Тема 7 . Участь україни у міжнародному трансфері технологій

7.1 Сучасний стан та перспективи розвитку процесів міжнародної комерціалізації технологій в Україні

В умовах посиленого впливу НТП на темпи, характер і напрями розвитку процесу відтворення інтернаціоналізація світогосподарського життя характеризується виникненням нових форм міжнародного поділу праці, прямо чи опосередковано пов'язаних з наукою, науково-технічними знаннями та технологією.

Науково-технологічний потенціал нині є визначальним фактором, що забезпечує конкурентоспроможність національної економіки. Сьогодні приріст валового продукту в найбільш розвинених країнах світу на 75-80% визначається інноваційними досягненнями, а України становить - 0,1%. Саме тому, актуальність цієї проблеми є фактором підвищення конкурентоздатності країни в цілому і дозволяє виявити недоліки, пріоритетні напрями розвитку, та можливі шляхи покращення та вдосконалення позицій України на світовому ринку технологій. Це сприятиме позитивним змінам в життєдіяльності суспільства нашої держави, вивести стан економіки України на новий рівень. Також особливої уваги заслуговує законодавча база та державне управління, яка не може забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних технологій та наукоємних товарів на світовому ринку.

За даними української державної статистики, в структурі експорту вітчизняної економіки доля продажів прав на об'єкти інтелектуальної власності в загальному об'ємі склала 34%, інжинірингових послуг— 32,5%, спільних НДР — 11,7%. В той же час в структурі імпорту права займали 4,9%, інжиніринг — 46,5%, наукові дослідження — 17,7%. На 1 грн. імпорту патентів і ліцензій доводилося 6,32 грн. експорту. Можна зробити вивід, що в Україні в цей час переважає вивіз нових перспективних технологій і ввезення (до 50% об'єму імпорту) технологій, що не володіють достатньою мірою новизни з позицій світового ринку.

В той же час на 1 грн. експорту інжинірингових послуг доводиться 1,74 грн. тих, які імпортуються, що ідентично картині по зовнішньоторговельному сальдо у сфері НДР: 1 грн. експорту приносить 1,83 грн. імпорту. Це пов'язано, в першу чергу, з дисбалансом українського і західного механізмів ціноутворення і порівняльною дешевизною людського капіталу і сировинних ресурсів в нашій країні. Як результат, придбання західних технологій обходиться дорожче, ніж продаж за рубіж аналогічної по рівню української розробки. Якщо врахувати, що в сучасній економіці конкурентні переваги на ринку технологій має схема стосунків «технологічні знання + послуги + устаткування» (коли устаткування, матеріали і тому подібне стають товаром, супутнім постачанням знань і послуг), то це може бути розцінено як свідоцтво недосконалості цінової політики України у сфері зовнішньоекономічного трансферту технологій.

Переважання в експорті України продажів патентів і ліцензій свідчить про передачу, по суті, виняткових прав на українські розробки, що відбувається в умовах відсутності в країні фінансових ресурсів і інфраструктури в концентрації, потрібній для розвитку на внутрішньому ринку перспективних технологій і здобуття максимальних прибутків на території України. Імпортуються в країну зрілі технології, прибутковість вживання яких вже невелика — відомо, що в сучасному бізнесі перспективні технології в період від створення до зрілості стримуються у середині корпорації, а розвиток їх проходить у філіях і дочірніх компаніях різного рівня при обмеженні доступу до своїх інновацій «чужих» фірм (наприклад, доля продажів технологій своїм філіям в США складає 75—80%). Крім того, ввезення устаткування і інжинірингових послуг сприяє входу на український ринок західних компаній, які отримують при венчурних інвестиціях в обмін на технологію ринок країни розміщення створюваного спільного підприємства, що також веде до зниження середньогалузевої норми прибутку.

Трансферт технологій на внутрішньому ринку України здійснюється в рамках вже розглянутих вище схем. Промислові підприємства гостро відчувають необхідність інноваційної діяльності і прагнуть освоювати технології, які забезпечили б їм імпортозаміщення і підвищення їх конкурентоспроможності. Наукові організації, що мають потужні банки даних нових перспективних розробок і інноваційних проектів, готові передавати їх в промисловість. Проте доля інноваційної продукції в загальному обсязі промислового виробництва за останні десять років залишається стабільно низькою і вагається в межах від 2,5 до 3,5%. Причин такого явища декілька.

