1. Освітні завдання .і.....:....... 18

2. Оздоровчі завдання 21

3. Виховні завдання : 23

4. Донесення завдань уроку до свідомості учнів 26

3. Організація діяльності учнів на уроці 29

4. Підготовка до уроку 33

5. Проведення уроку 36

1. Проведення підготовчої частини уроку 37

2. Проведення основної частини уроку 41

3. Заключна частина уроку 45

6. Дозування навантаження 48

6.1. Щільність уроку як умова досягнення необхідного

навантаження 52

7. Оцінка діяльності учнів на уроках 56

8. Різновиди шкільних уроків фізичної культури 63

9. Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми

різного віку та стану здоров'я 67

10. Загальні вимоги до уроку 74

11. Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як спосіб підвищення його ефективності 80

II. Підготовка учнів до самостійних занять фізичними вправами 91

1. Виховання інтересу до занять 93

2. Озброєння школярів знаннями, формування переконань 96

3. Вироблення вмінь і навичок працювати самостійно 101

4. Залучення учнів до самостійних занять 106

III. Форми фізичного виховання протягом навчального дня 113

1. Загальна характеристика позаурочних занять 114

2. Гімнастика перед заняттями 116

3. Фізкультурні хвилинки і фізкультурні паузи 117

4. Години здоров'я 118

5. Спортивна година у групах подовженого дня 121

IV. Позакласні заняття фізичними вправами 125

1. Некласифікаційні змагання школярів 126

2. Фізкультурно-художні свята 131

3. Спортивно-художні вечори 136

4. Дні здоров'я 138

5. Заключення ...141

V. Фізичне виховання учнів поза школою 145

1. Фізичне виховання за місцем проживання 146

2. Організація фізичного виховання в літніх таборах

відпочинку дітей 149

3. Роль сім'ї у фізичному вихованні дітей 152

4. Індивідуальні самостійні заняття 157

5. Дитячі громадські організації та фізичне виховання школярів 160

VI. Планування і контроль роботи з фізичного виховання школярів 171

1. Технологія планування та його функції 172

1. Технологія планування 173

2. Підготовка до планування 176

2. Документи планування 179

1. Державні документи планування: 179

2. Документи планування, що складаються вчителем 181

1. Річний графік навчально-виховної роботи 182

2. Робочий план 187

3. Конспект уроку 188

2.3. Планування позаурочної роботи 192

3. Контроль навчального процесу 194

ДЛПедагогічний контроль 195

3.2. Фізкультурний самоконтроль 196

3.3. Часові параметри контролю 198

VII. Учитель фізичної культури —

організатор розумного способу життя 203

1. Учитель і учні як суб'єкти процесу фізичного виховання 204

2. Педагогічні функції, уміння та техніка вчителя 210

1. Педагогічні функції вчителя 210

2. Педагогічні вміння 213

3. Педагогічна майстерність та педагогічна техніка вчителя 216

3. Просвітницька діяльність у системі фізичного виховання

школярів 220

4. Підготовка фізкультурного активу 222

5. Створення матеріальної бази та боротьба проти

травматизму в школі 225

6. Роль педагогічного колективу у розв'язанні завдань

фізичного виховання учнів 228

7. Деякі особливості роботи вчителя сільської школи 230

8. Учитель фізичної культури як дослідник 234

1. Педагогічний експеримент 236

2. Педагогічне спостереження та способи його ведення 237

3. Контрольні випробування 239

4. Аналіз документальних матеріалів та опитування 240

Післямова 244

ПЕРЕДМОВА

Сьогодення поставило перед вітчизняною спортивною наукою завдання — всебічно дослідити й осмислити закономірності та перспективи розвитку фізичної культури в період розбудови незалежної держави і на цьому ґрунті розробити науковий проект реформування національної системи фізичного виховання. Для визначення можливих напрямів її реформування необхідно зверну­тись у далеке і недавнє минуле становлення і розвитку фізичного виховання.

Які достоїнства української народної педагогіки загалом і фізичного вихо­вання зокрема та які вади і переваги радянської системи фізичного вихован­ня? Чому такою актуальною є потреба її оновлення?

Відповідаючи на поставлені запитання, треба визнати, що, по-перше, традиційна система фізичного виховання будувалась за принципом домінант-ності зовнішнього впливу, переважно вербального. При цьому власне людсь­ка сутність з її особистими нахилами, спрямованістю та запитами залишається практично нереалізованою. По-друге, головним фактором за­охочення дітей у традиційному шкільному фізичному вихованні виступає зовнішня, соціальна мотивація (оцінка, вступ до вузу, соціальні перспективи тощо). По—третє, традиційна організація занять не враховує особливос­тей емоційної сфери учнів, не стимулює самопізнання і самовиховання.

