6.4 Характеристика методів ринкового (порівняльного) підходу

У практиці визначення ринкової вартості багатьох видів активів (нерухомості, машин, устаткування та ін.) істотне місце займає ринковий (порівняльний) підхід, заснований на принципі заміщення: об'єкти з аналогічною корисністю повинні мати близьку за значенням вартість. Для застосування цього підходу потрібно мати інформацію про ціни на аналогічні об'єкти. Причому для достатньої вірогідності результатів необхідна інформація про досить велику кількість угод з ОІВ (інакше вибірка не буде репрезентативною). З огляду на дану обставину можна зазначити, що стосовно ОІВ даний підхід не має широкого використання: оскільки більшість ОІВ унікальні за визначенням і рівень розвитку ринку ОІВ недостатній через незначну кількість угод з аналогічними ОІВ. Крім того, й сама інформація про угоди, що вже укладені, та про їх ціни практично недоступна. Проте все ж таки розкриємо сутність даного підходу, тим більше, що стосовно деяких видів ОІВ даний метод ефективно використовується. Так, внаслідок специфіки ринку програмних продуктів (як ми вже відзначали, за деякими позиціями він близький до ринку зробленої конкуренції) при оцінці деяких видів програм можна одержати достатній обсяг інформації для застосування ринкового підходу.

Отже, ринковий (порівняльний) підхід передбачає визначення вартості ОІВ на основі вартості аналога, скоректованої на ряд поправкових коефіцієнтів, що враховують відмінності між оцінюваним об'єктом та аналогом. У загальному вигляді така вартість описується рівнянням:

де Дп - вартість ОІВ, розрахована на основі ринкового (порівняльного) підходу; Ца - вартість ОІВ - аналога; Кі,..._А -поправкові коефіцієнти.

При ринковому підході застосовується метод порівняння продаж, коли даний актив порівнюється з аналогічними об'єктами інтелектуальної власності, або з інтересами, реалізованими в цих об'єктах, або з цінними паперами, забезпеченими нематеріальними активами, які були продані на відкритому ринку. Двома найпоширенішими джерелами даних, які використовуються в порівняльному підході, є ринки, на яких продаються як інтереси у власності на аналогічні нематеріальні активи, так і ф'ючерси та/або опціони. Повинна існувати обгрунтована база для порівняння, коли акцент робиться на порівнянні тих ОІВ, які присутні в тій самій галузі або бізнесі, що й ОІВ, яка розглядається, або в тій самій сфері, яка реагує на ті ж самі економічні змінні.

Для того щоб забезпечити орієнтири при визначенні вартості певного об'єкта за допомогою попередніх операцій потрібно вдатись до корегування даних з урахуванням перебігу часу та змін економічної ситуації.

Основними елементами порівняння, які повинні розглядатися при відборі й аналізі операцій з продажу ОІВ, є такі [44]:

1) структура та обсяг юридичних прав власності на нематеріальні активи, що передаються в операції;

2) існування яких-небудь спеціальних умов та угод про фінансування;

3) економічні умови, які існували на відповідному вторинному ринку під час операції з продажу,

4) галузь або бізнес, де використовувався (або використовуватиметься) нематеріальний актив;

5) фізичні характеристики ОІВ;

6) функціональні характеристики ОІВ;

7) технологічні характеристики ОІВ;

8) включення інших нематеріальних активів в операцію.

Для визначення діапазону ринкової ціни ОІВ виявляються, по-перше, всі технологічні і технічні переваги, які одержує власник завдяки придбанню прав, і, по-друге, діапазон можливих ринкових оцінок, що відповідає виділеній області техніки.

Нижня межа діапазону розраховується обома сторонами як мінімально прийнятна для власника ОІВ за розділення з конкурентом сфери технічної винятковості, яка забезпечується патентом на ОІВ. Ця оцінка служить основою, на якій будується стратегія поведінки власника при переговорах. Основні етапи розрахунку нижньої межі наведені в табл. 14.19.

Верхня межа ціни патенту розраховується як максимальна з точки зору конкурента - потенційного споживача ОІВ - ціна за доступ до запатентованої новації.

Таким чином, у процесі визначення ціни існують:

• дві найменші оцінки, серед прийнятних, відповідно, для власника патенту та можливого покупця прав ОІВ;

• дві найбільші оцінки, серед прийнятних, відповідно, для власника патенту та можливого покупця прав ОІВ.

Таблиця 14.19 - Етапи та методичні підходи до розрахунку нижньої межі ціни на ОІВ

№ етапу	Розрахунок для зростаючого ринку	Розрахунок для розділеного ринку
1	Мінімальна оцінка ОІВ (патенту або ліцензій), прийнятна для патентовласника через розрахунки очікуваного майбутнього збільшення прибутку автентовласника наринку, що зростає, де патентовласник має певну частку ринку, яка не має ризику проникнення в неї конкурента. При цьому необхідно врахувати можливості альтернативного використання капітапу, то вимагається для розширення ринку, а також доцільність проведення експансії	Оскільки можливості для розширення частки або об'єму ривку в основному вичерпані, оцінка повинна відтворювати зменшення частки ринку, яку займає сьогодні патентовласник, що неминуче наступить при відмові від винятковості, яку забезпечує патент. Самий простий спосіб оцінити ці втрати - розрахувати втрату прибутку від продажів в кожному році наявності патентної охорони, а потім підсумовувати ці втрати з урахуванням коефцієнтів дисконтування
2	Патентовласник повинен врахувати поправку на ефект супутніх або похідн них продажів (наприклад, комплектуючі вироби, витратні матеріали, програмне забезпечення)
3	При аналізі доходу патентовласника враховуються витрати на додаткові виробничі потужності, які потрібні при відсутності конкурента і розширенні виробництва, витрати на розширення маркетингу і збуту, а також ризики, що виникають при будь-якому розширенні ринку	Врахування змін виробничих потужностей, скорочення витрат на маркетинг і збут

Передбачається, що патентовласник і конкурент - потенційний покупець прав на ОІВ - для переговорів знаходять частково співпадаючий простір між відповідними оцінками.