По-перше, власні розробки промисловості, що проводяться в галузевих НДІ і КБ, за відсутності досвіду і фахівців у сфері інноваційної діяльності дозволяють створити конструкторську документацію лише на прості види продукції або копіювати її по зразках конкурентів, що не може забезпечити створення і освоєння сучасної технічно складної продукції і неминуче веде до часового відставанню виходу на відповідний технологічний ринок.

По-друге, залучення малих підприємств для «розкручування» ринку освоюваної продукції не дає очікуваних результатів, якщо вони не є носіями нової наукомісткої продукції, створеної в НДІ або вузі, і не можуть запропонувати технічно складні вироби, що зажадалися ринком, для подальшого великомасштабного виробництва, що важливе для промисловості. Наукові організації також мають негативний досвід передачі своєї продукції малому бізнесу — відсутність особливого фінансового інституту венчурних інвестицій і досвіду в просуванні нової наукомісткої продукції не дозволяє малому підприємству освоювати її своєчасно і ефективно.

Законодавство про державне регулювання діяльності у сфері міжнародного трансферу технологій базується на Конституції України, Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України, цьому Законі, законах України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про екологічну експертизу», «Про науково-технічну інформацію», «Про інноваційну діяльність», «Про власність», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про авторське право і суміжні права», «Про фінансовий лізинг», «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання», «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій», інших нормативно-правових актах, а також міжнародних договорах України у сфері трансферу технологій.

Згідно Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» Міжнародне співробітництво у сфері трансферу технологій передбачає:

• укладення двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів України про науково-технічне і технологічне співробітництво;

• залучення інвестицій у науково-технічний комплекс України;

• сприяння запровадженню в Україні міжнародних стандартів, зокрема стандартів системи управління якістю;

• передачу технологій у рамках науково-технічної і виробничої кооперації та інвестиційного співробітництва;

• забезпечення участі вітчизняних підприємств, установ і організацій у міжнародних виставках та ярмарках високотехнологічної продукції і технологій;

• участь у розвитку вітчизняних сегментів міжнародних інформаційних і комунікаційних систем з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій.

Особливості трансферу технологій підприємствами, установами, організаціями України передбачають наступні положення:

1) головні розпорядники бюджетних коштів можуть передавати підприємствам, установам та організаціям, де застосовуватиметься певна технологія, майнові права на технології, що створені за державні кошти, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, якщо це передбачено договорами з юридичними особами, де створюються технології, та з авторами технологій, за умови, що держава бере на себе фінансування створення технологій і введення їх до цивільного обороту, та на інших підставах, визначених законами України;

2) у разі якщо складові технологій частково створено за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій і фізичних осіб, а частково - за рахунок державних коштів, майнові права на ці складові розподіляються на підставі договору про їх створення та використовуються за умовами договору про їх трансфер.

Щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного і інтелектуального потенціалу України шляхом втілення технологій у виробництво конкурентоспроможної та якісної продукції, необхідно:

- сформувати за участю державного фінансування національну систему трансферу технологій, важливими ланками якої мають стати регіональні центри трансферу технологій та центри науково-технічної та економічної інформації, на основі яких необхідно найближчим часом сформувати національну інфраструктуру, використовуючи вже існуючі підприємства як вузлові. Вже функціонує три такі регіональні центри: Київський; Львівський та Харківський;

- створити інфраструктуру трансферу технологій, у тому числі підрозділи з питань трансферу технологій та продовжити створення центрів трансферу технологій на національному та регіональному рівнях. Ё елементом може стати розробка і впровадження інтегрованої бази даних щодо попиту та пропозиції трансферу технологій в Україні та створення механізму поповнення цієї бази з різних джерел: існуючих локальних, відомчих та регіональних баз даних, каталогів, конкурсів, виставок, презентацій, спеціалізованих видань, журналів, Інтернет - сайтів. Складовою національної інфраструктури трансферу технологій мають стати спеціально створені консультативні комісії з питання аудиту трансферу технологій, оскільки при вирішенні питання щодо експорту технології важливо оцінити її конкурентоспроможність;

метою створення стратегічних альянсів з найбільшими зарубіжними операторами ринку технологій необхідною є інтеграція українських учасників ринку технологій у відповідні європейські структури, що дозволить отримати доступ до баз даних, бірж, фондів венчурного капіталу та до інших інформаційних та фінансових ресурсів та надасть значні переваги при оформленні ліцензійних контрактів та міжнародних патентів;

- на державному рівні забезпечити умови для активної розробки новітніх технологій в Україні та умови для їх представлення як об'єктів міжнародного технологічного трансферу через виконання таких заходів: активізації розвитку інфраструктури інноваційного процесу, залучення приватних українських і закордонних інвестицій в інноваційну сферу, створенню умов для збільшення кількості учасників трансферу технологій;

