6. Структура особистості за з. Фрейдом

Психодинамічна теорія особистості Зиґмунда Фрейда (Sigmund Freud, 1856–1939), австрійського психолога, психіатра і невропатолога, зробила величезний вплив не тільки на подальший розвиток психології, але і на західну цивілізацію XX століття. «Можна стверджувати, що у всій історії людства дуже небагато ідей виявили такий широкий і потужний вплив». [Хьелл, Зиглер, 1997].

Згідно Фрейду, структура особистості має три складові:

• Воно (нім. – Es, лат. – Id) «... означає виключно примітивні, інстинктивні і вроджені аспекти особистості». Це несвідома частина психіки, киплячий котел біологічних вроджених інстинктивних потягів: агресивних і сексуальних. Несвідоме слідує принципу задоволення.

• «... Я (нім. – Ich, лат. – Ego) повинно постійно здійснювати диференціацію між подіями в психічному плані і реальними подіями в зовнішньому світі». Рівень «Я», тобто свідомості формується під впливом суспільства і слідує принципу «реальності», напрацьовуючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища. «Я» відповідальне за прийняття рішень, намагається виразити і задовольнити бажання «Воно» у відповідності до обмежень, утворених правилами суспільства, зовнішнім світом.

• Над-Я (нім. – Über-Ich, лат. – Super-Ego) – джерело моральних і релігійних відчуттів, контролюючий і караючий агент, продукт впливу інших людей, морально-етичний цензор. Являє собою «...інтерналізовану версію суспільних норм і стандартів поведінки». На думку Фрейда, людина не народжується з Над-Я. Скоріше діти повинні знаходити його, завдяки взаємодії з батьками, вчителями і іншими "формуючими" фігурами" [Хьелл, Зиглер , 1997].

Основні внутрішні протиріччя особистості відбуваються між Воно і Над–Я, які регулюються і вирішуються Я. Якщо Я не змогло розв’язати ці суперечності, то у людини виникають глибокі переживання, які характеризують внутрішньоособистісний конфлікт.

Фрейд описує, як Я використовує ряд механізмів, щоб управляти конфліктами між Воно, Я і Над-Я, які часто називаються механізмами захисту Я.

Всі механізми захисту мають дві загальні властивості:

• Вони часто з'являються несвідомо.

• Вони прагнуть спотворити, перетворити, або фальсифікувати реальність.

Початок дослідженням механізмів психологічного захисту було покладено З. Фрейдом і Анною Фрейд (дочкою і послідовницею З. Фрейда). Всього описано більше 20 видів механізмів психологічного захисту. Основні з них:

• Заперечення (нім. die Verneinung): ствердження та віра в те, що те, що є істинним, насправді є хибним. Відмова визнати, що подія відбулася.

• Зміщення (нім. die Verschiebung): перескерування дій та/або емоцій із забороненого або недоступного об’єкту на інший, більш доступний об’єкт.

• Інтелектуалізація (нім. die Intellektualisierung): звернення до здорового глузду, уникання неприємних емоцій, фокусуючи увагу на фактах і логіці. Призводить до зростання почуття суб’єктивного контролю над ситуацією.

• Проекція (нім. die Projektion): приписування своїх мотивів або особистісних характеристик іншим людям. Людина витісняє знання про свої власні бажання, переміщаючи їх за межі своєї особистості.

• Раціоналізація (нім. die Rationalisierung): створення хибних але правдоподібних виправдань своєї поведінки, маскуючи її справжні причини як від інших, так і від себе.

• Реактивне утворення (нім. die Reaktionsbildung): ґрунтується на амбівалентності потягів, при якому який-небудь потяг замінюється у свідомості на протилежний, зберігаючи у несвідомому свій початковий характер (несвідома любов проявляється як свідома ненависть, жорсткість – як надмірна доброта тощо);

• Регресія (нім. die Regression): повернення до більш ранніх стадій свого розвитку.

• Витіснення або репресія (нім. die Verdrängung): витіснення незручних думок в підсвідомість.

• Сублімація (нім. die Sublimierung): переорієнтація неправильних бажань в соціально прийнятні дії.

Роблячи існування індивіда більш комфортним за рахунок усунення з його свідомості почуття розчарування, горя, сорому або страху, механізми психологічного захисту разом з тим мають тенденцію набувати невротичної форми і використовуватися в таких ситуаціях, в яких необхідні активні дії по реальній зміні ситуації, що провокує стрес [Глейтман, 2001], [Крейг, 2000], [Майерс, 2001], [Фрейджер, Фейдімен, 2001], [Хьелл, Зіглер, 1997]. Але при застосуванні механізмів психологічного захисту проблема не розв'язується, а визнається незначущою, не сприймається або забувається (заперечення, витіснення), сприймається, але інтерпретується неправильно (раціоналізація, зміщення), викликає неадекватні у відповідь заходи [Willi, Heim, 1986].