4. Метод використання слова

Важко переоцінити значення вправ, які виконуються за словесним описом. Тут вправи використовуються не тільки для фізичного розвитку, але й з освітньою метою, тобто для вдосконалення процесів свідомого керування рухами на основі придбаних знань.

Значну роль методу слова у фізичному вихованні відводить П.Ф.Лесгафт. Він з усією суворістю вимагав, щоб кожна вправа, яка дається учням, була перед цим пояснена, як її робити і з якою метою.

Всі заняття мають бути організовані "за коротким і точним роз'ясненням викладача, а не за наслідуванням: викладач, не показуючи рухів, описує і, по можливості, роз'яснює їх". "Усе, що вимагає серйозного свідомого засвоєння, повинно бути з'ясовано спочатку словом, і тільки потім доповнено і перевірено об'єктивним оглядом"¹.

Наведене міркування не означає, що П.Ф.Лесгафт був проти демонстрації вправ взагалі. Мова йде про найдоцільніше використання наочності, яке виключає сліпе наслідування і не суперечить положенням принципу свідомості й активності.

Не погоджуючись з тією категоричністю, з якою П.Ф.Лесгафт рекомендує завжди і в усіх, без винятку, випадках починати навчання зі "слова", ми повинні визнати його визначальну роль у справі свідомого засвоєння фізичних вправ, а, отже, і самостійної роботи учнів.

За даними психологів (В.В.Клименко), яскраво і підкреслено (експресивно) виражені думки і почуття, правильні тон і інтонація додають додатково, до повідомлення близько 40% інформації. Емоційна яскравість у спілкуванні значною мірою забезпечує ефективність засвоєння інформації, підвищує розумову активність — учнів, спонукає їх до роздумів над діями, запропонованими учителем.

Емоційність у спілкуванні та експресивність викладу думок є важливим засобом формування мотивації навчання та формування образу рухових дій.

Розрізняють два шляхи підвищення емоційності та експресивності спілкування. Перший шлях ґрунтується на умінні підбирати і вживати слова, словосполучення, синтаксичні конструкції, котрі найточніше передають учням сенс тих чи інших процесів, що розгортаються на заняттях, створюють передумови для інтуїтивного мислення, збагачують наявні образи додатковою інформацією і формують нові, реальніші образи. Другий шлях передбачає використання інтонацій, міміки, жестикулювання (руки — це "очі людського тіла"), таких немовних засобів експресивності як паузи, відокремлене вимовляння слів, що підкреслюють думку і формулюють проблемну ситуацію.

У спілкуванні вчителя й учнів велике значення має гумор і дотепність, які допомагають активізувати увагу і створюють позитивне емоційне тло навчального заняття, а, отже, підвищують його ефективність.

Метод слова у процесі фізичного виховання дає вчителю можливість:

• встановити необхідні взаємостосунки з учнями;

• сформувати правильне уявлення учнів про техніку вправи, яку належить вивчити;

• організувати діяльність учнів і керувати ними;

• передавати необхідні знання і ставити завдання;

• активізувати творче ставлення учнів до навчально-виховного процесу;

• стимулювати розвиток інтелекту;

• вирішувати виховні завдання, регулювати поведінку та емоційний стан учнів;

• оцінювати якість виконання учнями завдань. У процесі фізичного виховання використовуються загально педагогічні прийоми методу слова, зі своєрідним змістом і особливостями застосування.

1. Розповідь — лаконічна оповідна форма викладення інформації, що застосовується при ознайомленні учнів з вправою, організації ігрової діяльності учнів, повідомленні завдань уроку.

2. Опис використовується для ознайомлення з технікою вправ та тактичними діями при створенні уявлення про вправу або тактичні прийоми.

3. Пояснення служить прийомом передачі інформації про техніку виконання вправи. Пояснюючи, треба говорити не лише, як виконується вправа, але і чому треба робити так, а не інакше.

4. Супроводжуюче пояснення — це лаконічні коментарі і зауваження, якими супроводжують демонстрацію наочних посібників або хід виконання вправи учнями з метою спрямування і поглиблення сприймання.

5. Інструкції і вказівки даються для оперативної передачі інформації про допущені помилки та шляхи їх усунення, правила техніки безпеки, самострахування, виконання домашніх завдань, самоконтроль.

6. Бесіда служить формою вільного обміну думками з метою формування позитивного ставлення до навчання, поглиблення і розширення знань, виявлення інтересів і бажань учнів, визначення труднощів у самостійній роботі, оцінки виконаної роботи.

7. Розбір — це особлива форма бесіди, яка проводиться після виконання певних завдань окремих занять, або участі в змаганнях з метою підведення їх підсумків. Розбір, по можливості, повинен бути двостороннім. Односторонній розбір пригнічує активність дітей, але в окремих випадках теж допускається.

8. Словесні оцінки відіграють роль мовного схвалення або осуду діяльності учнів, і є прийомом корекції їх дій. Учителям-новаторам притаманне прагнення навчати дітей оціночних міркувань і дій, адже самостійною людину можна визнати лише тоді, коли вона сама може дати точну оцінку своєї діяльності.

9. Звіти і взаємопояснення використовуються для з'ясування думки учнів про якість виконаної вправи товаришем, розуміння її техніки, активізації розумової діяльності учнів.

10. Команда служить сигналом для спільних дій і використовується для швидкого виконання дій, одночасного їх закінчення, або зміни характеру діяльності.

11. Підрахунок допомагає визначати необхідний темп і ритм дій. Не варто зловживати підрахунком. Періодично учням необхідно створювати можливість для роботи в природному для них, індивідуальному темпі. Навчання учнів працювати тільки під заданий темп позбавляє їх можливості самостійно орієнтуватись у часі.

■

12. "Самопроговорювання", само накази є формою використання зв'язків між словами і діями, коли мова безпосередньо включається в процес виконання вправ як фактор керування цим процесом. Вимовлені окремі фрази, слова- накази "сильніше", "вище", "тримати" та ін. сприяють підвищенню якості виконання рухових дій і функціональних проявів.