- з метою формування попиту на новітні технології необхідно розвивати в Україні сучасну національну індустрію венчурного капіталу шляхом найшвидшого формування державної програми і розробки концепції розвитку сектору венчурного капіталу, забезпечення законодавчого регулювання венчурного виробництва. Актуальним є пошук закордонних венчурних фондів та бізнес-янголів для виготовлення кінцевого продукту з використанням розробленої технології;

- підготувати зміни до Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" у частині зарахування до держбюджету України певного відсотка коштів, отриманих від трансферу технологій, майнові права на які належать державі; до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" в частині визначення розміру та порядку виплати винагороди творцям об'єктів інтелектуальної власності;

- створити спеціальні судові органи з вирішення питань безпосереднього захисту інтелектуальної власності, працівники яких будуть підготовленими та обізнаними фахівцями у сфері вітчизняного та міжнародного права інтелектуальної власності, а не фахівцями широкого профілю.

З огляду на роль торговельної політики для технологічного розвитку, мета торгівельної політики України повинна полягати у сприянні економічному зростанню через абсорбцію та використання передових технологій шляхом імпорту проміжних технологічномістких товарів і послуг, а також у підтримці внутрішніх інноваційних процесів через просування продукції вітчизняних наукоінтенсивних галузей до світових ринків, що посилить спеціалізацію нашої країни у цих галузях.

Для реалізації поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

- проводити відкриту, прозору, передбачувану торгівельну політику, яка грунтується на багатосторонніх правилах Світової організації торгівлі для забезпечення довгострокового співробітництва вітчизняних підприємств з іноземними партнерами;

- забезпечити доступ імпортованим проміжним товарам та послугам, які втілені у передові технології, на ринок України;

- просувати експорт вітчизняної інноваційномісткої продукції на світові ринки, що збільшує обсяг ринку для внутрішніх виробників, підвищує віддачу від інновацій і посилює спеціалізацію країни в наукоінтенсивному виробництві;

- інтегрувати інструменти торговельної політики України з іншими видами державної політики, орієнтованими на міжнародний трансфер технологій, а саме технологічною політикою, інвестиційною політикою, політикою сприяння конкуренції, політикою розвитку, у сфері освіти тощо для досягнення синергетичного ефекту залучення нових технологій на економічне зростання.

Для виходу на якісно інший рівень розвитку національного трансферу технологій необхідно формувати сприятливі умови для інноваційної діяльності бізнесу, заохочувати світових лідерів у галузі високих технологій до приходу в Україну, створювати інструменти трансферту технологій, забезпечити наявність професійного менеджменту. Результатом розробки новітніх технологій має стати завоювання конкурентних позицій у перспективних секторах ринку, підвищення ефективності участі України у світових ринках технологій.

Фахівці, які займаються українськими технологіями, вважають, що перспективи в держави є, насамперед, у таких галузях: ракетно-космічна, авіаційна та авіаційне двигунобудування, бронетанкова і двигунобудування для бронетанкової техніки, суднобудівна, у тому числі створення підводних телекерованих апаратів, модернізація сучасної військової техніки, створення електронно-оптичних виробів, навігаційних приладів, головок самонаведення для ракет «земля—повітря», «повітря—повітря» і артилерійських снарядів, станцій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем управління, апаратури радіозв'язку, радіотехнічної та радіоелектронної боротьби, створення безпілотних літальних апаратів, авіаційних і ракетних систем прицілювання. І все-таки продаж «заліза», що містить технології, зрозумілий і покупцю, і продавцю. Вона не так уже сильно відрізняється від збуту звичайної військової техніки — відрізняються лише підходи в маркетингу такої продукції. Складніше сьогодні не просто продати, а заробити на чистій ідеї, мудрими маніпуляціями перетвореної на технологію. Саме тому до перелічених вище напрямів в останні роки додалися такі, як наноелектроніка, надшвидкісна передача даних, IP-телефонія, створення легких надміцних матеріалів, зварювання різнорідних поверхонь. Щоправда, досягнувши значних успіхів у розробках, Україна жодним чином не просунулася в їхньому впровадженні. Оскільки трансфер технологій є найважливішою частиною інноваційного процесу, варто розглянути шляхи покращення та методи удосконалення виходу України на світовий ринок технологій. Все це позитивно впливатиме на розвиток у нас цивілізованого ринку трансферу технологій, інноваційних продуктів, товарів і послуг. Відтак буде ефективно реалізуватися інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки України. Подолання зазначених негативних тенденцій вимагає задіяти чинники інституційного характеру.