53.Трудомісткість кредиту та академічного року у вищих навчальних закладах в європі

Історично система ЕСTS (Європейська кредитно-трансферна система накопичення) спочатку була розроблена за програмою SOCRATES/ERASMUS (1988 – 1995 рр.) і пройшла випробувальний термін протягом шести років за пілотною схемою, в якій брали участь 145 ВНЗ у всіх країнах Ради Європи, охоплюючи п’ять освітніх областей: MBA (Business Administration), хімія, історія, технічна механіка і медицина.

На основі результатів пілотної схеми система ЕСTS показала себе ефективним інструментом для створення прозорих навчальних планів і сприяла академічному визнанню, і, як наслідок, система ЕСTS була включена у вигляді окремого компонента вищої освіти.

Наказом МОН від 16 жовтня 2009 р. № 943 з 2009 – 2010 навчального року у ВНЗ України вводиться ЕСTS і її ключові документи («Аплікаційна форма студента», «Угода про навчання», «Угода про практичну підготовку і зобов'язання про якість», «Академічна довідка», «Додаток до диплома європейського зразка»). Нововведення запроваджується відповідно до вимог Довідника користувача ЕСTS, затвердженого Європейською комісією 6 лютого 2009 р.

Чим вигідна ЕСTS для студента? Вона:

гарантує академічне визнання навчання за кордоном;

забезпечує доступ до повноцінних навчальних курсів в іншому ВНЗ, що відрізняє систему від багатьох інших програм студентської мобільності;

дає можливість подальшого навчання за кордоном, оскільки студент може вважати за краще не повертатися в рідний ВНЗ після навчання за кордоном, а залишитися в приймаючому ВНЗ для отримання кваліфікації або виїхати в третій ВНЗ.

54.48.Системи оцінювання у вищій школі

Успішність студента контролюють, використовуючи методи і засоби, що їх визначає вищий навчальний заклад. Академічні успіхи студента визначають за допомогою системи оцінювання, яку використовують у вищому навчальному закладі, реєструють, як заведено у вищому навчальному закладі, обов'язково перевівши оцінки до національної шкали та шкали ЕСГБ (табл. 1.1).

■ Шкалу ЕСТБ переводять в оцінки за національною шкалою так:

■ А означає: успішне розв'язання завдань, де можливе допущення 1-3 несуттєвих помилок;

■ В означає: завдання загалом розв'язано на високому рівні, але допущено 4-5 несуттєвих помилок;

■ С означає: завдання розв'язано на середньому рівні з кількома несуттєвими та і значною помилками;

■ D означає: завдання розв'язано з 2 - 3 значними помилками, які несуттєво змінюють остаточний результат;

Таблиця 1.1

Шкала оцінюванняЗа шкалою ЕCТS За національною шкалою За шкалою навчального

закладу (приклад)

А відмінно - успішне розв'язання завдань, можливе допущення 1 - 3 несуттєвих помилок 90-100

В дуже добре - завдання загалом розв'язано на високому рівні, але допущено 4-5 несуттєвих помилок 82-89

С добре - завдання розв'язано на середньому рівні з кількома несуттєвими та 1 значною помилками 75-81

D задовільно непогано-завдання розв'язано з 2 - 3 значними помилками, які несуттєво змінюють остаточний результат 69-74

Е задовільно достатньо - завдання виконано зі значною кількістю помилок, на низькому рівні, задовольняє мінімальні критерії 60-73

FX незадовільно з перескладанням - потрібно попрацювати, щоб розв'язати (перескласти] завдання 35-59

F незадовільно з обов'язковим повторним курсом-необхідна серйозна подальша робота, що розв'язати завдання, тобто повторний крс 0-34

■ Е означає: завдання виконано зі значною кількістю помилок, на низькому рівні, задовольняє мінімальні критерії;

■ РХ означає: потрібно попрацювати, щоб розв'язати (перескласти) завдання;

■ F означає: необхідна серйозна подальша робота, щоб розв'язати завдання, тобто повторний курс.

Державну атестацію студентів проводять відповідно до чинної нормативної бази.

У разі кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах зміст навчальних дисциплін розподіляють на змістові модулі (2 - 4 за семестр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі модулі (теми) аудиторної і самостійної роботи студента. Кожен змістовий модуль потрібно оцінити.

