1930 Р. У с. Гнилиця (тепер Знам’янка Прилуцького району) на закритому судовому

засіданні розглядалася справа чотирьох «куркулів», їм інкримінували

тероризування сільського активу, підпал клуні з фуражем, антирадянську агітацію

і створення «контрреволюційного угрупування», яке й скоїло всі вищеназвані

злочини. Всі отримали по десять років суворої ізоляції, конфіскацію майна,

заборону мешкати на батьківщині протягом 5 років по закінченню терміну

ув’язнення. В окремих випадках навіть показові суди влаштовували над тими

селянами, котрі не могли виконати планів хлібоздачі. Куркулів с. Більмачівки

Бахмацького (тепер Ічнянського) району судили 27 жовтня 1930 р. Їхні

запевнення, що хліба немає, викривали пильні свідки, які підгледіли, куди

ховали зерно. На неплатників чекала сувора кара, а бідняки й середняки начебто

раділи з присуду й просили «улаштувати процеси над рядом куркулів, що не

виконують законів радянської влади».

І все-таки успіхи були незначними, що знайшло своєрідне відображення і на

сторінках місцевої преси. Всі три округи сучасної Чернігівщини були аграрними,

але Ніжинщина і Прилуччина (до складу останньої входило і декілька районів

сучасної Полтавщини та Київщини) відносилися до тієї зони, де колективізація,

принаймні, у декількох районах мала стати суцільною, тому їхні газети були

переповнені відповідною інформацією. Хоча 1930 р. суттєво вплинув на тематику

окружних газет: чернігівської «Червоний стяг». ніжинської «Нове село» та

прилуцької «Правда Прилуччини», але переважна частина публікацій про хід

колгоспного будівництва, закликів до об’єднання в колгоспи припадає на дві

останні. Як завжди, успіхам перешкоджали різні вороги, з поміж яких на перше

місце висуваються куркулі.

Впровадження «нового життя» відбувалося на тлі грандіозної навали на село:

морального і часто фізичного знищення «куркуля», безпрецедентного насильства

проти українських хліборобів в цілому, що полягало у втягуванні селянства за

допомогою різних методів до так званого колгоспного будівництва, викачуванні

коштів для індустріалізації і дострокового виконання (за 4 роки) першого

п’ятирічного плану, обкладання непосильними податками, вилученні хліба тощо.

Саме на досягнення цих цілей були спрямовані сили партійних, комсомольських,

радянських та профспілкових органів і в нашому краї. Читаючи тогочасні

документи, практично неможливо встановити, де закінчувалася одна гілка влади і

розпочиналася наступна. Це був тотальний наступ, якому підпорядковувалося все

інше.

Складається враження, що місцева влада й сама не уявляла, як організувати

колгоспне виробниче життя, а тому втішалася формальним їх заснуванням. Зате з

неймовірним ентузіазмом боролися з куркулями. Пильні сількори невпинно

викривали їхні підступні наміри. Деякі з дописів відрізняються дріб’язковістю,

за якою, очевидно, приховується рідкісний цинізм і прагнення звести особисті

рахунки. Так, «Комсомольці» з села Щаснівки (Ніжинська округа) повідомили, що

місцева вчителька Страдомська «до дітей попів, дяків, куркулів більш прихильна,

ніж до бідняків. Учневі-бідняку Тулиголовцю не допомогла розв’язати

математичного завдання, а попову дочку запрошує до себе додому і підучує». Цей

донос, вміщений у рубриці «Виявляємо шкідників», започаткованій газетою «Нове

село», був далеко не поодиноким. Від ніжинців не відставали і їхні колеги в

інших округах. Здається, що суспільство охопила манія викриття і

доносительства. Сількор «Незаможний» надіслав до «Червоного стягу»

повідомлення, що в Чернігівському сільськогосподарському технікумі навчається

син куркуля із с. Буди Олишівського району. Юнака виключили із навчального

закладу. На Прилуччині багато уваги приділяли, крім боротьби з «глитаями»,

антирелігійній «роботі», про яку писали у рубриках типу «Руйнуємо фортеці

облуди, темряви, нищимо кубла класового ворога»: «робітники спілки

будівельників у Прилуці [...] оголосили збір ікон. За один день знесли у клюб

понад 2 сотні «богів», щоб знищити їх і остаточно порвати з релігією», – писала

«Правда Прилуччини».

