22. Китайська цивілізація.

Цивілізація – це сукупність унікальних економічних, соціальних, політичних, духовних, моральних, ціннісних та інших структур які відділяють одні історичні спільноти людей від інших.

Духовний рельєф конфуціансько-буддійської цивілізації надзвичайно багатий - тут переплітається безліч самобутніх народних релігій, включаючи буддизм махаяни, даосизм, легізм, синтоїзм, шаманізм, але пріоритет конфуціансько-буддійської традиції очевидний. Політологи давно відзначили, що культури, засновані на синтезі кількох духовно-релігійних традицій, виділяються особливо сильною енергетикою, дають особливо потужні соціокультурні мотивації в політиці. Різнорідні початку, ніколи повністю не зливаючись, підсилюють і стимулюють спільний розвиток. При цьому відсутність монотеїстичного погляду на світ тягне за собою певний прагматизм політичного мислення, заснований на відсутності якоїсь однієї або єдиної світоглядної концепції. Наприклад, К.О.Саркісов, який досліджував культурно-психологічний генотип японців, підкреслює, що в цій політичній культурі відсутня єдина філософія осмислення світу і присутній дзіцугаку »- наука про практичне, або прагматизм. В останні десятиліття країни конфуціанської Азії роблять особливий акцент на прагматичних аспектах своєї духовності.

Після більш віковий приниженості імперіалістичним і колоніальним пануванням сучасного Заходу індустріальна Азія в своєму підйомі як би в помсту демонструє інструментальний раціоналізм: менталітет тихоокеанських драконів пронизаний духом меркантилізму, комерціалізації і конкуренції. Китай відверто заявив про свій вибір аналогічної стратегії розвитку з початком реформ в 1979 р. і з тих пір вірний цьому курсу. Конфуціансько-буддійcкая культура таїть в собі величезний гуманістичний потенціал, формуючи гармонійного людини. Специфіка становлення духовного світу цієї цивілізації вже в I тис. до н.е. була відзначена тим, що тут йшов активний пошук оптимального співвідношення інтересів держави, суспільства і людини на основі гнучкого поєднання політики з мораллю. Тому головною рисою, що відрізняє політичну культуру цієї цивілізації, слід вважати не прагматизм, а етико-центризм, соціально-моральну ангажованість.

23. Ісламська цивілізація.

Шлях «воїнів Аллаха»: ісламська цивілізація. Імперський людина мусульманського світу, його пасіонарність і культ харизми. Ісламська сакральна політична культура з домінантою сильної централізованої влади. Демонстрація успіху і могутності, відсутність аскетизму як життєвий принцип. Етика покори і покірності, традиціоналізм.

Сакральний характер політичної культури ісламської цивілізації очевидний: саме релігія дає мусульманину найсильніші мотивації в сфері політики. Більш того, ісламська політична культура, по суті, закріплює принцип релігійної теократії, обумовлений єдністю і нероздільність духовної і світської влади глави мусульманської громади. Можна виділити кілька сучасних теократичних установок, які в цілому розділяються в ісламському політичному світі: • принцип універсальності ісламу - загальність і нероздільність релігії в мусульманському суспільстві; • принцип панісламізму - переконання в єдності всіх мусульман, об'єднаних вірою, незалежно від національності; • ідея відродження халіфату-встановлення ісламського порядку, заснованого на законах шаріату; • ідея повернення до первісного «істинного» ісламу, звільненому від багатовікових нашарувань. Можна перерахувати цілу низку релігійних заповідей з Корану, які носять політичний характер і спрямовані на посилення централізації в державному управлінні: усунення приватної ворожнечі, заборона лихварства, податки на ведення війни. Політична культура ісламської цивілізації - це етатистська культура, де панує ідея сильної централізованої харизматичної влади політичного лідера.

24. Західна цивілізація.

Західна культура сходить до двох несвідомих один до одного початків: античному язичництва і іудео-християнської традиції. Афіни і Єрусалим - ось два символи цих начал. Від античного поліса західна політична культура успадковувала традиції автономних міських комун і такі риси полісного генотипу, як свобода совісті і працьовитість. Християнська традиція; з її розумінням людини та її гріховності також послужила формуванню демократичної духовної культури: вона стверджувала, що у своїй гріховності все абсолютно рівноправні перед Богом, ні в кого немає привілеїв - ні у тата, ні в аристократів. Однак західна цивілізація не є спадкоємицею виключно Афін і Єрусалиму, крім них є ще й Рим. Причому в сфері політики римське вплив не можна розглядати просто поряд з іншими джерелами цієї культури. Політичні цінності Рима зробили вирішальний вплив на становлення політичної культури Заходу. Риторика європейських буржуазних революцій сповнена наслідування римської культури, а мистецтво тієї епохи буквально копіює римську архітектуру та меблі. Отже, римський елемент у політичній культурі західного світу є визначальним. Римсько-католицька духовна традиція росла і формувалася повільно й органічно, як всі потужні архетипи всесвітньої історії.

Культура взагалі і політична культура зокрема стають глибоко світськими, прагматичними. По суті, конвенціональність означає, що ціннісний світ культури може змінюватися на основі негласних договорів-конвенцій між людьми. Кожен мислитель і кожен політик отримує право будувати свою раціональну картину світу, і якщо автору вдається переконати читачів або виборців в її істинності і несуперечності, ця система може бути покликана істинною. Так в західній політичній культурі поступово сформувався феномен граничної техніцізаціі навколишнього світу. Сама західна демократія в певному сенсі є втіленням технічного принципу в політиці: її політичні механізми покликані забезпечувати благі результати незалежно від. Моральних та інтелектуальних якостей людей, в ньому задіяні. Іншими словами, парадокс західної демократії полягає в тому, що вона менше вірить в людей, ніж в політичні механізми; будучи вельми песимістичною щодо якостей правителів, вона досить оптимістична щодо республіканської політичної алхімії. Мислення споживання стає відмітною рисою західної людини в умовах нівелювання цінностей. Затверджуються абстрактні речові відносини в соціальній сфері, опосередковані майновими зв'язками.

Люди, вже не пов'язані узами класу, корпорації, сім'ї, зайняті тепер тільки власними інтересами, і це перетворюється на індивідуалізм, що протистоїть інтересам політичної організації суспільства. Однобічність розвитку західної людини, що перетворює все в об'єкт раціоналізації, володіння і споживання, сьогодні очевидна для європейської культури.