7.4 Особливості міжнародної передані технологій

Сучасні міжнародні науково-технічні зв'язки є комплексом найрізноманітніших стосунків, що виникають як на рівні організацій, підприємств, об'єднань підприємств, так і на рівні держав і міждержавних організацій. Вони набувають різних форм обміну, співпраці, які розвиваються, удосконалюються, доповнюють один одного. Міжнародна передача технології на практиці реалізується в різних формах і по багаточисельних каналах. Розрізняють наступні основні шляхи передачі технологій:

1) на некомерційній основі

• спеціальна література, комп'ютерні банки даних, довідники, ділові ігри і др.;

• обмін науковими і технічними знаннями через особисті контакти учених і фахівців;

• науково-технічні публікації;

• реклама;

• некомерційна передача технічних знань країнам, що розвиваються;

• некомерційні потоки технологій в структурах приватних фірм;

• міжнародні виставки і ярмарки, симпозіуми, семінари, зарубіжне навчання, стажування, практика;

• міжнародна міграція учених і фахівців, у тому числі і «витік розумів»;

2) на комерційній основі:

• продаж втілених технологій;

• прямі зарубіжні інвестиції і супроводжуючі їх будівництво, реконструкція, модернізація підприємств;

• продаж патентних і «ноу-хау» ліцензій;

• спільні НДЦКР через створення спільних колективів, робота фахівців за кордоном;

• координування і кооперація НДДКР; науково-технічна і виробнича кооперація;

• лізинг;

• інжиніринг;

• консалтинг;

• портфельні інвестиції, у тому числі створення спільних підприємств, якщо вони супроводяться потоком інвестиційних товарів;

3) нелегальна передана технологій:

• промислове шпигунство — вигляд недобросовісної конкуренції; діяльність по незаконному добуванню відомостей, що представляють комерційну цінність;

• технічне піратство — масовий випуск і продаж товарів-імітацій тіньовими структурами.

Обмін науково-технічними досягненнями може бути як безвідплатним, так і комерційним. Надамо коротку економічну характеристику сутності і різновидам некомерційних видів трансферу технологій в міжнародних відносинах.

По каналах міжнародних зв'язків в області обміну науково-технічними досягненнями відбувається передача науково-технічної інформації у формі знань і технології, тобто навиків, способів виробництва, конструкцій нових виробів. Обмін новими знаннями дає можливість потенційним партнерам по науково-технічному обміну орієнтуватися в напрямах розвитку науки і техніки, отримувати загальні відомості про наявні досягнення в різних галузях науки і виробництва. Передача науково-технічної інформації відбувається в основному на некомерційній основі і створює можливості для розвитку майбутньої торгівлі технологіями.

Технологічна допомога країнам, що розвиваються, залежно від кількості країн, що беруть участь в проекті може бути:

• двостороння - здійснюється по угодах між урядами країни-донора і країни одержувача допомоги;

• багатобічна - здійснюється декількома країнами відносно однієї країни-одержувача.

До розряду багатобічної науково-технічної допомоги відноситься і технологічна допомога по лінії міжнародних організацій. Одною з перших міжнародних організацій, яка стала надавати технічну допомогу країнам, що розвиваються, стала Програма розвитку ООН. Великі програми здійснюють також МВФ, Світовий банк, ОЕСР і практично всі інші організації.

Розвиток такого прогресивного явища як некомерційний обмін науково-технічними знаннями в міжнародному масштабі стримується рядом чинників:

. мілітаризація наукових досліджень;

• перехід на роботу по найму до власника капіталу науково-технічних кадрів, внаслідок чого їх робота засекречується або оформляється як власність працедавця;

• універсальна попередня цензура публікацій науковців.

В області некомерційної технічної допомоги країнам, що розвиваються, часто спостерігається інвестування засобів в технології вчорашнього дня, таким чином країни, передавальні технолога в країни, що розвиваються, заробляють інколи суми, що перевищують допомогу.

