблем.

17. Школа світ-системного аналізу (і. Валлерстайн).

Школа «світ-системного аналізу» заснована І. Валлерстайном (США). Розробляє парадигму, у центрі якої є розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець ХХ ст. розглядає як кризу, пов’язану з переходом від капіталістичної світ-системи (домінує на планеті з 1500 року) до поки ще непевної посткапіталістичної системи. Причому капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотого мільярда»), напівпериферії і периферії світу. Для цієї світ-системи характерні циклічні кризи з періодичністю 50—100 років, котрі нагадують довгі економічні хвилі М. Д. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу схиляється до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутої Міжнародною соціологічною асоціацією 1994 року.

38. Причини та наслідки глобалізації.

Глобалізація – це зростання ролі зовнішні факторів економічних, соціальних і культурних у відтворенні всіх країн учасниць цього процесу, формування єдиного світового ринку, без національних бар’єрів і створення єдиних юридичних умов для цих країн.

Причини: 1) технологічний процес в галузі технології, засобів комунікації; 2) значне розширення сфер діяльності міжнародних та транснаціональних організацій; 3) формування масової культури і масової свідомості; 4) створення єдиної сфери поглядів відносно ринкового господарства.

Позитивні наслідки: ● поглиблення спеціалізації та міжнародного розподілу праці за рахунок конкуренції та розширення ринку; ● економія на масштабах виробництва; ● виграш від торгівлі на взаємовигідних умовах у міжнародному масштабі; ● підвищення продуктивності праці внаслідок раціоналізації виробництва на глобальному рівні та розповсюдженні передових технологій; ● загальне підвищення добробуту у світі.

Негативні наслідки: ► нерівномірний розподіл переваг в процесі глобалізації світової економіки; ► загроза конфліктів на глобальному, регіональному та локальному рівнях; ► загроза для деяких держав переходу контролю над їх економікою від національних урядів до потужних держав або транснаціональних корпорацій.

3. Поняття глобалізм, глобалізація, глобалістика.

Глобалі́зм — сукупність переконань і поглядів на глобалізацію , які полягають в позитивній її оцінці і розглядають глобалізацію як найважливіший процес, що відбувається в сучасному світі. Багато тверджень глобалізму (зокрема, некритичний підхід до глобалізації) є об’єктом критики анти-і альтерглобалістів . Глобалізм може також означати певний напрям політики у глобальному масштабі, або глобальний масштаб соціальних явищ.

Глобаліза́ція — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі.

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн.

Глобалістика – це методологія наддержавного планетарного всесвітнього підходу до вирішення земних проблем.

4. Антиглобалізм: причини виникнення та сучасний стан. Антиглобалізм — загальний термін, що описує політичну позицію людей, що протистоять політиці глобалізації. Прихильники антиглобалізму загалом об'єднані ідеєю протистояння політичній владі транснаціональних корпорацій за рахунок суверенітету держав, що проявляється у вигляді торгових договорів та впливу міжнародних економічних організацій. Цей процес, на їхню думку, шкодить демократії, правам людини, навколишньому середовищу і особливо суспільствам країн, що розвиваються. Антиглобалізм включає багато окремих рухів. Багато людей, яких називають антиглобалістами, не сприймають цього терміну, й використовують інші назви, такі як «Рух всесвітньої справедливості», «Рух рухів» (популярний термін в Італії), «альтерглобалізм» (переважно у Франції) та багато інших. Нині здається очевидним, що антиглобалістський рух витримав випробування часом, що свідчить про його силу, закорінення у світових соціально-політичних процесах, незалежності від міжнародної кон’юнктури, позицій і політики урядів. Усе це дозволяє говорити, що маємо справу з громадським, політичним та історичним феноменом, що вже відбувся, з відродженням тенденції альтернативності у світовому розвитку. У цьому зв’язку хотілося б підкреслити, що майбутнє антиглобалістського руху багато в чому залежатиме від того, чи вдасться йому стати ідеологічно самостійним і переконливим. В Україні антиглобалістичний рух тільки набирає свого оберту

18. Концепція «глобальної спільноти» (М. Чешков) Співіснування природного, соціального, духовного (їх поєднання).