Підсумкове оцінювання засвоєння навчального матеріалу дисципліни визначають без проведення семестрового іспиту (заліку) як інтегровану оцінку засвоєння всіх змістових модулів з урахуванням "вагових" коефіцієнтів.

Студент, який набрав упродовж семестру необхідну кількість балів, може:

■ не складати іспиту (заліку) й отримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку;

■ складати іспит (залік) для підвищення свого рейтингу з певної навчальної дисципліни;

■ ліквідувати академічну різницю, пов'язану з переходом на інший напрям підготовки чи до іншого вищого навчального закладу;

■ поглиблено вивчити окремі розділи (теми) навчальних дисциплін, окремі навчальні дисципліни, які формують кваліфікацію, що відповідає сучасним вимогам ринку праці;

■ використати час, відведений графіком навчального процесу на екзаменаційну сесію, для задоволення, своїх особистих потреб.

Студент, який набрав упродовж семестру менше, ніж необхідна кількість балів, зобов'язаний складати іспит (залік).

Отже, кредитно-модульна система організації навчального процесу (ЕСТБ) акумулює переваги для вищого навчального закладу: сприяє розвитку автономізації та відповідальності; відкриває нові можливості для співпраці; сприяє розвитку комунікативних зв'язків між вищими навчальними закладами; стимулює підвищення якості навчального процесу та організаційно-адміністративної діяльності; підвищує якість студентської мобільності, поліпшує зміст навчальних програм, а також якість навчального процесу та його результати.

Для науково-педагогічних працівників ECTS забезпечує та підтримує: автономність і диверсифікацію; комунікативність; прийняття рішень з академічного визнання. Для студентів ECTS розширює вибір для навчання за кордоном; дає змогу самим сформувати програму навчання; забезпечує сертифікацію процесу навчання в навчальному закладі за кордоном; гарантує академічне визнання.

Не можна не назвати й деяких недоліків у застосуванні ECTS. Передусім вона може призвести до фрагментації знань, сегментації процесу навчання, зменшення значущості наукових досліджень у процесі навчання тощо.

56.

Необхідність реформування системи вищої освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

Ці процеси диктують, перш за все, необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є: особистісна орієнтація вищої освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти; постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу; запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій; формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів; підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки; розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи; інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов. При розробці стандартів враховуються процеси створення єдиного освітнього простору в Європі. Рекомендації щодо нормативних вимог визначаються згідно з Лісабонською конвенцією і Болонською декларацією.

Окремо варто сказати про систему управління освітою, яка має базуватися на сучасних засадах освітнього менеджменту. Адже реалізація системи гуманістичного навчання неможлива без упровадження гуманістичної системи управління навчальними закладами, оскільки функціонування не орієнтованого на людину управління дискредиту­ватиме саму ідею гуманізації навчально-виховного процесу.

Потреба оперативно реагувати на нові, часом непередбачувані вимоги потребує не лише того, щоб структура й механізм управління середньою освітою були диверсифікованими і гнучкими, а також щоб вони планувалися під час консультацій з усіма зацікавленими сторонами. Відповідальність має чітко розподілятися між національним, регіональним та місцевим рівнями як щодо підтримки послідовності системи, так і щодо врахування місцевих або регіональних потреб і реалій. Тому, беручи до уваги національні традиції та історію певного регіону, треба не тільки шукати узгодження в питаннях визначення ролі, обов’язків та їхнього розподілу, а й гарантувати також, щоб ці структури працювали гармонійно й демократично з появою нових потреб.

Запровадження ступеневої системи вищої освіти й уведення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» та «магістр» надає широкі можливості для задоволення освітніх потреб особи, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їх соціального захисту на ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. Запровадження ступеневої вищої освіти в Україні значно розширило правові рамки фахівців, про що свідчить ратифікована Верховною Радою України конвенція «Про визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні» (Лісабон, 1997 р.).

