29. Продуктивність праці: сутність, показники оцінки.

Під продуктивністю праці розуміють ефективність трудової діяльності людей. Для характеристики рівня продуктивності праці в промисловості використовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Натуральні показники рівня продуктивності праці використовують­ся на підприємствах, які випускають однорідну продукцію (на авто­мобільних, тракторних та інших підприємствах) і визначаються за формулою:

,

де N - обсяг виробленої продукції за певний період в натуральних показниках (т, штуках);

Ч_сер, - середньооблікова чисельність працівників за той же період часу.

У тих галузях промисловості, де випускається декілька видів про­дукції, для визначення продуктивності праці застосовується вартісний показник. Він дає можливість порівняти результати праці різних під­приємств, узагальнити результати праці галузі в цілому. Продуктивність праці у вартісному виразі визначається відношенням вартості валової (товарної, чистої) продукції у порівняльних цінах (В) до середньооблікової чисельності працівників (Ч_сер):

,

Трудовий показник продуктивності праці виражається у трудоміст­кості продукції. Трудомісткість продукції визначається як відношення норми затраченого часу на виробництво продукції за певний період часу у люд.-год. (Т) до обсягу виготов­леної продукції (в натуральних або вартісних показниках) за період часу (N):

,

30. Фактори росту продуктивності праці.

Під продуктивністю праці розуміють ефективність трудової діяльності людей. Для планування продуктивності праці необхідно встановити фактори росту продуктивності праці, тобто об’єктивні умови, які визначають можливості росту продуктивності праці. Усі ці фактори умовно діляться на чотири групи:

• матеріально-технічні (пов’язані з науково-технічним прогресом, який забезпечує підвищення ефективності техніки, удосконалення технології, підвищення якості матеріалів):

• техніка і технологія виробництва;

• конструкція виробів;

• стандартизація і нормалізація;

• предмети праці.

• організаційні:

• організація і планування виробництва;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• організація праці;

• організація управління виробництвом;

• кваліфікація працівників.

• економічні (пов’язані з впровадженням у виробництво економічних методів управління, заснованих на використанні принципів матеріальної зацікавленості та відповідальності, із вдосконаленням ціноутворення та фінансово-кредитного механізму):

• розробка системи заробітної плати;

• нормативне господарство.

• соціальні (пов’язані з умовами діяльності людини у виробництві та інших сферах життя):

• покращення умов праці та її безпеки;

• культурно-побутові умови працівників.

31. Методи планування чисельності працівників.

При плануванні чисельності робітників застосовуються наступні методи:

• метод трудомісткості: основу розрахунків кладеться трудомісткість виробничої програми та фонд робочого часу одного робітника. Застосовується даний метод для розрахунку чисельності основних виробничих робітників, а також робітників ремонтного, інструментального господарства:

де ti - технологічна трудомісткість виготовлення i-го виду продук­ції;

Ni - кількість i-го виду продукції;

Фр - річний фонд часу одного робітника;

Лн - коефіцієнт виконання норм виробітки основними робітниками

• метод норм виробітку (розраховують облікову кількість робітників):

Ч_сп = О : Н_вКФ_е

де О – обсяг робіт в натуральних одиницях;

Нв – норма виробітку за одиницю часу;

К – плановий відсоток виконання норм виробітку;

Фе - ефективний фонд часу

• метод норм обслуговування (визначається явочна кількість робітників):

Ч_я = УЗ : Н_о

де У – кількість одиниць устаткування;

З – змінність роботи;

Но – норма обслуговування

• метод штатних точок: штатним нормативом називається кількість робітників, яка необхідна для обслуговування одиниці обладнання. Це величина обернена до норми обслуговування. За методом штатних точок явочна кількість робітників визначається за формулою:

Ч_я = УЗН_шт

де Ншт – штатний норматив.