7.Спец. (вільні) ек. Зони в Укр (сез): визнач-ня, класиф-ція, механізм функц-ня та перспективи розвитку.

Потреба країни у зовнішніх ресурсах розвитку - в тому числі іноземних інвестиціях як одній з форм зовнішньоекономічних зв'язків, обумовлює використання нестандартних підходів. Таким нетрадиційним підходом може стати формування СЕЗ. Спеціальні зони створюють сприятливі умови для економічного розвитку базових об'єктів та територій їх розташування. Зацікавленість до ВЕЗ як елементу територіальної організації виробничих сил з"явилася у науковців і практиків України наприкінці 80-х - початку 90-х років. Вільні економічні зони є одним з елементів здійснення інтеграційних процесів і структурних перетворень у світовій економіці. Це - один з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій.

Значна кількість понять та визначень: вільні зони, вільні торгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільні експортно-виробничі зони, вільні експортні зони, технологічні зони, вільні зони заохочення експорту, зони безмитного ввозу, індустріальні зони, зони сприяння інвестиціям, спеціальні економічні зони, зони безмитного виробництва, зони безмитного промислового експорту, зони спільного підприємництва, зони зовнішньої торгівлі, промислово-виробничі зони, зони вільної економіки, техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлі тощо.

Міжнародна практика визначає понад 20 різновидів ВЕЗ. Це території, на яких завдяки введенню безмитного режиму, а також за допомогою інших ек. та організаційних регуляторів, стимулюється ЗЕД із залученням іноз інвест та розвитку спільної підприємницької д-ті з метою збільшення експорту товарів і послуг, а також поставок високоякісних товарів на внутр ринок, залучення та впровадження нов технологій, ринкових методів господарювання, коли ек. потенціал зони зорієнтований на вирішення специфічного завдання або комплексу завдань. Офіційною є дефініція вільної зони, або зони „порто-франко” як частини території, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знах поза межами нац. митної системи і тому не підлягають обов’язк. митному контролю та оподатк-ню.

Існує не менше 30 різних дефініцій, що визначають це явище. Найбільш розповсюдженими з них є терміни "вільна економічна зона" (ВЕЗ) та "експортно-виробнича зона" (ЕВЗ). Перший найбільш точно відображає той ключовий момент, що зона представляє собою економічне утворення з вільним (спрощеним відносно національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом підприємницької діяльності. Другий термін досить широко популяризований економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також офіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі Міжнародною Організацією Праці, Центром 00Н по Транснаціональним Корпораціям, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.

Види:

• безмитні торг. зони (порти, склади, транзитні зони, митні зони на підпр-вах);

• експортні вир-чі зони (промисл., туристсько-рекреаційні);

• імпортні вир-чі зони, зони із заміщення імпорту;

• банк. і страх. безмитні зони;

• зони технол. розвитку (технопарки, технополіси);

• комплексні зони.

Статус та територія ВЕЗ. А також строки її функціонування визначаються ВРУ шляхом прийняття окремого закону щодо кожної зони.

Управління д-тю ВЕЗ здійсн-ть місцеві ради нар депутатів та місцеві держ адміністрації у межах своїх повноважень, а також спец створ орган господарського розвитку та управління конкретною ВЕЗ.

Д/ ВЕЗ передбачаються:

• пільг. режим та пільг. рівень опод-ня, специфічні валют-фін. умови, банківсько-кред. система, система страх-ня, умови окремих видів платежів та система державн. інвест-ня;

• система держ. гарантій (право на вивез-ня прибутку та капіталу, інвест-го у ВЕЗ, за межі зони та У.);

• самостійність ек. д-ті підприємств;

• контрактна основа працевлаштування;

• ліквідація ВЕЗ після закінчення строку або до з ініціативи Президента або Кабміну.

ТПР мають спец. режим інв. д-ті:

1)звіль-ня при ввез-ні на митну тер. У. з метою використ-ня д/ реаліз-ції інвест. проектів на період ДО введ-ня об’єкта в експлуатацію, але не більше ніж на 5 років, від обкладанням ввізним митом сировини, матеріалів, устаткування, комплектуючих (крім підакцизних тов.), а також від ПДВ;

2)звільн. на 3 роки від опод-ня прибутку, отрим. новоствореними підприємствами від реалізації інвест. проектів. (д/ Закарп обл.- 2 роки і ПнП=50%). 4-6 рр: прибуток, отрим від реаліз. інв. проектів, за ставкою 50%.

Резидентами України вкладено $935,1 млн. інвестицій (67,1% загального обсягу) у ВЕЗ, іноз. інвесторами – $459,3 млн. (32,9%), із них у 2003 р. – відповідно $378,5 млн. та $118,6 млн.

Переважно інвестиції залучались у вигляді грошових внесків – $780,4 млн. (56,0% загального обсягу надходження) та у формі рухомого і нерухомого майна – $430,4 млн. (30,9%).

Джерелами українських інвестицій в основному виступають власні кошти підприємств (72,4% їх загального обсягу) та кредити комерційних банків (13,5%).

Іноземні інвестиції у СЕЗ та ТПР надішли із 43 країн світу та від окремих ...