Отже, саме людство постає у вигляді ґлобальної спільноти. Термін “спільнота” кращий за термін “система”, тому що він ширший і містить у собі останній, залишаючи простір для осмислення людства в якості несистемного об'єкту або ж об'єкту, якому в принципі властиві різні типи організації (і системний, і несистемний). У кожному разі, запровадження терміну “спільність” дозволяє уникнути абсолютизації системного підходу, і це нагадує ситуацію початку 30-х років, коли Ніколай Кондратьєв звернувся до поняття “сукупність”, полемізуючи із системною позицією Ніколая Бухаріна.

Поняття “ґлобальність” варто чітко розмежувати із поняттям “еволюція людства”, не допустивши розчинення першого в другому, тому що ґлобальність характеризує лише один із аспектів еволюції людства – взаємопов’язаність, взаємоспіввіднесеність. Поряд із цим діють і інші механізми – членування-диференціації або – дещо в іншому ракурсі –диверсифікації. Обидва ці механізми, у свою чергу, вписані у дві гілки самоорганізованої еволюції – упорядкування і безладдя, і хаос, таким чином, є особливо складною форму порядку. Отже, звужуючи поняття ґлобалізації, відмежовуючи його від цілісного предмету нашого дослідження – людства, і це перший крок у розгортанні концепції ґлобальної спільноти людства.

Другий крок полягає у визначенні структури ґлобальної спільноти, або ґлобальности (globalite, globality) як структури. Остання може бути описана через взаємоспіввіднесеність трьох первнів людського буття: природного (біологічного і небіологічного), соціального і суб'єктного (або чиннісного). Структура (або ядро) утілює, якщо так можна сказати, абсолютне буття ґлобальної спільноти – у тому вигляді, в якому вона створена процесами антропосоціоґенези.

Двигуном історичної динаміки виступає суперечність між ґлобальною спільнотою як родовим утворенням і як її індивідуальним утіленням. Іншими словами, основна суперечність реалізується в двох формах буття людства – родовій та індивідуальній – через опосередковуючі для них розмаїті сукупності (соціальні, етнічні, конфесійні) і розгортається в зміні домінант – природного і соціального первнів. Історію ґлобальної спільноти можна розділити – залишаючи осторонь переходи – відповідно, на епохи домінуючого природного первня і домінуючого соціального первня. Зміна принципів структурування знаменує критичний момент в еволюції ґлобальної спільноти: з одного боку, вичерпана домінантна роль соціального первня, а з іншого боку – відкривається необхідність збалансувати всі три первні. Така ситуація може означати вичерпання однієї – соціальної – гілки еволюції людства і деформацію іншої – природної, а також необхідність продовження еволюції через перебудову всіх трьох її гілок: соціальної, біологічної та небіологічної. Вичерпання і наступна реконструкція соціальної гілки, її баланс із іншими гілками відбиті у феномені історичного поліморфізму (відродження культурних, етнічних, релігійних спільностей), що, не будучи ні архаїзацією, ані демодернізацією, містить у собі ці відроджені форми як моменти набуття історією її справжньої повноти, як процес надолуження і наповнення історії.

Третій крок у розгортанні нашої концепції – це опис уже не ядра, а окремих, часткових параметрів ґлобальної спільноти: її організації (будови), складу, відносин, типу розвитку. За сукупністю загальних і часткових параметрів еволюцію ґлобальної спільноти можна підрозділити на три етапи:

*протоґлобалізація – від неолітичної революції до Осьового часу;*зародження ґлобальної спільноти – від Осьового часу до епохи Просвітництва й індустріальної революції; *формування ґлобальної спільноти – останні 200 років до кінця нашого сторіччя.