7.6 Форми міжнародного трансферу технологій

У процесі міжнародного переміщення технологія може відігравати різну економічну роль: виступати як товар у міжнародній торгівлі; як самостійний фактор виробництва або як спосіб збільшення ефективності інших факторів виробництва. Тому, з нашого погляду, теоретична база міжнародної передачі технологій включає теорії міжнародної торгівлі, неофакторні та неотехнологічні моделі, а сам процес міжнародної передачі технологій розглядається як об'єкт регулювання (з державного та міждержавного рівнів).

За формою технолога, що підлягають міжнародному трансферу, розподіляються на три групи:

1) матеріальні форми технологій: підприємства "під ключ", технологічні лінії, агрегати, обладнання, інструменти та ін.;

2) нематеріальні форми технологій: патенти, ліцензії, ноу-хау, знання, досвід, технологічна документація та ін.;

3) послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультативні, навчання персоналу та ін.

За призначенням технолога розподіляються на технології продуктів, технології процесів і технології управління. Усі вони мають виключно важливе значення для забезпечення економічного зростання й сталого розвитку країни в цілому та її галузей. Розробка й розповсюдження нових та удосконалених технологій сприяє підвищенню продуктивності праці, появі нових товарів і послуг, впровадженню більш ефективних виробничих процесів.

У цілому світовий ринок технологій можна підрозділити на декілька основних сегментів, серед яких найбільш важливими є:

• ринок патентів і ліцензій;

• ринок науко - і технологічно ємної продукції;

• ринок високотехнологічного капіталу;

• ринок науково-технічних фахівців.

На промислово розвинені країни доводиться близько 90% світового ринку технології, у т.ч. більше 60% доводиться на СІЛА, Японію, Великобританію, Німеччину й Францію. Велика частина торгівлі ліцензіями доводиться на наступні галузі: електротехнічна й електронна промисловість - 19%, загальне машинобудування -18%; хімічна промисловість - 17,4%, транспортне машинобудування -10,2% всього об'єму комерційних операцій.

Успішний міжнародний трансфер технологій аж до стадії комерціалізації продукту передбачає постійний багаторівневий обмін інформацією. Використанням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій спрощує й робить можливим процес обміну й сприйняття далеко не завжди оформлених і сформульованих ідей. Цей процес обміну досить хаотичний і часто його результатом бувають несподівані подальші відкриття. Наприклад, користувачі технологій виявляють сферу використання результатів НДДКР у тих областях, для яких вони не призначалися. Синергізм зусиль дослідників і споживачів, непіддатливий прогнозуванню, викликає несподівано приємні результати.

Існують різні засоби передачі технологій. Вони відрізняються один від одного за інтенсивністю, тривалістю й характером взаємозв'язків між постачальниками й покупцями технологій. їх можна поділити на комерційні й безоплатні, двосторонні й багатосторонні, офіційні й неофіційні, внутрішні й зовнішні [2, 3]. Основними формами міжнародного трансферу технологій є:

• обмін інформацією на конференціях, індивідуальних зустрічах, виставках, відвідинах компаній, по Інтернету. Часто це первинне знайомство служить заставою майбутньої тісної співпраці в разі збігу інтересів;

• продаж (передача) технології в матеріалізованому вигляді (верстатів, агрегатів, устаткування, технологічних ліній та ін.); цей тип технологічного трансферу пов'язаній з прямими інвестиціями в будівництво, реконструкцію, модернізацію фірм, виробництв;

• портфельні інвестиції, у тому числі якщо вони супроводжуються потоком інвестиційних товарів, а також лізингом;

• продаж патентів і ліцензій на всі види запатентованої промислової власності: патентні угоди - міжнародна торговельна угода, по якій власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцеві патенту; ліцензійні угоди - міжнародна торговельна угода, по якій власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію;