Потоки міжнародної торгівлі все глибше проникають в економіку країн, що розвиваються, здійснюють вплив на загальну економічну структуру, а також на такі її елементи, як розподіл доходів, зайнятість, зростання продуктивності. В останні роки торгівля товарами та послугами зростала темпом, що у два рази перевищував темп зростання світового ВВП, при цьому частка країн, що розвиваються, піднялась з 23 до 29 відсотків. Ці сумарні цифри не відбивають важливих змін, що мали місце у останньому десятиріччі, завдячуючи яким країни третього світу отримали нові можливості для економічного зростання. Однією з нових тенденцій в міжнародній торгівлі є торгівля компонентами. Все більшого розповсюдження набуває практика отримання компонентів із-за кордону, а додатковий поштовх цим процесам надав Інтернет, використання якого сприяло включенню в торгівлю нових виробників з країн, що розвиваються. Точно визначити важко, але приблизні оцінки свідчать, що на початку 90-х років торгівля деталями і компонентами складала одну третину (біля 800 млрд. дол.) всієї торгівлі між виробниками промислової продукції. Цей вид торгівлі призвів до виникнення глобальних виробничих мереж, що постійно розширюються. Вони з'єднують дочірні підприємства транснаціональних фірм з незалежними розробниками, виробниками та дистриб'юторами компонентів. Ці мереживі структури дозволяють фірмам-учасникам вихід на нові ринки, вступ у комерційні відносини, здійснювати передачу технологій. Розвиток інформаційних технологій допомагає країнам, що розвиваються, увійти в цей процес. Наприклад, "Дженерал електрик" розміщує в Інтернеті інформацію про свої потреби в компонентах і фірми з усього світу беруть участь в конкурсі за право постачати їх. Елементом нової структури міжнародної торгівлі є значне зростання торгівлі послугами і електронної торгівлі. У 90-х роках експорт комерційних послуг зріс на всіх без винятку континентах (особливо в Азії). Ці зміни мають особливе значення, бо послуги часто використовуються у виробництві товарів, а також інших послуг, що піднімає їх конкурентоздатність. І розвинуті країни і такі, що розвиваються, набувають багато переваг, відкриваючи свої ринки.

Сумарна вартість створених в світі технологій в даний час складає, по оцінках експертів, близько 60% всього валового суспільного продукту, а темп зростання торгівлі ними випереджає темпи зростання продажів інших товарів. Так, якщо ще 10-15 років тому сумарний об'єм торгівлі технологіями в світі оцінювався в діапазоні від 20 до 50 млрд. дол., то сьогодні — вже на рівні 500 млрд. дол. [12]. Причин даного економічного ефекту декілька. Перша — висока рентабельність торгівлі таким товаром — витрати складають лише 10--25% об'ємів реалізації. Інша причина полягає в тому, що після придбання технології фірма за відносно короткий термін досягає світового рівня якості і високої конкурентоспроможності продукції, яка нею виробляється, виходить на нові ринки збуту і збільшує об'єм експорту. Покупка технології дозволяє отримати перевагу у вигляді значного скорочення власних витрат на НДДКР досягати ідентичних результатів. Так, по оцінках експертів, кожен долар, що витрачається на імпорт ліцензії на іноземну технологію, по ефекту еквівалентний в СІЛА приблизно 6,2 дол., Великобританії — 3,1 дол., у Франції — 5,4 дол., в Японії — 16 дол., які інвестується в НДЦКР. Крім того, у покупця з'являється можливість проводити власні дослідження, відштовхуючись від рівня наукових і технологічних досягнень, що купуються, і ліквідовувати своє відставання на окремих напрямах НТО. Продавець же технології отримує додатковий прибуток від розширення кордонів ринку збуту та споживання своєї продукції за рахунок країн, куди експорт товарів ускладнений або невигідний. Він здатний робити вплив на ціни і кон'юнктуру ринків, а також контролювати покупця технології [12].

Серед особливостей сучасного світового ринку технологій варто виділити наступні:

1) світовий ринок технологій сприяє інтелектуалізації світової економіки в цілому;

2) головними суб'єктами світового ринку технологій виступають ТНК, Близько 2/3 світового технологічного обміну приходиться на внутрішньо фірмовий обмін ТНК. Більш 60% ліцензійних надходжень промислово розвитих країн приходиться на частку внутрішньо корпораційних надходжень (у США - 80%);

3) найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій (рівень монополістичного контролю 89-90%);

4) технологічний розрив між різними групами країн, спричиняє багатоступінчасту структуру світового ринку технологій;

5) світовий ринок технологій має специфічну нормативно-правову базу свого функціонування (Міжнародний кодекс поводження в області передачі технологій), а також міжнародні органи регулювання.

