8. Структура особистості за к.К. Платоновим

К.К. Платонов розглядає особистість як динамічно-функціональну структуру, яка включає в себе чотири ієрархічних підструктури.

Ієрархічна структура особистості (за К.К. Платоновим)

	До даної підструктури належать	Співвідношення біологічного і соціального
Підструктура спрямованості	Переконання, світогляд, особистісні значення, інтереси	Соціальний рівень (біологічного майже нема)
Підструктура досвіду	Уміння, знання, навички, звички	Соціально-біологічний рівень (соціального більше, ніж біологічного)
Підструктура форм відображення	Особливості пізнавальних процесів (мислення, пам‘яті, сприймання, відчуття, уваги); особливості емоційних процесів (емоції, відчуття)	Біосоціальний рівень (біологічного більше, ніж соціального)
Підструктура біологічних, конституційних властивостей	Швидкість протікання нервових процесів, баланс процесів збудження і гальмування, статеві, вікові особливості	Біологічний рівень (соціальне практично відсутнє)

9. Структура особистості за р.С. Нємовим

Російський психолог Роберт Нємов характеризує особистість як сукупність її темпераменту, характеру, емоційно-вольової сфери, здібностей, спрямованості та мотивації.

• Темперамент – індивідуально-своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної активності людини, однаково проявляються у будь-якій діяльності, залишаються незмінними у зрілому віці, і у своєму взаємозв’язку характеризують певний тип.

• Характер – сукупність стійких властивостей людини, які визначають її поведінку та відношення до себе, до інших, до дорученої справи.

• Здібності – індивідуально-психологічні особливості людини, що обумовлюють її успіхи в різних видах діяльності. Розрізняють такі види здібностей:

  • природні (формуються на основі вроджених задатків) та специфічні (формуються і розвиваються в соціальному середовищі). Останні поділяються на загальні (визначають успіхи людини в різних видах діяльності, пов’язані з розвитком розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення тощо) та спеціальні (допомагають досягти високих результатів в певній сфері діяльності: математичній, технічній, художній, спортивній і т.п.);

  • теоретичні (схильність до абстрактного мислення) та практичні (обумовлюють успіх в практичних діях);

  • творчі (генерування ідей, створення нових предметів матеріальної і духовної культури) та репродуктивні (забезпечують успішне засвоєння знань, вмінь, навичок);

  • здібності до спілкування (здатність викликати прихильність, симпатію інших людей до себе) та предметно-діяльнісні (пов’язані із взаємодією людини з технікою, природою, знаковою інформацією тощо).

• Мотивація – процес утворення, формування мотивів, який стимулює і підтримує поведінкову активність людини. Будь-яка свідома дія людини виходить з мотиву, зі спонукального переживання чогось значущого, що розкриває сенс даної дії для індивіда, її внутрішній психологічний зміст.

• Спрямованість – це вибіркове ставлення людини до дійсності, визначається сукупністю стійких мотивів, які організовують діяльність людини. Спрямованість характеризується еталонами і моральними якостями особистості, включає інтереси, ідеали і переконання, в яких виражається світогляд людини.

• Вольові якості – це такі якості людини, що вливають на її прагнення досягати поставленої мети. Воля – це свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і діяльності, регулююча функція мозку, що полягає у здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні і внутрішні перешкоди. Воля виявляється у формі організованій дій, вчинків і поведінки. Вольова дія починається з усвідомлення мети і прагнення до неї, яке стає дійовим, перетворюючись на бажання , намір.

• Емоції – це такі психічні стани та процеси людини, в яких реалізуються її ситуативні переживання. Керролл Ізард (Carroll E. Izard) виділив десять фундаментальних емоцій: інтерес, радість, здивування, смуток, гнів, огида, презирство, страх, сором, провина. Емоції та почуття формують емоційну сферу людини. Розрізняють такі види почуттів: моральні (переживання людиною її відношення до інших людей та до суспільства в цілому), інтелектуальні (виражають відношення особистості до процесу пізнання), естетичні (почуття краси, що проявляються при сприйнятті творів мистецтва, явищ дійсності), практичні (переживання людиною її відношення до трудової, навчальної та інших видів діяльності).

Усі компоненти особистості, про які йшлося вище, не є вродженими. Їх формування і розвиток залежить від умов життя людини та виховання. Отже, процес розвитку особистості і вдосконалення її якостей відбувається через ускладнення форм її психічної діяльності внаслідок невпинної активної взаємодії з навколишнім світом.