• продаж (передача) ліцензій на незапатентовані види промислової власності ("ноу-хау", секрети виробництва, технологічний досвід, супровідні документи до устаткування й техніки, що передаються, а також навчання спеціалістів, консультативне супроводження, експертиза та ін.); «ноу-хау» - надання технічного досвіду й секретів виробництва, що включають зведення технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує визначені переваги (звичайно комерційно коштовні, але не запатентовані винаходи);

• спільне проведення НДЦКР, науково-виробнича кооперація;

• укладання різних угод про спільну роботу дослідницьких відділів, якщо це дозволено законом. Наприклад, у США практикуються так звані CRADA - cooperative research and agreements, що дозволяють міжнародним компаніям використовувати ресурси федеральних лабораторій і інститутів, укладаючи певні угоди з ними;

• робота за контрактом - замовлення досліджень і розробок у дослідницьких відділах кампаній або в національних лабораторіях, університетах, науково-дослідних центрах;

• обмін персоналом - обидві організації виграють, навчаючись одна в одної. Ця форма служить початковим етапом утворення стратегічних альянсів та консорціумів;

• утворення консорціумів. Особливо поширені горизонтальні консорціуми, коли промислові конкуренти вкладають спільно ресурсами в неконкурентній стадії розробок і досліджень. Вертикальні консорціуми передбачають співпрацю виробника і його дистриб'юторів з національними лабораторіями по проведенню деяких досліджень;

• забезпечення послуг з технічної підтримки - прямий вихід на клієнтів, яким можна було б продати технологію;

• інжиніринг - надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу й використання куплених або орендованих машин і устаткування;

• надання власного, часто унікального устаткування, потужностей у лізинг, а також передача досвіду по роботі з технікою;

• франчайзинг - надання прав на використання торговельної марки або фірмової назви, а також надання послуг по технічній допомозі, підвищенню кваліфікації робочої сили, організації торгівлі й керуванню.

Крім того, на комерційних умовах технологія передається між країнами в рамках угод про промислове співробітництво, про науково-технічну й виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво й у багатьох інших організаційно-правових формах.

Відносно новою формою передачі технолога в «чистому» вигляді є експорт методів управління та організації (експорт гудвіла). Його поява пов'язана зі зростанням ролі управлінського чиннику в справі забезпечення ефективності сучасного виробництва. Традиційні форми торгівлі створюють сприятливі умови для розширення технологічного обміну. Основною формою комерційної передачі технології в матеріалізованому вигляді виступає експорт машин, обладнання та інших видів промислової продукції. Практично кожен контракт як щодо комплектного експорту та імпорту машин та обладнання, так і розрізненого, передбачає передачу технології. Різновидом міжнародної передачі технології вважається міжнародне технічне сприяння чи технічна допомога, яка активно розвивається із середини 70-х років.

Технічна допомога - технічне та технологічне сприяння країнам, що розвиваються та країнам з економікою, перехідною до ринкової, з метою доповнення й підвищення рівня необхідних для розвитку знань, виробничих навичок та кваліфікації, - як технічної, так і адміністративної. Зовнішнє фінансування вважається технічною допомогою, якщо надання ресурсів:

1) надходить з офіційних джерел;

2) орієнтується на розвиток;

3) має пільговий характер (позики вважаються пільговими та визначаються як офіційна допомога розвитку, якщо мають дарчий еквівалент, що дорівнює мінімум 25 % позики).

Характерні напрями технічного сприяння:

1) програми економічного розвитку;

2) статистика;

3) програми грошової й бюджетної політики;

4) програми розвитку регіонів;

5) методика складання техніко-економічного обґрунтування інвестиційних проектів.

Форми втілення технічної допомоги в країні - реципієнті:

1) додатковий кваліфікований персонал (іноземний і місцевий);

2) навчання за місцем роботи, яке здійснює кваліфікований персонал;

3) спеціалізовані курси, організовані на терені країн-рецигаєнтів;

4) стипендії для навчання за кордоном;

5) документація, обладнання й технологія для забезпечення вищезгаданого.

Канали технічної допомоги:

1) двосторонній;

2) багатосторонній.