СЕЗ потрібні для залучення іноземних інвестицій. Мовляв, інвестора, який обирає країну, аби привезти свої гроші, легше спокусити пільгами. У СЕЗах якраз їх і пропонують. Найсвіжіший приклад — 10 квітня Детлеф Вітіг, член правління німецького концерну Volkswagen AG, та Олег Боярин, гендиректор ЗАТ «Єврокар», що працює на території СЕЗ «Закарпаття», підписали меморандум про наміри щодо складання автомобілів VW в Україні. В таких випадках наводять різноманітну статистику: на скільки відсотків, мільйонів тощо збільшився «вміст жирів у маслі» (тобто інвестицій) завдяки пільговим зонам (торік ПІІ вклали в «зони» $76,4 млн — 10% залучених по країні). У народного депутата Віктора Пинзеника на це є прямий контраргумент: «А хто рахував, скільки ми не доотримали інвестицій?». Інвестору передусім потрібні рівні умови та стабільність: коли хтось хоче побудувати завод у Києві, він задумується, чи не відкриють конкуренти аналогічне підприємство в СЕЗ, де податки набагато менші. За нинішніх умов іноземцям вигідніше імпортувати свої товари в Україну через СЕЗ, ніж створювати тут виробництво.

Зацікавлені в СЕЗ структури переконують, що через «зони» ввозять тільки ту імпортну продукцію, якої катастрофічно бракує в Україні і на яку встановлено занадто високе мито. Віктор Письмак, секретар Ради з питань СЕЗ та інвестицій Донецької обладміністрації: «Візьмімо, наприклад, імпортну курятину. Статистика свідчить, що власної продукції не вистачає і немає коштів для створення сучасного виробництва. Так, ми її імпортуємо в Донецьк, користуючись пільгами, але за виручені кошти в нас збудовано найсучасніші в Європі заводи з перероблення птиці, почалася робота зі створення власних високотехнологічних птахофабрик. Противники ж переконані, що наведений приклад — виняток із правила, а головні офіси більшості зареєстрованих у «зонах» підприємств розташовані далеко за межами СЕЗ.

Україна саме зараз може отримати економічний зиск від «зон». Ален Панов, представник України в Карпатському Єврорегіоні: «Зони» донедавна діяли і в наших країн-сусідів, які з 1 травня 2004 року вступили в ЄС. Але ЄС не підтримує жодних форм заохочення інвестицій, пов’язаних з наданням пільг і переваг, тому з 2004 до 2007 року такі преференції в новоприйнятих країнах мають зійти нанівець. Отож є всі підстави очікувати інвестиційного пожвавлення в українських «зонах», і це вже відбувається — багато підприємців з потужних компаній роблять «пристрільні» візити в Закарпаття, вивчають матеріально-технічні, комунікаційні, транспортні можливості, правове поле, наявність трудових ресурсів».

«Зона» — рай для контрабандистів

Аргументи «проти»

1. СЕЗ і ТПР займають 10% території України. Проте обсяг виробництва продукції підприємств, розташованих у СЕЗ, 2002 року становив лише 4% від загального обсягу продукції, виробленої на підприємствах України. На територіях, де діють спеціальні режими інвестиційної діяльності, — 7,7%.

2. «Спеціальні економічні режими можуть руйнувати конкурентний порядок у державі, спотворюючи цим самим роботу цінового механізму», — вважають в Інституті реформ. Цю думку підтверджують недавні події в м’ясопереробній промисловості (уряд рекомендував м’ясокомбінатам, які працюють поза «зонами», ініціювати антидемпінгове розслідування стосовно їхніх конкурентів, які працюють через СЕЗ і ТПР. Останні отримують імпортну сировину, яка на 20% дешевша, ніж українська). Василь Волга, голова Всеукраїнської громадської організації «Громадський контроль»: «Прикладом внутрішнього демпінгу, який породили «зони», також може слугувати вироблення металевого профілю для покриття дахів. Підприємства, що виробляють таку продукцію, зазнають глибокої кризи, бо не можуть витримати конкуренції з розташованими в СЕЗ «Славутич»».

3. За даними Мінекономіки, сума наданих «зонам» пільг за підсумками 2002 року вперше перевищила надходження від них у бюджет: за 6 місяців 2002 року «мінус» 156,4 млн грн. Водночас хронічно збільшується частка імпортного мита в загальній сумі недоотриманих коштів. «Спеціальний інвестиційний режим перетворюється на своєрідний коридор безмитного ввезення імпортних товарів. Особливо гостро це питання стоїть щодо продовольчих товарів (м’ясо, молочна продукція, цукор)», — роблять висновок фахівці Інституту реформ. Пинзеник взагалі вважає, що всі СЕЗ і ТПР створювали виключно для того, щоб без мита імпортувати на територію України різноманітні товари.

4. Використання СЕЗ у світовій практиці можна порівняти з голковою терапією, коли за рахунок невеличкої території пожвавлюється економіка певного регіону. В Україні суттєвого пожвавлення інвестиційного клімату не спостерігається і в більшості «зон», і загалом в країні.

5. Ніде у світовій практиці, крім Росії, СЕЗ для розвитку депресивних територій не створювалися, оскільки інвестори не згорають від бажання вкладати кошти в інфраструктуру, а воліють приходити на все готове. За даними Інституту реформ, світова практика свідчить, що для створення привабливої «зони» держава має вкласти від $20 млн до 70 млн на квадратний кілометр СЕЗ.

6. Противники «зон» стверджують, що працювати в них можуть тільки обрані. Конкретних фактів про те, що комусь не дали вкласти капітал у СЕЗ, не наводять, але слова Президента про «обраність» тих, хто працює в зонах, не можна заперечити. Крім того, експерти як приклад наводять той факт, що в деяких «зонах» віднедавна не зареєстровано жодного нового підприємства.