7. Структура особистості за е. Берном

У 60-х роках ХХ ст. американським психологом Еріком Берном (Eric Berne, 1910–1970) було розроблено теорію трансактного аналізу (ТА) – психотерапевтичну методику групового та особистісного росту. На створення цієї теорії Берна надихнули роботи вже згадуваного Зиґмунда Фрейда та Уайлдера Пенфілда (Wilder Penfield), нейрохірурга Університету МакГілл (McGill University, Монреаль, Канада).

Найбільш повно цю теорію описано Берном у трьох роботах: Transactional Analysis in Psychotherapy (1961), Games People Play (1964), What Do You Say After You Say Hello? (1970).

Трансактний аналіз ґрунтується на ідеї про різні стани Я або его-стани, які можна спостерігати в поведінці кожної людини.

Термін его-стан (англ. ego state) позначає різні стани свідомості і зразки поведінки, які цьому стану відповідають, як вони виглядають у безпосередньому спостереженні.

Наведена нижче цитата показує, як практично Е. Берн дійшов висновку про існування в структурі особистості его-стану Дитини: «...на підставі зібраного клінічного матеріалу можна сформулювати наступну гіпотезу: в особистості дорослої людини зберігаються залишки, сліди Я дитини, які за деяких обставин оживають. ... це явище спостерігалося неодноразово у зв'язку з гіпнозом, психозом, медикаментозною або прямою електричною стимуляцією кори головного мозку. Тривалі спостереження дозволили просунути гіпотезу далі і припустити, що ці сліди можуть спонтанно виявлятися і у людини в цілком нормальному стані».

Решта его‑станів було також одержано Берном на підставі емпіричного спостереження, внаслідок чого було сформульовано трансактну теорію, згідно якої «... структура особистості включає три его-стани, якими є Батько, Дорослий і Дитина».

Стан Я Батька (англ. Parent) містить установки і поведінку, перейняту ззовні, в першу чергу, від батьків. Зовні вони часто виражаються в упередженнях, критичній і дбайливій поведінці стосовно до інших. Внутрішньо вони переживаються як старі батьківські повчання, які продовжують впливати на нашу внутрішню Дитину.

Стан Я Дорослого (англ. Adult) не залежить від віку особистості. Він орієнтований на сприйняття поточної реальності і на отримання об'єктивної інформації. Він є відповідальним, організованим, добре пристосованим, слушним і діє, спираючись на реальність, оцінку своїх можливостей і холодний розрахунок.

Стан Я Дитини (англ. Child) містить всі спонуки, які виникають у дитини природним чином. Він також містить запис ранніх дитячих переживань, реакцій і позицій стосовно себе і інших. Цей стан виражається як «стара» (архаїчна) поведінка дитинства і містить риси, властиві дитині: імпульсивність, чарівність, довірливість, егоїзм, агресивність, боязливість, підлість, упертість, безконтрольність, поблажливість до себе, відсутність внутрішнього цензора, пристрасть до задоволення, нездатність приймати відповідальність за своє життя і т.д.

Стан Я Дитини з'являється майже відразу після народження, потім – его-стан Батька, коли дитина, граючи, наслідує дорослим. Останнім формується его-стан Дорослого «... у міру того, як дитина прагне осмислити оточуючий світ» [Джеймс М., Джонгвард Д., 1995].

Нижче (рис. 2.3) подано структурну діаграму, яка відображає всі компоненти особистості, виявлені Берном. Діаграма включає стани Батько, Дорослий та Дитина, які на діаграмі відокремлені один від одного.

Рис. 2.3. Структурна діаграма.

Ключовими поняттями методології трансактного аналізу є трансакція.

Трансакцію Е.Берн визначає як одиницю спілкування. «Люди, перебуваючи разом в одній групі, неминуче заговорять один з одним або іншим шляхом покажуть свою обізнаність про присутність один одного. Це називається трансакційним стимулом (англ. transactional stimulus). Людина, до якої звернений трансакційний стимул, у відповідь що-небудь скаже або зробить. Ця відповідь називається трансакційною реакцією (англ. transactional response)». [Berne, 1964].

