Теорія мотивації а. Маслоу
У своїй теорії мотивації (або мотивації росту) Абрахам Маслоу (Abraham Maslow) посилається на задоволення потреб як на «єдиний, найбільш важливий принцип, який лежить в основі всього розвитку» і додає, що «єдиним принципом, який поєднує людські мотиви є тенденція до появи нових, вищих потреб, коли нижчі потреби вичерпують себе, будучи задоволені достатньою мірою».
Цей принцип Маслоу втілив у створену ним ієрархію потреб (рис. 3.1).
Рис. 3.1. Ієрархія потреб за А. Маслоу.
За теорією мотивації Маслоу, якщо людина задовольняє свої нижчі потреби (потреби нестачі), вона відчуває мотивацію на задоволення вищих потреб (потреб росту) не через їх дефіцит, а через бажання їх задовольнити.
Найперший варіант ієрархії потреб включав лише одну потребу росту – самоактуалізацію (пошук шляхів найбільш повної реалізації себе і свого потенціалу). Пізніше Маслоу у потребах росту виділив дві потреби нижче основного рівня самоактуалізації – когнітивні (потреби знати, розуміти, досліджувати) та естетичні (потреби у симетрії, порядку, красі), і одну – вище її рівня – потребу у самотрансценденції (прагненні допомогти іншим найбільш повно реалізувати себе і свій потенціал).
На думку М. Деніелса (M. Daniels), рішучий висновок Маслоу про трансценденцію як найвищий ступінь самоактуалізації, за своєю природою є чи не найважливішим його внеском у вивчення людської поведінки і мотивації.
Найбільш суттєві відмінності між потребами нестачі і потребами росту полягають в наступному.
Люди намагаються позбавитись потреб нестачі; вони шукають задоволення в потребах росту.
Задоволення потреб нестачі приводить до зниження неприємного напруження та почуття полегшення і відновлення рівноваги; мотивація на задоволення потреб росту приводить до приємних відчуттів і бажання подальшої діяльності.
Деякі потреби нестачі можуть бути задоволені тільки іншими людьми (наприклад, людина шукає схвалення іншими), що приводить до залежності від оточення і тенденції бути керованим іншими; потреби росту задовольняються більш автономно і роблять людину більш самостійною і самодостатньою.
Люди, мотивовані на потреби нестачі у складних ситуаціях залежать від допомоги інших; люди, мотивовані на потреби росту, більш спроможні допомогти собі самі.
Регуляція поведінки
Один із засновників соціальної психології, Курт Левін (Kurt Levin, 1890–1947) розглядає поведінку людини як функцію двох змінних: унікальної особистості індивідуума і ситуації, в якій він (вона) здійснюють вчинки (3.2).
(3.2)
де О – особистість;
С – ситуація.
Таким чином, увагу потрібно сфокусувати, по-перше, на психічних явищах індивіда, на тому, що відбувається в нього в голові, і яким чином на його думки, почуття і вчинки впливають інші люди. По-друге, на ситуаційних причинах поведінки, адже все що відбувається всередині нас (психологічні процеси), в першу чергу визначається зовнішніми факторами. Особливо значущим фактором є те, що говорять або роблять інші, а також характеристики конкретної ситуації, які на підставі попереднього досвіду людини активізують в її свідомості специфічні суб’єктивні інтерпретації того, що відбувається. Часто індивідуальна інтерпретація соціальної ситуації (або її образ) має більше значення, ніж об’єктивна реальність як така.
Навіть, якщо спроба впливу не здійснює зміну безпосередньо поведінки, вона здатна змінити компоненти установочної системи особистості, готуючи, таким чином ґрунт для подальших змін у поведінці.
Установочна система – специфічний для кожної конкретної особистості комплекс взаємопов’язаних окремих категорій реакцій на соціально значущі подразники. Установочна система складається з п’яти елементів:
поведінка;
поведінкові інтенції – наміри, очікування або плани дій, які передують самим діям, але не завжди в них переходять);
когніції (від лат. cognitio – знання, пізнання) – переконання, знання, факти, елементи відомостей про певний об’єкт;
афективні реакції – почуття, емоції, що віддзеркалюють наше ставлення до об’єкта на рівні фізичного збудження;
установки – комплексні сумарні оцінювальні реакції, стійка схильність до певної оцінки об’єкта, яка базується на всіх попередніх елементах.
Установочні системи – всередині себе і стосовно одна одної – влаштовані так, що зміна одного компонента призводить до зміни інших компонентів.
Установки – найбільш значущий компонент установочної системи, який впливає на наші думки та сприйняття. Вони є стислими резюмуючими формулюваннями наших точок зору стосовно певних об’єктів.
Вплив може зачепити любий рівень установочної системи особистості. Можна виділи три основних шляхи зміни установочних систем особистості:
вплив безпосередньо на поведінку (без попереднього впливу на установки та когніції);
вплив на установки та когніції через зміни поведінки («зміна поведінки заради зміни установки»);
вплив на установки через когніції (раціональне переконання).
Отже, для того, щоб вплинути і змінити поведінку людини, необхідно змінити середовище, її основні фізичні або психологічні параметри, або вплинути на особистість людини. З прикладної точки зору змінити фізичні параметри середовища виявляється достатньо легко, на відміну від психологічного мікроклімату середовища. Але основну складність викликає питання впливу на особистість. Російський психолог Трапезніков визначив, що на особистість можна впливати наступними стимулами.
Метод заохочення («метод пряника»), який характеризується бажанням кожної людини отримати додатково до того, що вже має.
Метод покарання («метод кнута»), який характеризується побоюванням кожної людини втратити те, що вона вже має.
Метод впливу на свідомість людини, який є найефективнішим, оскільки людина змінює свою поведінки, не спираючись на страх втрати чи бажання збагатитись, а на усвідомлення необхідності особистісних змін.