Ставка найчастіше робилася на молодь: комсомольців прагнули будь-якою ціною

відірвати від родини, звичного середовища, використати як таран для руйнування

підвалин селянського побуту. Такими методами створювали ту атмосферу істерії,

загальної підозри, недовіри, страху, непевності у завтрашньому дні, що якраз і

сприяла ловлі рибки у мутній водиці. Всіляко заохочувалося зречення батьків із

так званих «колишніх людей», куркулів, одноосібників, служителів культу. Газети

залюбки друкували документи на кшалт: «Пориваю з батьком попом. Після довгих

суперечок з батьком, що попує в с. Варва, щоб він покинув попувати, я

переконався, що батько релігійний фанатик і на нього ніякі докази не впливають.

Пориваю будь-який зв’язок з батьком, бо він заважає будувати соціялістичне

суспільство, бо він ворог». Далі йдуть прізвище та ініціали. Один з наступних

номерів газети «Правда Прилуччини» вмістив зречення і самого варвинського

священика, але чи вдалося зв’язати докупи так підступно розірвані сімейні узи?

Вихідцям із соціально благополучних сімей багато чого прощали. Навіть незнання

азів політграмоти не вважалося підставою для виключення чи догани для тих, хто

був членом комнезаму. Син бідняка, член Свидовецького осередку (Бобровицький

район), відповів тільки на два із 8 запитань, поставлених комісією: «Яку участь

приймав у громадській роботі?» і «Що вище на селі С.Р. [сільрада] чи КНС?» –

відповідно: «Працюю по колективізації» та «КНС». На інші питання, які не

виходили за межі мінімуму політпросвіти: «Що таке нова економічна політика або

неп?», «Що таке КІМ, КП(б)У, ВКП(б)?», «Чим комсомолець мусить відріжнятися від

позапартійної молоді?», «Що сказав Ленін на 3-му з’їзді комсомолу?», «Що таке

конституція?», незмінно отримували відповідь «Не знаю». Його, зрештою,

виключили, але за зв’язок «з чужим елементом», «п’янку» і «фуліганство».

Молодь, особливо студентську, часто використовували для різних акцій на селі.

Так, вакації («перерва») у Чернігівському технікумі «вогнетривалого»

будівництва розпочалася 25 березня 1930 р. Близько 200 студентів виїхало на

село, щоб допомогти громадським організаціям зламати опір куркулів. Ніжинський

ІНО у середині січня цього ж таки року направив десант своїх студентів по селах

у кількості 7 «ударних груп» по 10 осіб у кожній для організації осередків

безвірників.

Зовсім не випадково всі наявні пропагандистські засоби, організаційні

можливості були використані для того, щоб розколоти село. З Кремля лунали

заклики посилити наступ на куркулів. Саме це слово «куркуль» набувало

загрозливого значення. Очевидно, що не менше важив для затятих колективізаторів

і селянський рух опору. Лякаючи розкуркуленням, компартійна влада, гнала селян

до колгоспів, але на перших порах затяті колективізатори отримали селянський

рух опору.

ПРОТИДІЯ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ

У роки громадянської війни і тривалий час по її закінченні Чернігівщина, як

відомо, перетворилася на один із важливих центрів селянської війни. П.Ісаков

нарахував у краї 25 повстанських загонів, інформація про діяльність яких

відклалася в архівних документах. Усій Україні стали відомі імена отаманів

Ангела, Галаки. Партизанський загін Степана Несукая діяв у 1924 р. у

Сосницькому, Борзнянському, Конотопському районах. Його напади були досить

дошкульними для радянської влади: повстанці зуміли взяти на абордаж пароплав,

що рухався по Десні, обстріляли потяг, вступали в бій із загонами озброєної

міліції. Інформація про цей загін була оприлюднена у газеті «Наш вік» (Торонто,

Канада) у 1950 р.

С.Кульчицький вважає, що керівництво ВКП(б) добре розуміло, що здійснення

суцільної колективізації можливе лише «за допомогою силових засобів», відтак

було проведено масове вилучення зброї. Український поет і громадський діяч

І.Качуровський звернув увагу, що навіть собак по селах постріляли. А ще село

«систематично розколювалося за майновою ознакою». Органами партійно-державної

влади розпочалося брутальне цькування так званих куркулів, яких вивели до

перших рядів численних категорій ворогів народу і прагнули повністю винищити,

попередньо ізолювавши від сільської громади.

Як би ретельно не виявляли «політичних бандитів», зрозуміло, що по

чернігівських селах було приховано чимало зброї, та й людей, які добре володіли

нею, вистачало. Тому не важко було спрогнозувати реакцію селян на початок

наступу на одноосібників. Уже у 1928 р. по селах Прилуцької округи було вчинено