55. Валютне регулювання, мета та механізм

Валютне регулювання є складовою частиною державного регулювання економіки. Теоретичну базу цього явища викладено у кейнсіанстві та монетаризмі.

Дж. Кейнс вважав, що сучасна ринкова економіка неспроможна до повної та ефективної саморегуляції. Тож її потрібно регулювати за допомогою фіскальної і кредитної політики. Валютне регулювання ж у цій системі відігравало другорядну роль, бо важливішими були внутрішні перерозподільчі процеси.

На зміну кейнсіанству у кінці 20 ст. прийшов монетаризм. Його представники вирішальним важелем забезпечення стабілізації й рівноваги суспільного виробництва вважають гроші. Тож вони відводять валютному регулюванню значно більше уваги, пояснюючи це великою відкритістю сучасних економік.

Сьогодні виокремлюють два рівні валютного регулювання: наднаціональний і національний. Наднаціональний рівень регулювання здійснюється МВФ. Він керується принципами регулювання міжнародних валютних відносин. На національному рівні відбувається регулювання валютних відносин у межах конкретної держави. Це повсякденне регулювання валютного ринку. Ці два рівні щільно пов’язані, повинні бути добре узгоджені.

Об’єктом регулювання виступає валюта, її рух, валютні відносини. Суб’єктами регулювання виступають спеціально уповноважені державні органи (ЦБ, Мінфін, комерційні банки).

Метою валютного регулювання є регулювання курсу національної валюти і курсоутворення.

Механізм регулювання складається з певних елементів, або методів. До найбільш дійових регулювання відносять:

1. маневрування обліковою ставкою ЦБ (регулювання грошовою масою, але й сприяє ввозу або вивозу іноземної валюти)

2. диверсифікація валютних резервів країни ( задля зменшення збитків від знецінення валюти)

3. купівля або продаж золота (зміна стану на ринку)

4. валютна інтервенція (приводить до змін курсу нац. Валюти)

5. девальвація, (офіційне зниження курсу нац валюти). Це веде до зб експорту і зм імпорту. Зараз до цього заходу вдаються рідко.

6. ревальвація (протилежна девальвації) приплив валюти;

7. посилення або послаблення валютних обмежень.

Тож, сьогодні валютне регулювання є невід’ємною складовою валютної системи та важливим елементом регулювання економіки.

56. Інфляція в Україні, особливості.

Перші роки становлення України супроводжувалися значними економічними труднощами. Серед них — диспропорції в економіці, спад виробництва, безробіття, а також інфляція.

Слід зазначити, що в умовах тоталітарної системи з її практично повним контролем за цінами інфляція мала місце у вигляді прихованої і виявлялася в дефіциті товарів і послуг.

Але перші роки становлення нашої незалежної держави супр. величезним збільшенням цін. Так, у 1993 р. інфляція складала аж більше 10 тис. % за рік.

Можна виділити декілька основних причин такого стрімкого зростання цін в Україні:

1) Україна отримала після розпаду СССР дуже деформовану економіку (40% обсягів в-ва припадало на військове).

2) високий рівень монополізації економіки, який приводив до штучного підйому цін монополіями.

3) уряд України виділяв величезні кошти на підтримку неефективно працюючих під-в і навіть цілих галузей (вугільна).

4) скорочення обсягів ВВП

5) підвищення цін на російські енергоносії в 300 разів

6) деформування попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі доходи, стали пред’являти підвищений попит на іноземні товари і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до посилення диспропорцій в економіці.

7) дефіцит державного бюджету, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей.

8) прямий імпорт інфляції з Росії, у якій вдавалися до значної емісії грошей. Цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну.

9) Росія без будь-яких правових підстав оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. Зрозуміло, що якби Україна відстояла своє законне право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи вже про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморського), інфляція в цих республіках була б значно меншою.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні інфляція викликана цілою низкою причин, що в поєднанні з повною руйнацією господарчого механізму призвело до дуже тяжких наслідків.

57. Суть і ф-ції небанківських кредитних установ

Парабанки — це установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і розміщують їх у формі кредиту.

До системи парабанків належать інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фон­ди, страхові компанії, ломбарди, кредитні спілки.

У цих установ дуже вузька спеціалізація, яка, як правило, чітко регламентується державою.

За своїм заг. призн. вони аналогічні банкам. Їх відміна від них полягає в особливостях руху коштів, і у формах надання кредиту.

Перше пов’язано з тим, що банківська система акумулює ті тимчасово вільні кошти, які у процесі руху стають капіталом. Наприклад, власник грошей віддає свої гроші в банк з метою отримати відсоток.

А заощадження, що акумулюють парабанки, не набувають у своєму русі форми капіталу у більшості випадків.

Наприклад, парабанки залучають кошти, призначені для страхування життя, майна і т. ін. (страхові компанії) або для досягнення певного пенсійного забезпечення в майбутньому (пенсійні фонди). Разом з тим окремі структурні елементи небанківських кредитних установ беруть майно, кошти або цінні папери юридичних та фізичних осіб в управління (довірче товариство).

Але парабанки акумулюють і заощадження, призначені бути капіталом. Власник заощаджень може керуватись бажанням розмістити їх таким чином, щоб межа прибутковості його капіталу не була визначена заздалегідь. Таку можливість і дають парабанки, де можна придбати, наприклад, акції і отримувати за ними дохід, який попередньо не регламентується якоюсь нормою.

Також парабанки здійснюють розміщення коштів не у вигляді надання кредиту в грошовій формі, а у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів.

Функції: акумулюють кошти, дають інвестору більші можливості для інвестування, надають кредит у вигляді купівлі у позичальників їх цінних паперів;

У нашій державі така ланка кредитної системи розвинена ще досить слабо. Це підтверджується фактом дуже незначної величини їх активів у сукупному ВВП. Причинами такої нерозвинутості є недосконале правове поле,низька довіра населення до парабанків тощо.