31.Братські школи на теренах україни

У XVI ст. на розвиток освіти в Україні помітний вплив справила епоха європейського Відродження і Реформації. Поступово росло розуміння необхідності підвищеної освіти. Розвивалася мережа протестантських шкіл. Найвідоміші з них були соцініанські та кальвіністські (Дубецьк, Хмільник, Кисилин, Гоща, Берестечко та ін.) А з 80-х рр. XVI ст. з'являються братські школи, засновниками яких були православні церковні братства, які, окрім організації шкіл, будували православні церкви, шпиталі, видавали українські книжки і підручники, їхня просвітницька діяльність була спрямована на боротьбу з вищим католицьким духовенством. Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала заснована Успенським братством у 1586 р. Львівська братська школа. Згодом подібні школи відкрилися в містах Києві, Луцьку, Перемишлі, Рогатині, Замості, Вінниці, Кам'янець-Подільському, Кременці. Нерідко авторами підручників для цих шкіл були самі ж учителі. Наприклад, Лаврентій Зизаній написав "Грамматику словенского языка", Мелетій Смотрицысий "Грамматику счовенскую ", якою у свій час користувався Михайло Ломоносов. Серед учителів братських шкіл зустрічалися такі, які згодом стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. Серед них були Стефан і Лаврентій Зизанії, Іов Борецький, Кирило Ставровецький Транквіліан, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький та ін. З багатим досвідом братських шкіл знайомився основоположник педагогіки нового часу Я.-А. Коменський.

Нові освітні заклади спочатку виникали як початкові. Пізніше ставали школами підвищеного типу, в яких, окрім початкової грамоти та хорового співу, вивчали "сім вільних мистецтв". Особлива увага зверталася на предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику. Окрім рідної мови, як правило, вивчали слов'янську, грецьку, латинську та польську мови. Та освіта, яку давали ці середні школи, за своїм рівнем та змістом не поступалася школам подібного рівня Західної Європи. А за організацією навчального процесу і демократизмом управління перевершувала західноєвропейські школи такого рівня. Поряд із дітьми шляхти у школі навчалися й вихідці з селянських сімей. Згідно зі статутом школи вони користувалися однаковими правами. Для сиріт та дітей з інших міст при школах відкривалися гуртожитки (бурси). Сироти повністю утримувалися на кошти братства.

У братських школах установлювалася класно-урочна система навчання, навчальний рік розпочинався з 1 вересня, вводилися канікули, екзамени.

Досить повну уяву про роботу подібних шкіл створюють статути Львівської і Луцької шкіл, які певним чином ідентичні. Згідно з ними ректор і вчителі братської школи вибиралися на загальних зборах братства. Окрім того, братство вибирало двох громадських спостерігачів за роботою школи. Кожний братчик володів правом ознайомлення з роботою школи. Згідно з договором, який складався між кожним батьком та ректором, школа зобов'язувалася дати дитині визначений обсяг знань, турбуватися про благочестиве виховання, а батьки повинні були сприяти акуратному відвідуванню учнями занять і серйозному ставленні до них. Пропуски занять і спізнення суворо осуджувалися. Учитель зобов'язаний був у кожному окремому випадку неявки учня виясняти її причину. Вранці наставник перевіряв виконання учнями як письмових, так і усних домашніх завдань. Після цього розпочиналося вивчення нового навчального матеріалу. У процесі широко використовувалися різні навчальні методи: пояснення, бесіда, диспут, самостійна робота, взаємне навчання. Практикувалося закріплення та повторення вивченого матеріалу. Після обідньої перерви учитель задавав домашнє завдання. Щосуботи повторювалося все пройдене за тиждень.

Високі вимоги ставилися до вчителя. Він повинен був бути "благочестивим, поміркованим, сумирно мудрим, стриманим, не п'яницею,

Насамперед до них відносять полкові, січові, та музичні школи.

Полкові школи розташовувалися у полкових та сотенних містах і містечках. Як відомо, до другої половини XVII ст. на території лівобережної України діяв полковий адміністративно-територіальний устрій на чолі з генеральним старшиною (гетьманом). Ці школи існували на кошти батьків. Найчастіше працювали вони у приміщеннях, які належали церквам. Даючи грамоту, деякі з цих шкіл навчали й військової справи. її викладали досвідчені козаки, яких називали "військовими служителями".

Січові школи працювали на території Запорізької Січі. Перша із них була відкрита у 1576 році. Вона стала зразком для інших. У ній заборонялося перебування жінок, як і у межах самої Січі. У першому відділі цієї школи навчалися ті, хто готувався бути паламарем чи дияконом. У другому відділі навчалися грамоті, співу та військовому ремеслу.

У козацьких школах склалася особлива система козацького виховання, яка, окрім прилучення до грамоти, релігійного виховання, передбачала психофізичне вдосконалення. Учнів учили зміцнювати свої дух і тіло. Вони брали участь у народних забавах, іграх, вчилися їздити верхи, орудували шаблею, володіти списом, стріляти з рушниці, плавати, веслувати та керувати човном.

У відділах школи діяло учнівське самоврядування, яке нагадувало козацьке. Кожний із відділів обирав свого отамана, який у випадку втрати довір'я після закінчення навчального року міг бути переобраний. Виховним ідеалом учнів-підлітків та юнаків був лицар-козак - людина чесна, звитяжна і благородна.

Музичні школи започаткував універсал Богдана Хмельницького від 1652 р. про організацію при кобзарських цехах шкіл для підготовки кобзарів та лірників. Учителями в них ставали козаки-кобзарі. Навчання у такій школі було індивідуальним.