З метою незалежного забезпечення якісних показників освітньої діяльності законодавство України передбачає чіткий та прозорий механізм її регулювання, основними складовими якого є інституції ліцензування, атестації та акредитації. З цією метою в Україні створено відповідну державно-громадська інституцію – Державну акредитаційну комісію (ДАК), яка забезпечує додержання вимог до вищої та професійно-технічної освіти шляхом встановлення відповідних нормативних показників до їх ліцензування та акредитації. До складу ДАК входять представники громадськості – найвідоміші вчені, ректори навчальних закладів та державні особи.

Освіта має готувати глобалістичну людину, точніше здатну жити і ефективно діяти в глобальному середовищі. Тут є надзвичайно широкий спектр завдань – від формування відповідних світоглядних позицій, розуміння українського розвитку в контексті світових цивілізаційних процесів до відпрацювання навичок спілкування зі світом, людьми з інших країн, переймання їх досвіду і досягнень. Це особливо важливо в умовах, коли прогрес кожної окремої країни залежить не тільки від зусиль її громадян, а й від того, наскільки вони здатні сприймати все краще, що є в інших країнах.

Згадаємо ще про одну проблему, тобто про велику кількість програм окремих аспектів розвитку освіти. Сьогодні їх - десятки. Є програми галузеві, програми, за які відповідають представники декількох галузей, тощо. Водночас нема узгодженості, конкретизації, струк­турованості, механізмів виконання багатьох програм. Жодна програма фінансово не забезпечена. Крім того, кожна програма має свою періодичність і обсяги звітності. Потрібно систематизувати чинну базу програм та припинити практику розробки і прийняття програм без забезпечення їх фінансування.

Для досягнення якісної освіти корективи необхідно провести і в такій важливій сфері, як формування системи цінностей особистості. Освіта має готувати по-сучасному цінністно орієнтовану особистість. Суспільство загалом і освіта зокрема, відповідальні за формування у людей цінностей, час яких уже минув. Варто зрозуміти, що утвердження цінностей, які віджили свій вік, дуже негативно позначається не тільки на сутності особистості, а й, безумовно, на життєвому шляху людини та характері суспільства.

Отже, опираючись на досвід та концепції реалізації надання освітніх послуг зарубіжних країн, в Україні необхідно вжити заходів, що посприяли б поглибленню й модернізації економічного мислення в суспільстві, вдосконаленню нормативно-правової регламентації вищої освіти відповідно до законодавства розвинених країн, підвищенню капіталізації організацій в результаті інвентаризації активів вищих навчальних закладів, реєстрації прав на результати інтелектуальної діяльності, створенню великих конкурентоздатних науково-дослідних центрів відповідно до пріоритетних напрямків інноваційного розвитку - національних лабораторій, розширенню програмного фінансування у формуванні відомчих і державних цільових програм освітньої сфери із залученням провідних національних і зарубіжних організацій до цих програм і стратегії розвитку освітництва.

57.

У “Концепціївихованнядітейтамолодіунаціональнійсистемі освіти” вказано, що вищі навчальні заклади мають “здійснювати підготовку національної інтелігенції, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню її духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечитьвисокуефективністьдіяльностімайбутніхспеціалістів” [2, 247].Досягненнянакресленогоудокументіможездійснюватись шляхом залучення студентської молоді до “різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно- просвітницької, громадської, оздоровчо-спортивної, правоохоронної та ін.)”; через збагачення естетичного досвіду молоді; у процесі формування “людини творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності”

[2, 248].

Виховання у ВНЗ забезпечує формування особистості майбутнього спеціаліста, його свідомості, самосвідомості, встановленнязв’язкупоколінь, збереженняїхкультурнихнадбань, накопичення власного досвіду на основі напрацьованого попередниками тощо. Це має здійснюватись “авторитетними, високоосвіченимилюдьми, носіямивисокоїзагальної, світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-

психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури”

71.

