10 Червня 1932 р., написаному, до речі, у Прилуках, Голова вуцвКу г.Петровський

визнав, що побувавши під час посівної кампанії в Прилуцькому, Лохвицькому,

Варвинському, Чорнухинському, Пирятинському і Малодівицькому районах (половина

з них входять тепер до складу Чернігівської області), він був вражений

побаченим. «Однако мы знали, что выполнение хлебозаготовок на Украине будет

нелегкое, но то, что я теперь увидел на селе, говорит за то, что в этом деле

сильно переборщили у нас, перестарались. Я был во многих селах этих районов и

везде видел, что порядочная часть села охвачена голодом. Немного, но есть и

опухшие от голода, главным образом бедняки и даже середняки». Адресант визнає

також факт заборони з боку НКШС (Наркомату шляхів сполучення) на поїздки за

хлібом в РСФРР та БСРР. Г.Петровський просить у московських можновладців

допомоги: «Поэтому я прямо ставлю перед Вами вопрос – нельзя ли оказать помощь

украинской деревне в размере двух или, в крайнем случае, полутора миллионов

пудов хлеба. Если эту помощь можно оказать, то партия имела бы за собой не

только бедняков, но и всех середняков против наших классовых врагов и, без

сомнения, коллективизация укрепилась бы». Проте такі прохання, обґрунтовані, до

речі, піклуванням про успіх колективізації, а не долею селян, викликали у

Й.Сталіна тільки лють і зайві підозри щодо українських керівників. Жодних

реальних кроків для того, щоб зупинити наступ голоду на українські села, у 1932

р. не було здійснено.

ОСОБЛИВОСТІ ГОЛОДОВКИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ

В УСРР, як ми бачили, ще на початку 1932 р. були запроваджені надзвичайні

заходи, включно з новим адміністративним поділом. Обласна ланка мала

забезпечити більш жорсткий котроль з боку центру.

Чернігівська область була заснована згідно з указом у жовтні 1932 р. із 36

«відсталіших районів УСРР». Їхня відсталість визначалася насамперед низькими

темпами колективізації – 47,3% станом на 1 жовтня 1932 р. Здається близьким до

істини припущення, що одним із факторів, які прискорили утворення цієї

адміністративної одиниці, якраз і стало хронічне відставання районів Полісся

від темпів суцільної колективізації. Так, на 1 березня 1931р. у Коропському і

Корюківському районах колективізували по 8,6% всіх селянських дворів,

Городнянському – 9,7%, Остерському – 10,5%, Козелецькому – 11,8%. Це при тому,

що темпи суцільної колективізації визначалися у 50%! На кінець січня 1931 р. в

Поліссі не було жодного району суцільної колективізації.

Новостворена Чернігівська область посідала останнє місце серед семи областей

УСРР не тільки за темпами колективізації, але й по виконанню плану

хлібозаготівель – на 6 грудня 1932 р. виконано 64,4% річного плану.

В умовах потужного тиску московського центру на харківське керівництво така

ситуація виглядала особливо небезпечною. У підготовленій на основі джерел

особових фондів В.Молотова і Л.Кагановича. книжці «Командири великого голоду:

Поїздки В.Молотова і Л.Кагановича в Україну та на Північний Кавказ 1932 – 1933

рр.» її упорядники В.Васильєв та Ю.Шаповал, підкреслюють, що збереглися

документи, які прямо свідчать, що Сталін не просто знав, а «керував» голодом. У

деяких з численних телеграм, котрі складають кістяк видання, фігурує

Чернігівщина. Так, 21 листопада 1932 р. В.Молотов телеграфував С. Косіору

(копія телеграми була надіслана до Черніговського обкому тов. Маркітану):

«Нельзя терпеть такого положения, что целая область, а именно Черниговщина,

пошла в четвертой пятидневке не вперед, а попятилась назад, снизив

хлебозаготовки с 4,5 тыс. тонн до 3,6 тыс. тонн. Надо кого-нибудь из наиболее

ответственных партруководителей немедленно направить в Черниговщину Может быть

[,] временно командировать Скрыпника или Любченко?». У телеграмі, відправленій

цього ж таки дня секретарю Дніпропетровського обкому партії В.Строганову знову

йдеться про те, що «позорное исключение составляет Черниговщина». Доля

чернігівських селян була визначена цими вкрай небезпечними для того кривавого

часу формулюваннями. Про те, як діяли, спираючись на місцеве керівництво,

посланці КП(б)У тт. Скрипник, Зайцев, Чубар, Карлсон, Голод та інші, мова піде

далі.

Все це означало, що партійно-радянське керівництво області в основному

переймалося аграрними проблемами, докладаючи всіх зусиль задля швидшого

здійснення суцільної колективізації. Інтенсивність використання всіх

примусових, незаконних, негуманних методів різко зростає. Перед ведуть

партійно-радянські керівники, котрі добре розуміють, що явно виражене

незадоволення Кремля повільними темпами росту колгоспів, а, найголовніше,

низькими показниками ходу хлібозаготівель, означає для них опалу, втрату

посади, партійного квитка, а, можливо, й життя. Тому й старалися не за совість,

а за страх. Жертвами їхньої запопадливості знову стають «куркулі». Незважаючи

на те, що на 25 жовтня 1932 р., згідно з далеко не повними даними, які

оприлюднив історик В.Сергійчук, у області за нездачу хліба вже було засуджено