Внутрішню, пізнавальну мотивацію, що характеризується зацікавленіс­тю в самому процесі навчання і прагненням до самопізнання, відкриття щоразу нових таємниць зовнішнього та внутрішнього світу, радянська сис­тема не стимулювала. До слова, упродовж історії людства пізнавальна мотивація підтримувалася з покоління в покоління завдяки збереженню та розвитку природної зацікавленості молоді. Вирішальну роль у цьому процесі відігравали ідеали нації, уявлення про людську досконалість і шляхи набли­ження до неї. Важливе місце тут також: займали народні звичаї, казки, ле­генди, історичні постаті відомих героїв і мислителів.

УРОК ЯК ОСНОВНА ФОРМА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

Як підсистема загальної системи фізичного виховання суспільства фізичне виховання дітей і молоді організовується суспільством у рамках соціальної про­грами з метою підготовки підростаючих поколінь до майбутньої творчої життєдіяльності. Ця підготовка здійснюється шляхом оволодіння певними ду­ховними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.

Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через різнома­нітні форми занять (рис. 1), на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру.

Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педаго­гічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішення завдань фізичного виховання.

Аналіз педагогічної суті різних форм організації фізичного виховання шко­лярів показує, що не в кожній із них однаково можуть бути представлені всі складові виховного процесу: навчання фізичних вправ; засвоєння знань із фізичної культури; процес удосконалення фізичних здібностей; спеціалізо­вана підготовка тощо.

Так, наприклад, процес навчання може бути подано в урочних заняттях, а вдосконалення фізичних якостей — у позаурочних, де вибір навчального ма­теріалу буде визначатися завданнями підвищення функціональних можливостей учнів. Ця обставина свідчить про значення кожної форми занять у педагогіч­ному процесі з фізичного виховання і вимагає їх чіткості, взаємоузгодженості та супідрядності під час вирішення завдань фізичного виховання. Вилучення будь-якої форми занять із організованої структури процесу фізичного вихо­вання суттєво знижує його ефективність і, як наслідок, унеможливлює досягнення бажаного педагогічного результату.

Характерні риси, зміст і побудова уроку

Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах за­гальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає все більш професійно орієнтованою, фізична культура належить до обов'язкових пред­метів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством, математикою, історією України. Зміст предмета регламентується програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної культури. Відвідування уроків є обов'язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров'я піс­ля проведення щорічного поглибленого медичного огляду лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну медичну) групи для занять фізич­ною культурою на підставі "Положення про лікарсько-фізкультурну службу", затвердженого наказом міністра охорони здоров'я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. До основної групи входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров'я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за спеціальною програмою.

1.1. Риси уроку

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізич­ного виховання, є те, що:

• на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв'язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує само­стійну роботу учнів;

• уроки визначають основний зміст інших форм фізичного вихован­ня школярів;

• на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

• керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;

• діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго до­зується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

• на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна віко­ва однорідність;

• уроки зумовлені розкладом занять. Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми за­нять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі — підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, форму­вання в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізич­ної підготовки протягом усього життя.

Були певні вимоги й до результатів, досягнутих учнями. Проби на пласто­ву відзнаку фізичної вправності в бігу, стрибках, метаннях та плаванні мало чим відрізнялися від сучасних контрольних нормативів шкільної програми, а в деяких вправах — і перевищували їх. Наприклад, дистанцію 60 м пересі­ченою місцевістю учні тринадцяти років повинні були подолати за 12 с.

Організація такого процесу навчання в минулому зумовлює необхідність висунення певних вимог і до сучасного уроку.

1.2. Зміст уроку

. - . , - .; і ■ , - - ■

Зміст уроків фізичної культури — не тільки набір фізичних вправ, як це часто трактується. Школярам треба прищепити гігієнічні навички, навчи­ти їх раціонально будувати режим праці і відпочинку, вільно ходити, правильно дихати, загартовуватись і багато іншого, що стосується здо­рового способу життя. Про важливість такої позиції свідчить той факт, що деякі вчителі шкіл та наукові працівники пропонують запровадити в школі третій, теоретичний урок фізичної культури. Змістом таких уроків може бути навчальний матеріал із фізіології, педагогічного контролю, спортивної медицини, психології, гігієни. Тоді, на думку спеціалістів, школярі отриму­ватимуть глибокі знання щодо правил загартування, шкідливості паління, вживання алкоголю і наркотиків тощо. Тобто це повинні бути уроки пізнання людини, її можливостей, шляхів удосконалення. Віддаючи належне авторам цієї ідеї, думаємо, що ці питання сьогодні можна розв'язувати за рахунок оптимізації міжпредметних зв'язків та методики самих уроків фізичної куль­тури, а також інших форм фізичного виховання молоді.