До особливостей міжнародного трансферу технологій слід віднести і різновиди виникнення та розвитку міжнародних технологічних та науково-технічних зв'язків. Слід відзначити дві наступні найбільш широко розповсюджені моделі [16].

Модель «технологічного розриву (відриву)». Фактор науково-технічних досягнень є визначальним для виникнення торговельних зв'язків. Країна - інноватор, яка володіє квазімонополією власності на науково-технічний результат, експортує науково місткий продукт, імпортує сировинні, працемісткі та енергомісткі продукти. Тобто технологічний розрив є основою міжнародного торговельного обміну. З часом він скорочується внаслідок передачі технологій, впровадження альтернативних технологій в країнах-аутсайдерах.

Модель «міжнародного життєвого циклу продукту».

На першому етапі свого існування - етапі появи нового продукту на ринку (new product stage) - новий продукт з'являється на внутрішньому ринку певної країни і споживається лише на території цієї країни. Тому фірми - виробники зацікавлені зосередити свою діяльність саме там, де можна швидко і безпосередньо визначити реакцію споживача на свої товари та врахувати її в своїй подальшій виробничо-комерційній діяльності. До того ж на цьому етапі якісні характеристики продукту, обсяги й технології його випуску ще не є сталими, оскільки фірми лише освоюють виробництво даного товару та ринок, на якому він реалізується. Очевидно, що в такому випадку новий продукт не потрапляє в міжнародний обмін.

Другий етап - етап зрілості продукту (maturing product stage) характеризується формуванням певних загальних стандартів нового виробу, визначенням його основних характеристик та технологічних процесів виробництва. На цьому етапі з'являється й швидко зростає попит на товар з боку іноземних споживачів.

Разом з тим попит на товар у міжнародних масштабах обмежується регіоном розвинутих країн, оскільки, за визначенням, даний товар призначено для задоволення потреб споживачів з високим рівнем доходу. Іноземний попит та економія на масштабах виробництва стимулюють експорт товару на ринки розвинутих країн.

На третьому етапі - етапі випуску стандартизованого продукту (standartjzed product stage) - весь комплекс характеристик, як споживчих якостей продукту, так і процесу його виробництва вже чітко визначений. Це означає, що продукт добре знайомий споживачам, а технологія його виготовлення -виробникам. Індустріально розвинуті країни в цей час знову займаються розробкою нових продуктів. Структура торгівлі даним товаром може змінитися таким чином, що тепер США та інші індустріально розвинуті держави почнуть імпортувати його з менш розвинутих країн.

Певним чином з моделлю «міжнародного життєвого циклу продукту" пов'язана модель інноваційного циклу. Аналіз рівня конкурентоспроможності країни у розрізі стадій інноваційного циклу дозволяє в цілому визначити рівень та ефективність процесів трансферу технологій, які здійснюються в цій країні. Аналітична база даних, що представлена в «Звіті про глобальну конкурентоздатність 2007-2008», підготовленому під керівництвом Клауса Шваба та Майкла Портера (The Global Competitiveness Report 2007-2008. — The World Economic Forum, Geneva, 2007), дозволяє більш деталізовано проаналізувати глобальну конкурентну продукцію України з точки зору концептуальних підходів і критеріїв щодо формування знаннєвої економіки. Як зазначалося, головною особливістю цих критеріїв є акцентуація головної уваги на кінцевому результаті інноваційного циклу — комерціалізації інноваційно-технологічних знань. Традиційна лінійна модель цього циклу, коли окремо вибудовуються системи управління для різних його стадій: «освіта — дослідження й розробки — технології виробництва — реалізація», сьогодні справедливо піддається критиці за те, що в її рамках основна увага концентрується на стадії досліджень і розробок, а не на кінцевому результаті — комерційному впровадженні інновацій. Розвиток окремих стадій не гарантує досягнення бажаного кінцевого результату — перетворення наявних знань у фактор економічного зростання. Таку ситуацію можна чітко ідентифікувати щодо України за допомогою рейтингових оцінок зазначеного Звіту про глобальну конкурентоздатність. Для цього, згідно рекомендацій Ю.М.Бажала, слід розташувати певні показники, які використовуються для побудови агрегованого індексу конкурентоздатності, згідно з належністю до різних стадій інноваційного циклу. Далі порівнюються місця рейтингу країни за кожним показником для того, щоб оцінити ступінь розвинутості кожної стадії та порівняти ці показники. Такий аналіз можна використати й для порівняння ситуації в різних країнах. У даному аналізі порівнюються такі країни: Україна, Польща, як країна-аналог, і Фінляндія, як визнаний світовий лідер у розбудові знаннєвої економіки, і як країна, що зуміла дуже динамічно пройти шлях від європейського аутсайдера до перших місць у рейтингу глобальної конкурентоздатності(табл. 14.20).