При двосторонній допомозі окремі уряди є й джерелами, і каналами допомоги (через їхні установи, що керують механізмом надання допомоги). Двостороння допомога часто супроводжується певними умовами, яких вимагають окремі донори:

1) пов'язаність двосторонньої допомоги з придбанням товарів і послуг у країні-донорі;

2) пов'язаність допомога зі специфічним проектом, запропонованим донором («а» + «б» - «двічі обумовлена» допомога);

3) пов'язаність допомога з предметом імпорту («а» + «б» + «в» - «тричі обумовлена» допомога);

4) вибір експертів у країнах-донорах; стажування представників країн-реципієнтів у донорських інституціях.

Сутність багатосторонньої допомоги полягає в колективній природі як керівництва, так і адміністрації допомоги. Донори й реципієнти однаково роблять внески й мають право голосу при вирішенні питань розподілу та використання цих ресурсів. Найбільшим джерелом багатосторонньої допомоги є Міжнародна асоціація розвитку (МАР), на частку якої припадає приблизно 40 % загальної суми виплачених ресурсів.

Зазначені форми передачі технолога найчастіше переплітаються й доповнюють одна одну. Так, особливо важливим чинником підвищення технологічного рівня України є технологічно містка торгівля. Статистично доведено для країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), у тому числі для України, що торгівля технологічно місткими товарами (особливо імпорт) впливає на економічне зростання більше, ніж зовнішня торгівля загалом. Таким чином, досвідом країн ЦСЄ підтверджено, що країна з більш відкритою торгівлею технологічно місткими товарами має більш швидкі темпи економічного зростання. Фахівці, які займаються українськими технологіями, вважають, що перспективи в держави є, насамперед, у таких галузях: ракетно-космічна, авіаційна та авіаційне двигунобудування, бронетанкова й двщунобудування для бронетанкової техніки, суднобудівна, у тому числі створення підводних телекерованих апаратів, модернізація сучасної військової техніки, створення електронно-опгичних виробів, навігаційних приладів, головок самонаведення для ракет «земля— повітря», «повітря—повітря» і артилерійських снарядів, станцій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем управління, апаратури радіозв'язку, радіотехнічної та радіоелектронної боротьби, створення безпілотних літальних апаратів, авіаційних і ракетних систем прицілювання. І все-таки продаж «заліза», що містить технслогїї, зрозумілий і покупцю, і продавцю. Вона не так уже сильно відрізняється від збуту звичайної військової техніки — відрізняються лише підходи в маркетингу такої продукції. Складніше сьогодні не просто продати, а заробити на чистій ідеї, мудрими маніпуляціями перетвореної на технологію. Саме тому до перелічених вище напрямів в останні роки додалися такі, як наноелектроніка, надшвидкісна передача даних, IP-телефонія, створення легких надміцних матеріалів, зварювання різнорідних поверхонь. Щоправда, досягнувши значних успіхів у розробках, Україна жодним чином не просунулася в їхньому впровадженні. Оскільки трансфер технологій є найважливішою частиною інноваційного процесу, варто розглянути шляхи покрашення та методи удосконалення виходу України на світовий ринок технологій. Все це позитивно впливатиме на розвиток у нас цивілізованого ринку трансферу технологій, інноваційних продуктів, товарів і послуг. Відтак буде ефективно реалізуватися інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки України. Подолання зазначених негативних тенденцій вимагає задіяти чинники інституційного характеру - вдосконалення законодавчої бази в області трансферу технологій та розробки державної політики у сфері комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності, активізацію розвитку інфрасгруктури українського ринку технологій шляхом формування основних ринкових механізмів і залучення підприємств до роботи з існуючою інтелектуальною власністю.