Головним для досягнення бажаного результату в змісті уроку є виконання учнями запланованих вправ і пов'язана з цим всебічна навчальна праця учнів, яка включає такі дії:

• інтелектуальні, що проявляються у спостереженні, слуханні, сприйнятті та осмисленні одержаної інформації, запам'ятову­ванні, пошуку власних шляхів вирішення завдань та проекту­ванні власних дій;

• рухові, які полягають у виконанні спроектованих дій, розучу­ванні, закріпленні та вдосконаленні фізичних вправ у сприят­ливих і несприятливих умовах, спрямованому розвитку фізич­них якостей;

• контрольно-оцінюючі дії, що передбачають організацію самокон­тролю і самооцінки, виявлення й усунення помилок, обговорен­ня питань, які виникають у процесі навчання, з учителем і то­варишами, регулювання емоційних проявів.

Від цих елементів діяльності учнів залежить кінцевий результат уро­ку. Отже, вони є провідними у змісті занять.

Проте конкретні дії учнів і класу загалом є наслідком певної діяль­ності вчителя. Йдеться про висунення завдань на певний урок, визначення напрямків їх розв'язання і створення умов для виконання.

Учитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює, і коригує їхні дії, дозує навантаження, управляє поведінкою, налагоджує стосунки між дітьми тощо. Уся ця діяльність педагога, що визначає і спрямовує дії учнів, має величезне значення.

Результатом діяльності дітей, спрямованої вчителем, є зміни у фізичному і психічному стані учнів, у їхніх знаннях, уміннях, навичках і поведінці. Ці внутрішні процеси і зміни, викликані організованим виконанням фі­зичних вправ та інших видів діяльності, становлять ще одну сторону уроку фізичної культури, його змісту.

Отже, зміст уроку фізичної культури — складне явище. Це певний набір фізичних вправ і пов'язаних із ними знань, діяльність учнів і робота вчителя, а також результати — наслідок цієї роботи.

Зміст уроку планує вчитель, але педагог не може завчасно передба­чити всі деталі, ситуації та умови спілкування з дітьми. Тому в практиці розрізняють зміст уроку: спроектований і реальний (той, що склався у про­цесі його проведення. Зміст реального уроку не збігається повністю з окресленим заздалегідь. Ця обставина повинна бути врахована педа­гогом до початку уроку, а знання можливих варіантів, рівень методичної підготовки, педагогічна інтуїція дадуть йому змогу завжди приймати правильні рішення в його ході, реагуючи на реальні ситуації, стан учнів і умови проведення уроку.

1.3. Структура уроку

У процесі побудови уроку вчитель проектує елементи його змісту. Осно­вою для проектування є біологічні закономірності функціонування організму, що визначають його працездатність, а отже, логіка розгортання навчально-виховного процесу зумовлюється біологічною працездатністю.

Як відомо, існують чотири зони працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і зона тимчасо­вої втрати працездатності. Це зумовлює і відповідну логіку розгортання навчально-виховного процесу, яка передбачає:

• послідовне залучення учнів до пізнавальної діяльності;

• поступове досягнення необхідного рівня фізичної і психічної пра­цездатності;

• розв'язання передбачених для певного заняття освітніх, оздоров­чих і виховних завдань;

• забезпечення оптимального після робочого стану організму, котрий сприяв би успішній наступній діяльності учнів.

Згідно з цією логікою, урок умовно поділяють на три частини: підго­товчу (припадає на перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану забезпе­чити перехід учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоби пе­реходи від однієї частини до іншої були м'якими і непомітними.

Розв'язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частина служить най­ефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, що витрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми мінливий, бо залежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки вправ, конкрет­ного стану учнів на певному уроці, їхніх особливостей, зовнішніх умов тощо. Зазначені риси є характерними для структури всіх основних форм занять із фізичного виховання. їхня структурна спільність — не у формальному по­ділі на стандартну кількість частин, а в необхідності дотримуватися під час побудови занять загальних закономірностей їхнього розвитку, які не дозволя­ють у будь-якій частині робити те, що не відповідає її ролі та місцю в загальній структурі заняття і зобов'язує будувати урок у певній послідовності. Тільки в такому аспекті градація частин заняття набуває не формального, а конструк­тивного сенсу, що складає перший етап побудови уроку.