Мета простого трансактного аналізу – з’ясувати, який саме его-стан відповідав за трансактний стимул, і який стан здійснив трансактну реакцію.

Іншими словами, особистість людини представляється чимось на зразок трьохлікого Януса, що кожного разу повертається до дійсності одним з своїх трьох лиць, тобто его-станів. Причому в діалозі, одна людина (комунікатор) звертається з певного власного его-стану до певного его‑стану іншої людини (респондента). Якщо реакція другої люди буде йти саме від того его‑стану, до якого звертались, то процес комунікації відбувається нормально. Такі трансакції Берн називає комплементарними або доповнюючими (англ. complementary transactions). Тобто, при нормальних людських стосунках стимул тягне за собою доречну, очікувану та природну реакцію.

На думку Берна є абсолютно очевидним, що трансакція – це ланки одного ланцюга: кожна реакція (Рк) в свою чергу стає стимулом (Ст).

На підставі цього Берн виводить перше правило комунікації: поки трансакції будуть комплементарними, процес трансакції буде відбуватися гладко. І як наслідок, процес комунікації може відбуватися невизначено довго.

Зворотне правило полягає в тому, що процес комунікації переривається, якщо відбувається те, що Берн називає перехресною трансакцією (англ. crossed transaction).

Ст Рк		Ст Рк
Агент	Респондент	Агент	Респондент
а) першого типу		б) другого типу
Рис. 2.4. Перехресні трансакції.

На рис. 2.4. а представлено найбільш поширену перехресну трансакцію. Вона викликає найбільші труднощі під час спілкування, якої би сфери людських стосунків вона не торкалася: сімейного життя, кохання, дружби чи роботи (перехресна трансакція першого типу).

Наприклад, стимул розрахований на взаємостосунки Дорослий – Дорослий: «Давай спробуємо зрозуміти, чому останнім часом ти став багато пити» або «Ти не знаєш, де мої запонки?». Реакція, яка відповідала би трансакції Дорослий – Дорослий у першому випадку звучала би: «Давай спробуємо зрозуміти. Я сам цього прагну»; у другому: «Запонки лежать на столі».

Однак, співрозмовник може роздратуватися і тоді відповіді будуть іншими. Наприклад, у першому випадку: «Ти, як мій тато (мати) завжди мене критикуєш», а у другому: «Вічно я в тебе у всьому винна!» Обидві реакції відповідають схемі Дитина – Батько, і, як видно з рис. 2.4.а, вектори трансакцій перетинаються.

На рис. 2.4. б зображено випадок, протилежний до перехресної трансакції першого типу. Це перехресна трансакція другого типу. В цьому випадку на питання: “Не знаєш, де мої запонки?” може слідувати відповідь: «Чому ти ніколи сам не знаєш, де твої речі? Ти, здається, вже не дитина!».

Діаграма взаємостосунків (рис. 3.5), на якій зображено дев’ять можливих векторів спілкування між агентом і респондентом, має деякі цікаві властивості.

Комплементарні трансакції між “рівними психологічними станами” представлені векторами (1‑1)(1‑1), (5‑5)(5‑5), (9‑9)(9‑9). Трансакції (2‑4)(4‑2), (3‑7)(7‑3), (6‑8)(8‑6) є також комплементарними. Всі решта комбінації утворюють перехресні трансакції, які на діаграмі, однак, перетинаються не завжди.

Приклад: Трансакція (3‑7)(3‑7) – двоє людей, втративши дар мови, суворо дивляться один на одного. Якщо хтось поступиться і відступить на (7‑3), то комунікація припиниться і вони розійдуться в різні боки. Звичайно, що найкращим рішенням було би (5‑5), при якому обидва розсміються або обміняються рукостисканням.

Агент		Респондент
Рис. 2.5. Діаграма взаємостосунків.

Підводячи підсумок, слід підкреслити, що всі три аспекти особистості – Батько, Дорослий, Дитина є надзвичайно важливими для функціонування і виживання, вони заслуговують однакової поваги, оскільки кожний стан по-своєму робить життя людини повноцінним та плідним. А їх зміна необхідна тільки в тих випадках, коли один з цих аспектів порушує психологічну рівновагу людини.