58. Проблема зовнішньої заборгованості країн та шляхи її розв’язання

Причини виникнення:

1. Високий рівень дефіциту бюджету, який покривається зовнішніми запозиченнями

2. Зростаюча ставка обслуговування боргу (через рефінансування та зростання процентних ставок по країнах з великими боргом)

3. Зростаюча вартість обслуговування боргу через девальвацію валютного курсу

4. Проблеми з внутрішнім ринком запозичень

Показниками ЗЗ країни можуть бути також такі відносні показники, як відношення обсягу ЗЗ доВВП та експорту країни; відношення зобов’язань по обслуговуванню зовн боргу доекспорту країни. Вони співставлюють боргові зобов’язання країни з показникамиїї фінансового стану.

Відповідно доперших двох показників країни поділяються на 3 групи:

-країни з низьким рівнемзаборгованості (показники – не більш 60%);

-країни з середнім рівнемзаборгованості ( показники – більш 60% і не перевищують відповідно 80 і 220%);

-країни з високим рівнемзаборгованості ( показники- вище вказаних вище меж)

Критичне значення третього показника становить 20-25% ( якщо більше, то країна фактичноє банкротом).

Сучаснаборгова криза характеризується величезними обсягами боргових зобов‘язань країнсвіту. Серед провідних боржників є як країни, що розвиваються (Індія (93 млрддол.); Таїланд (90 млрд) і т.д.), так і розвинуті країни (США (862 млрд.);Канада (253 млрд); Франція (117,6 млрд)).Значні борги мають Росія, Китай, Бразилія, Мексика та інш.

Шляхи розв’язання:

1. Рефінансування – шляхом нових позик для погашення старих

2. Реструктуризація – продовження термінів зовнішнього боргу та виплат по ньому шляхом випуску нових боргів з іншими термінами погашення з частковим списанням суми старого боргу

3. Рекапіталізація – випуск цінних паперів (облігацій) на суму боргу з іншими термінами обертання та відсотковими платежами

4. Конверсія – переведення боргу в інвестиції країни-кредитора, погашення боргу товарними поставками, обмін боргу на боргові цінні папери третіх сторін

5. Новація – суб’єкти зберігаються, а форма змінюється: заборгованість за товарними поставками переводиться в займ, передачу акцій компаній, передачу власності

6. Пролонгація – подовження термінів погашення

7. Уступка права вимоги – заміна одного кредитора іншим (продаж дебіторської заборгованості).

59. Особливості розвитку регіональних ринків робочої сили за умов глобалізації

Світовий (міжнародний) ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємо доповненнях

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва – капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною. Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн із середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придатності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення глобальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці – робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба відмітити нелегальну робочу силу, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насаджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності приватні компанії легко можуть позбавитись їх, вдаючись до депортації.

Економічна функція нелегального ринку праці зводиться переважно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та середніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких масштабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК.

60. Сутність та сучасні види міжнародної трудової міграції

Міграція населення – це переміщення людей, пов'язане із зміною їх постійного місця проживання. Мета міжнародної міграції робочої сили — прагнення до поліпшення свого матеріального становища — залишається незмінною на протязі останнього століття.

Види міжнародної трудової міграції:

1. За характером переміщення населення:

а) внутрішня міграція ;

б) зовнішня міграція:

• трудовій,

• сімейній,

• рекреаційній,

• туристичній.

в) інтеграційна міграція;

2. За часом:

а) остаточна (незворотна) міграція;

б) тимчасова (зворотна) міграція;

в) сезонна міграція;

г) маятникова міграція;

3. За напрямком руху:

а) еміграція;

б) імміграція;

в) рееміграція;

г) репатріація.

4. За організацією:

а) добровільна міграція — не примусове переміщення населення;

б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо);

в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;

г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

5. За професійним складом:

а) міграція робітників;

б) міграція спеціалістів;

в) міграція представників гуманітарних професій.

6. За якісним складом:

а) міграція робочої сили низької кваліфікації;

б) міграція робочої сили високої кваліфікації;

в) міграція вчених (тобто "відплив інтелекту").

7. За правовим статусом:

• легальною

• нелегальною.

61. Роль міжнародної трудової міграції в економічному розвитку країн світу.

Міжнародна трудова міграція утворюється людьми працездатного віку,що покидають країну перебування звичайно в пошуках більш високого заробітку на певний строк. Вони не втрачають зв'язків із батьківщиною, посилають грошові перекази родичам і друзям і після закінчення терміна контракту повертаються на батьківщину. Тобто трудова міграція, як правило, є поворотною. У функціонуванні сучасного світового господарства усе більш важливу роль грає не переселенська,а трудова міграція.

Причинами міграції є нерівномірне розміщення робочої сили,відмінності в відтворенні робочої сили на національному рівні, безробіття,відмінності в умовах життя, екологічна ситуація в регіоні, інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;

Зрозуміло, що значні переміщення робочої сили, якими б причинами вони не були обумовлені, мають серйозні соціально-економічні наслідки і з цього погляду становлять інтерес для економічної науки. Під міграцією робочої сили розуміється переміщення працездатного населення з країни в країну на тривалий термін, звичайно не менше року. Розрізняють внутрішню міграцію, коли населення переміщається між окремими регіонами усередині країни, і зовнішню міграцію, пов'язану з переїздом робочої сили з однієї країни до другої. Зовнішня міграція має дві сторони: еміграція, тобто виїзд працездатного населення з країни перебування для довгострокового або постійного проживання в іншу країну; імміграція, тобто приїзд робочої сили в дану країну через кордон.

Розрізняють, далі, поворотну і безповоротну міграцію.

Поворотною міграція буде в тому випадку, якщо мігранти після закінчення якогось періоду часу повертаються на батьківщину.

Якщо ж вони залишаються в країні, що їх приймає, назавжди, то така міграція для країни перебування буде безповоротною.

Нарешті, виділяють переселенську і трудову міграцію.

Переселенську міграцію утворюють люди різних поколінь, пов'язані родинними узами, що змушені змінювати по якимось причинам місце постійного проживання. Переселенська міграція часто буває безповоротною.