Таблиця 14.20 - Рейтингові місця Світового економічного форуму в Давосі щодо вибраних країн за показниками стадій інноваційного циклу [481]

Номер індикатора		Назва індикатора	Значення індикатора в країнах
			Україна	Польща	Фінляндія
Стадія освіти
1		Охоплення вищою освітою	17	22	2
2		Якість системи освіти	47	49	2
3		Якість освіти з математики й природничих наук	44	48	1
4		Якість шкіл менеджменту	85	50	12
Стадія досліджень і розробок
5	Інноваційний потенціал		40	44	5
6	Якість науково-дослідних інституцій		60	64	6
7	Витрати підприємства на дослідження й розробки		67	42	9
8	Державна підтримка передових технологій		75	89	11
Стадія інноваційного менеджменту
9	Тип конкурентних переваг		78	51	6
10	Складність виробничого процесу		69	62	6
11	Використання патентів		58	51	4
12	Поширеність маркетингу		87	67	29
Стадія комерціалізації знань
13	Відтік мізків		93	77	10
14	Наявність передових технологій		97	80	2
15	Абсорбція технологій підприємствами		91	76	7
16	Прямі іноземні інвестиції та трансфер технологій		106	81	74

Стада інноваційного циклу представляють такі параметри зазначеного «Звіту»:

Стадія освіти: 1. Охоплення вищою освітою. 2. Якість системи освіти. 3. Якість освіти з математики й природничих наук. 4. Якість шкіл менеджменту.

Стадія досліджень і розробок: 5. Інноваційний потенціал. 6. Якість науково-дослідних інституцій. 7. Витрати підприємства на дослідження й розробки. 8. Державна підтримка передових технологій.

Стадія інноваційного менеджменту: 9.Тип конкурентних переваг. 10. Складність виробничого процесу. 11. Використання патентів. 12. Поширеність маркетингу.

Стадія комерціалізації звань: 13. Відтік мізків (чим менший відтік, тим вище рейтинг). 14. Наявність передових технологій. 15. Абсорбція технологій підприємствами. 16. Прямі іноземні інвестиції та трансфер технологій.

У табл. 14.20 представлені рейтингові місця трьох зазначених країн для всіх вищеназваних індикаторів технологічної конкурентоспроможності, які віддзеркалюють стан певної стадії інноваційного циклу. Усього в цьому аналізі представлено 131 країну. Найкраще рейтинговемісце-1, найгірше- 131.

Якщо на стадіях освіти та досліджень і розробок Україна виглядає достатньо привабливо й приблизно на одному рівні з Польщею, то на завершальних стадіях циклу, де повинен забезпечуватися комерційний інноваційний результат, спостерігається відставання. Дані по Фінляндії, світовому лідерові розбудови знаннєвої економіки, свідчать про важливість досягнення збалансованості в розвитку всіх стадій інноваційного циклу. Це також ілюструє комплексний органічний характер знаннєвої економіки, де всі суб'єкти узгоджено працюють на кінцевий інноваційний результат у режимі постійних зворотних зв'язків між представленими стадіями інноваційного циклу. У ракурсі такого методологічного бачення стає зрозумілою помилковість політики відокремленого керівництва окремими стадіями інноваційного циклу, що власне й відбувається в Україні в останній час.