До неосріїдйних каналів трансферу технологій відносяться публікації, симпозіуми, виставки, поїздки та ін. засоби, які сприяють трансферу технологій. Зазначені неофіційні методи трансферу технологій відносяться до форм передачі технологій на безоплатній основі, до яких входять також технічні, наукові й професійні журнали, періодика та інша спеціальна література, бази й банки даних, патентні видання, документи, довідники та ін.; міжнародні ярмарки й виставки, конференції й симпозіуми; стажування вчених і фахівців у фірмах, університетах, організаціях; обмін ліцензіями й технічною інформацією на паритетних основах; створення невеликих фірм венчурного типу фахівцями з однієї або з різних країн; створення великими корпораціями закордонних маркетингових підрозділів; міграція вчених і фахівців, у тому числі «відтік мізків».

Під передачею технологій по внутрішніх каналах розуміються усі інші форми передачі технологій: спільні підприємства, що контролюються місцевою стороною, ліцензування, міжнародні субпідрядні договори та інші. Цю діяльність можна охарактеризувати як передачу технологій, не пов'язану з інвестиційними потоками. Спільні підприємства у світовій практиці були і є інституційною формою, за допомогою якої оминаються певні юридичні обмеження імпорту капіталу. Цією формою міжнародного співробітництва, наприклад, користується Японія. Різниця між передачами технологій по внутрішніх і зовнішніх каналах полягає в тому, що в першому випадку фірма, що передає технологію, постійно має суттєву фінансову зацікавленість в успішній діяльності дочірньої компанії, якій передається технологія. Вона дозволяє їй використовувати свої товарні знаки, відкриває доступ до своїх міжнародних мереж технології й маркетингу, здійснює контроль за рішеннями дочірньої компанії в галузі інвестицій, технології й збуту й розглядає діяльність дочірньої компанії як невід'ємний елемент своєї глобальної стратегії. При передачі технологій по зовнішніх каналах відсутні одна або всі ці особливості. Що стосується провідних технологій, то іноді їх передача по внутрішніх каналах може бути єдиним доступним засобом їх трансферу.

Основним економічним механізмом міжнародного трансферу технологій по зовнішніх каналах є патентно-ліцензійна торгівля, коли відбувається передача патентних і безпатентних ліцензій на використання винаходів, технологічного досвіду, товарних знаків та ін. Основна частка світової торгівлі технологіями припадає на продаж безпатентних ліцензій, оскільки вони не потребують проведення додаткових НДДКР і передбачають мінімальний комерційний ризик. Патентно-ліцензійна торгівля супроводжується укладанням патентної або ліцензійної угоди. За патентною угодою власник патенту за певну винагороду поступається покупцеві своїми правами на використання винаходу. За ліцензійною угодою володар винаходу надає дозвіл на використання своєї технології за певних умов. У світовій практиці трансферу технологій найбільше розповсюдження одержали ліцензійні угоди, які передбачають комплексний технологічний обмін з наданням ноу-хау та інжинірингових послуг. Переважна частина ліцензійних угод укладається великими промисловими компаніями. Трансфер технології на комерційній основі практично завжди супроводжується оформленням ліцензійної угоди, в якій крім запатентованої інформації можуть міститись інші положення й вимоги, обов'язкові до виконання сторонами.

Безоплатні форми передачі технології, у тому числі внутріфірмовий трансфер, не потребують жорстокої регламентації. Комерційні ж форми передачі технології, як внутрішньодержавні так І міжнародні, оформлюються у вигляді договору (ліцензійного, про науково-технічне співробітництво, про спільне виробництво або договору купівлі-продажу). Покупець зобов'язаний своєчасно оповістити (і знати сам) продавця про законодавство, діюче на території своєї країни, про діючі норми й стандарти, у тому числі екологічні, про захист інтелектуальної власності, у тому числі промислової, про порядок проходження сертифікації та ін.

Аналогічну інформацію повинен повідомляти продавець. Крім того, він повинен повідомляти в обов'язковому порядку про всі відомі йому обмеження, які є або мажуть виникнути в найближчому майбутньому на використання технології, що їм передається. Продавець зобов'язаний надати товар вільним від будь-яких прав і претензій третіх осіб, які базуються на промисловій власності або іншій інтелектуальній власності, про які продавець знав у момент укладання договору.