1.4 Методологічні аспекти аудиту кредитних операцій

Аудит, означає незалежну експертизу й аналіз фінансової звітності підприємств, банків, організацій, установ і інших суб'єктів ринкових відносин.

Мета аудита - установлення реальності, повноти і вірогідності наданої звітності, відповідність її чинному законодавству, а також вимогам, пропонованим до бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Аудиторські перевірки банків найчастіше здійснюють спеціальні аудиторські фірми. Протягом аудиторської перевірки, крім своєї основної задачі - складання аудиторського висновку, аудитори здійснюють також консультаційну діяльність (з питань комерційної діяльності, ведення бухгалтерського обліку, організації внутрішнього контролю, оподатковуванню й іншим питанням), що приносить їм значну частину доходу.

Організація і практичне здійснення аудита підпорядковується Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону «Про аудиторську діяльність», і Положення Національного банку України про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках і Методичних указівках до застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України, затверджених Постановами Правління НБУ 20.03.1998 № і і 20.07.1999 №358, іншим нормативним актам, що регламентують діяльність комерційних банків. Аудиторські перевірки характеризуються комплексністю, незалежністю, а також розробкою позитивних рекомендацій в інтересах засновників банку. Банківський аудит, як і аудит взагалі, підрозділяється на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній аудит здійснюється незалежними аудиторськими фірмами: його основною метою є підтвердження вірогідності фінансової звітності.

Зовнішній аудитор зосереджує свою увагу на таких аспектах, як:

• дотримання правил бухгалтерського обліку та звітності по операціях, що здійснює банк;

• стан внутрішнього контролю в банках та його оцінка;

• дотримання банком положень законодавчих та нормативних актів України;

• виконання економічних нормативів, встановлених Національним банком України.

Різноманітність форм власності створює передумови реформування методів фінансового контролю за господарською і комерційною діяльністю акціонерних, кооперативних, спільних і інших фірм, а також банків.

Засновники та акціонери зацікавлені в незалежній оцінці стану справ, і поряд із традиційними формами контролю ступінь якості діяльності їхніх фірм установлюється спеціальною службою - службою аудита: внутрішнього і зовнішнього, що широко функціонує в міжнародній ринковій сфері. При цьому створений контрольний орган всередині акціонерного чи іншого підприємства здійснює внутрішній аудит, а його керівник підкоряється тільки зборам засновників, чи з їх доручення, першій посадовій особі. Підсумки проведених аудиторських обстежень показали, що важливою умовою успішної діяльності аудиторів є взаємна зацікавленість, банку, що перевіряється, так і осіб, які перевіряють, у забезпеченні вірогідності обліку і звітності, у виявленні й усуненні причин, що заважають обстежуваному банку досягти високого рівня діяльності.

До прав аудиторів відносяться такі, як:

• перевірка всіх бухгалтерських, грошових і інших первинних документів, наявності грошей, цінностей і цінних паперів у касі, у підзвітних осіб, регістрів бухгалтерського обліку, звітності кошторису й інших документів по грошових, розрахункових і кредитних операціях;

• ознайомлення з наказами, розпорядженнями правління банку і його голови, протоколами засідань Ради і правління банку;

• пред'явлення вимог про надання всіх необхідних документів, а також довідок, розрахунків, засвідчених копій окремих документів для залучення до акта;

• одержання усних чи письмових пояснень з питань, що виникають у ході аудита;

• огляд касових приміщень, комор і інших службових приміщень, місця й умови збереження цінностей з метою з'ясування відповідності їх необхідним вимогам.

Обов'язки аудиторів визначаються на основі задач, поставлених при перевірці банківської діяльності. Основний обов'язок полягає в тім, щоб при виявленні фактів неправильного здійснення банківських операцій, порушень установленого порядку бухгалтерського обліку, зловживань і т.д. точно визначити розмір заподіяного збитку банку чи державі (бюджету), причини розкритих порушень посадових осіб, винних у порушеннях. У зв'язку з цим аудитор також несе відповідальність за неправильне висвітлення дійсного стану справ в обстежуваному банку, навмисне перекручення фактів чи приховання виявлених порушень чи помилок, що допускаються працівниками.

Перед початком аудиторської перевірки важливо чітко визначити перелік питань, що підлягають перевірці. Цей перелік встановлюється угодою сторін і може включати як повну перевірку всіх сторін діяльності банку, так і окремих ділянок.

Крім зовнішнього аудиту, для якого запрошуються сторонні аудитори, у банку здійснюється і внутрішній аудит - ревізії і перевірки службами самого банку. На початку аудиторської перевірки аудитору варто знайомитися з інформацією, що характеризує обсяги банківської діяльності, організацію роботи, рівень кваліфікації керівників, загальну організацію внутрішнього контролю. Далі, вже в процесі самої аудиторської перевірки розглядаються ті ділянки, де можливі помилки. При аудиті результатів фінансової діяльності банку, законності нарахування і використання прибутку, як правило, виявляються помилки в розподілі прибутку, особливо при численних пільгах, установлених при оподатковуванні. Стимулюється діяльність по зниженню тиску на ринок коштів і зменшенню їхньої маси в обороті шляхом придбання комерційними банками державних облігацій, відсотки і дивіденди по яких, так само як і доходи, отримані від розміщення цінних паперів, не підлягають оподатковуванню.

У ході аудиторської експертизи варто ретельно перевіряти правильність розрахунку бази оподатковування, особливо її видаткової частини, оскільки тут найчастіше допускаються помилки, і , крім того, у випадку виявлення податковим інспектором яких-небудь неточностей аудитор несе матеріальну та моральну відповідальність.

Діяльність аудитора детально планується керівником аудиторської фірми. Розрізняють стратегічне планування і детальне планування.

Стратегічне планування потребує визначення:

• обсягу роботи на основі знання і досвіду;

• визначення ризиків;

• очікування клієнтів (фірм, банків).

Сукупні аудиторські знання і досвід дозволяють оцінити обсяг роботи аудитора і ступінь ризику аудитора при перевірці даного банку. Розрізняють наступні види ризиків:

1)  ризик професійної здатності аудитора. Він визначається суворим підходом до вибору фірми, що перевіряється, з урахуванням її репутації (порядність, чесність фірми, ступінь ризику операцій даного банку).

2) ризик очікування клієнта - ризик не задовольнити висновками свого клієнта. У випадках, коли клієнт не задоволений аудиторською перевіркою, він може надалі відмовитися від послуг цієї аудиторської компанії;

3) аудиторський ризик - аудиторський висновок може бути невірним.

У сучасних нових умовах господарювання найбільше “небезпечними” для аудитора є ризики першої групи.

Аудиторські ризики підрозділяються на властиві ризики; контрольні ризики; ризик виявлення помилок.

Властиві ризики - це ризики, властиві самому характеру діяльності банку чи фірми. Робота банку характеризується великою кількістю операцій, здійснюваних протягом звітного періоду. Чим більше кількість операцій, тим більше можливість помилок. Тому важливо виявити саме ту помилку, що приводить до зміни (перекручування) фінансових результатів.

Контрольні ризики. Бухгалтерський облік банка містить визначені контрольні системи. При гарній контрольній системі контрольні ризики нижче, при поганій - вище.

Ризик виявлення помилок означає, що не всі помилки можна знайти визначеними аудиторськими методами. Якщо помилка не буде виявлена, то вона може вплинути на подальшу діяльність банку.

Якщо на цій стадії буде встановлено, що аудиторський ризик високий, аудитор робить висновок, що в даного клієнта при підтвердженні звіту має бути великий обсяг роботи.[7]