62. Характеристика світових центрів експорту та імпорту робочої сили.

1. Західна Європа

Загальна кількість зайнятих щорічно коливається в межах 4-7,5 млн. чоловік. Їх питома вага в загальній чисельності працюючих в деяких країнах становить: Люксембург – 33%; Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%; Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2%

2. США

Іноземці складають більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності іноземців-резидентів, які народжені за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку

3. Нафтодобувні країни Близького Сходу

В регіон щорічно прибуває близько 4 млн. іноземців, в основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких інших країн. Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.

4. Латинська Америка

Загальна чисельність прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік. Найбільше притягує до себе Аргентина. Серед інших країн, з точки зору тяжіння, можна також виділити Венесуелу.

5. Австралія

Країна стає все більш привабливою для іноземців. Сьогодні одна чверть населення Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу

6. Азійсько-Тихоокеанський регіон

Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін.

7. Африка

В Північній Африці центром тяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні – Південна Африка, яка притягує вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну.

63.Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції для країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили

Країни-імпортери робочої сили отримують при цьому такі переваги:

1. внаслідок зменшення витрат виробництва підвищується конкурентоспроможність товарів, які виробляються країною, що пов'язано з більш низькою ціною іноземної робочої сили;

2. іноземні робітники, створюючи додатковий попит на товари та послуги, стимулюють зростання виробництва і додаткову зайнятість у країні перебування;

3. при імпорті кваліфікованої робочої сили країна, що її приймає, економить на витратах на освіту та професійну підготовку;

4) іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор у випадку кризи та безробіття;

5) іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і не враховуються при реалізації різного роду соціальних програм.

Країни-імпортери, що приймають іноземну робочу силу, отримують від цього такі переваги:

1. іммігранти поліпшують демографічну;

2. збільшується об'єм робочої сили в складі якої переважають висококваліфіковані спеціалісти;

3. підвищуються темпи економічного зростання і науково-технічного прогресу;

4) збільшується об'єм випуску продукції і національного доходу

5) зростає конкуренція на внутрішньому ринку праці і як наслідок знижується ціна робочої сили;

6) заповнюються вільні соціально-непривабливі та непрестижні робочі місця (домогосподарок, сміттярів, вантажників тощо);

7) приріст податкових надходжень до бюджету внаслідок підвищення темпів економічного зростання.

Недоліки:

1. додаткова конкуренція на ринку праці призводить до зростання безробіття;

2. масову імміграцію завжди супроводжують зростання соціальної напруженості в суспільстві, конфлікти на расовому, національному та регіональному ґрунті, зростання злочинності та інших негативних явищ;

3. працівники-іноземці, як правило, зазнають у країні – імпортері робочої сили різних форм дискримінації, починаючи з умов прийняття на роботу, оплати праці і закінчуючи сферою медичного обслуговування, страхування.

64. Рівні регулювання процесів міжнародної трудової міграції

Рівні:

1. Корпоративний

Кожна державна або приватна компанія в межах існуючого зовнішнього правового поля має свою власну стратегію і тактику залучення і використання іноземної робочої сили

2. Національний

Сукупність державних нормативно-правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної або імміграційної політики

3. Міждержавний або міжнаціональний

Регулювання відбувається на підставі укладених двосторонніх або багатосторонніх договорів (угод)

4. Наддержавний або наднаціональний

Законотворча процедура з боку наднаціональних політико-економічних інтеграційних угрупувань

5. Міжнародний

Розробка і прийняття міжнародних конвенцій у сфері трудових відносин

До методів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

1) адміністративно-правові методи:

а) законодавство про юридичний, політичний і професійний статусів мігрантів;

б) національні служби імміграції, які проводять:

• контроль за в'їздом іммігрантів до країни;

• видають дозвіл на в'їзд на роботу;

• видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні;

в) міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2) економічні методи:

а) вербування іноземних робітників, що включає такі стимули для імміграції робітників:

• надання роботи;

• порівняно високий рівень заробітної плати;

• житлові умови;

• отримання кваліфікації й освіти;

• медичне обслуговування тощо;

б) залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

в) видача ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.