Основними елементами навчально-дослідної роботи виступають:

науково-дослідна робота на лабораторних заняттях;

науково-дослідна робота на семінарських заняттях;

написання курсових та дипломних робіт;

Важливою формою науково-дослідної роботи студентів, що включена до навчального процесу, є впровадження елементів творчості в навчальні лабораторні та практичні заняття. При виконанні таких робіт студент самостійно складає план досліджень, підбирає необхідну апаратуру, здійснює математичну обробку і аналіз результатів експерименту, оформлює науковий звіт.;

Формою, що поєднує навчальну і дослідну роботу студентів, є проведення спеціальних наукових семінарів при кафедрах. Підготовка семінару організується так, щоб протягом семестру кожен студент міг виступити на ньому з доповіддю чи повідомленням, присвяченим підсумкам виконаного дослідження.;

Робота над конкретними темами науково-дослідного характеру проводиться в декілька етапів у спеціально відведений час. На першому етапі складаються огляди та реферуються літературні джерела по обраній темі. Це найбільш проста форма науково-дослідної роботи студентів. Вона, як правило, передує більш поглибленій науковій роботі студента, однак, на перших курсах може носити і самостійний характер. Така форма науково-дослідної студентської роботи завершується підготовленим літературним рефератом по обраній темі.;

Курсова робота;

Дипломна робота;

Конкурс;

Поряд із студентськими науковими гуртками, основною формою науково-дослідної роботи студентів, виконуваної в позанавчальний час, є участь студентів в наукових дослідженнях, що проводяться кафедрами та науковими підрозділами вузу по госпдоговірній та бюджетній тематиці.;

Одним з найбільш масових заходів в рамках науково-дослідної роботи студентів у вузах є наукові студентські конференції, які в деяких вищих навчальних закладах країни проходять як Дні науки.

70.

Національна доктрина розвитку освіти України є державним документом, який визначає стратегію й основні напрями її розвитку у XXI столітті.

Головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Пріоритетами державної політики в розвитку освіти є:

- особистісна орієнтація освіти;

- створення рівних можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

- удосконалення системи неперервної освіти та освіти впродовж життя;

- розвиток україномовного освітнього і культурного простору;

- забезпечення освітніх запитів національних меншин;

- формування національних та загальнолюдських цінностей;

- формування через освіту здорового способу життя;

- забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

- упровадження інформаційних педагогічних технологій, розвиток бібліотечної справи, забезпечення доступності інформації, навчальної і довідкової літератури;

- створення індустрії навчальних засобів; о створення ринку освітніх послуг;

- інтеграція української освіти в європейський та світовий освітній простір;

- гармонійне поєднання навчального процесу та наукової діяльності вищого навчального закладу;

- використання наукових результатів як бази і змісту навчання.

Освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї. Вона підпорядкована консолідації українського народу в українську політичну націю, яка прагне жиги в співдружності з усіма народами і державами світу.

Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови та культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості і разом із тим сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу. Українська освіта має гуманістичний характер. Вона не допускає поширення шовіністичних, расистських та інших антигуманних ідей і поглядів.

Реалізація Доктрини забезпечить перехід до нової гуманістично-інноваційної філософії освіти, що виходить із її пріоритетності для розвитку України. Це забезпечить відчутне зростання інтелектуального, культурного, духовно-мораль-ного потенціалу суспільства та особистості, нації і народу, у результаті чого відбудуться потужні позитивні зміни в системі матеріального і духовного виробництва, структурі політичних відносин, побуті і культурі.

Зростуть самостійність і самодостатність особистості, її творча активність, що істотно зміцнить демократичні засади громадянського суспільства, прискорить розвиток і духовно-моральну збалансованість ринкових відносин.

Зміцняться самосвідомість особистості, національний характер, національна гідність людини. Зросте авторитет української національної культури. Активізуються процеси національної самоідентифікації особистості.

Істотно знизяться меншовартісні риси характеру, підвищиться громадянський авторитет індивідуальності, зміцниться статус українця в міжнародному соціокультурному середовищі.

Українська освіта стане конкурентоспроможною в єропейському і світовому освітньому просторі, людина — захищеною, мобільною на ринку праці і в контексті особистісного духовно-світоглядного вибору.

Зростаючий освітній потенціал суспільства забезпечить упровадження нових і новітніх інформаційних технологій, що дасть змогу протягом наступних 10—15 років скоротити відставання в темпах розвитку, а з часом — істотно наблизитися до рівня і способу організації життєдіяльності розвинутих країн світу.

В умовах глобалізації галузь освіти потрубує модернізацізації. Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти. Критичним залишається стан фінансування освіти.

Національна доктрина розвитку освіти визначає систему концептуальних ідей і напрямки розвитку освіти у першій половині 19 ст.