Другий етап побудови уроку полягає у визначенні фізичних вправ та їхньої послідовності, що дасть змогу найкраще розв'язати загальні й окремі (специфічні) завдання.

Ефективність певних фізичних вправ у вирішенні конкретних завдань фізичного виховання не викликає сумнівів. Необхідність визначення певної послідовності вправ викликана відомим явищем "післядії". Учитель пови­нен прагнути досягнення позитивного впливу попередньо виконаних вправ — для успіху наступних. Наприклад, опанування складно координаційних вправ буде більш успішним на початку уроку. Під час вдосконалення їх можна ви­конувати і в кінці уроку. Вправи на розвиток швидкості дають низький ефект після роботи на витривалість. Небажано на одному уроці поєднувати вправи, що можуть викликати негативні переноси.

Особливо уважно слід добирати загально розвиваючі вправи. їх цілеспря­мований добір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп м'язів, вихованню школи рухів, підготовці до засвоєння складних рухових дій, перед­бачених планом уроку. Безсистемне використання загально розвиваючих вправ у молодшому шкільному віці призводить до того, що втрачаються сприят­ливі можливості для розвитку й удосконалення рухового апарату. Своєчасно не розвинені здібності стають перепоною до вироблення у майбутньому більш складних життєво важливих умінь і навичок.

Вирішальним третім етапом побудови уроку є визначення взаємопов'я­заної послідовності дій педагога й учня під час розв'язання кожного педагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються у процесі уроку. Йдеться також про формування під­груп, висунення завдань, порядок зміни місць занять та інші допоміжні дії, використані на уроці.

Отже, головне призначення уроку фізичної культури — забезпечити уч­ням сприятливі умови для успішного засвоєння навчальної програми. При цьому уроки є лише формою організації навчальної діяльності вчителя та учнів, у рамках якої здійснюється їх взаємоузгоджена діяльність, спрямова­на на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, підвищення рівня розвитку фізичних якостей школярів.

Безпосереднє педагогічне керівництво навчальною роботою здійснюється з допомогою методики. Під методикою уроку слід розуміти багатокомпонент­ну впорядковану систему управління навчально-виховним процесом, що включає зміст, засоби, методи і методичні прийоми навчання та форми органі­зації навчальної і виховної діяльності дітей.

Методику можна розглядати як систему управління процесом засвоєння учнями навчальної програми; як педагогічний інструмент, за допомогою якого вчитель організовує навчальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння програмового матеріалу.

Отже, методика навчання на уроці полягає в управлінні процесом засво­єння навчального матеріалу, в такому впливі на навчально-виховний процес, який відповідає поставленій меті і завданням та приводить до його поліп­шення і розвитку. При цьому пам'ятаймо, що управляти —це не придушувати, не нав'язувати процесові плинність, яка суперечить його природі, а обов'яз­ково враховувати цю природу, погоджувати способи впливу на процес із його специфічним змістом та логікою функціонування й розвитку.

Будь-яка система управління включає загальні (незалежні від сфери діяль­ності) та специфічні (враховуючи особливості кожного виду діяльності) компоненти.

Проте наявність усіх компонентів сама по собі ще не утворює систему управління. Компоненти утворюють систему лише за наявності зв'язків між ними та взаємодії. Завдяки цим зв'язкам установлюється взаємозалежність компонентів, яка виражається в тому, що зміни в одному з них викликають зрушення в усіх інших і в системі загалом.

Враховуючи загальні положення теорії управління і специфічні особли­вості фізичного виховання, методика навчання як система управління процесом засвоєння учнями навчальної програми включає, як обов'язкові, такі компоненти:

1. мету і завдання навчання;

2. мотивацію навчальної діяльності;

3. тематичне планування;

4. засоби і методи навчання;

5. організацію навчальної роботи;

6. керівництво навчальним процесом;

7. безпечне матеріально-технічне забезпечення;

8. контроль ходу навчального процесу.

Контрольні питання

1. Чому урок фізичної культури є основною формою занять у школі?

1. На які медичні групи поділяються учні і за якою програмою вони навча­ються на уроках?

2. Як слід розуміти керівну роль учителя на уроці з позиції педагогіки співпраці?

2. З яких елементів складається діяльність учнів на уроці?

3. Як учитель спрямовує роботу учнів на уроці?

4. Чи порушує цілісність уроку його поділ на частини?

5. Яке значення має добір вправ для підготовчої частини уроку?