3) Проблеми організації та проведення Олімпійських ігор

Якщо говорити про проблеми, що стосуються безпосередньої організації Олімпійських ігор, то складання їх програм, поза сумнівом, є важким завданням. Її важливість визначається тим, що від включення виду спорту в програму Ігор багато в чому залежить його розвиток в світі. Всім відомо, що національні спортивні організації в першу чергу приділяють увагу і виділяють кошти на розвиток олімпійських видів спорту. Крім того, від програми Ігор залежать і витрати на їх проведення. Характерні, програми літніх Олімпійських ігор зазнавали набагато більші зміни, чим програми зимових.

Добитися такої збалансованої програми Олімпійських ігор, яка задовольняла б всіх, - завдання нерозв'язне: завжди знайдуться невдоволені. Але добитися того, аби програма Ігор відображала відношення в світі до того або іншого виду спорту на даний період, - цілком можливо. Для цього потрібні об'єктивні критерії і суворий контроль з боку МОК і Міжнародних спортивних федерацій.

У програму Ігор XV Олімпіади, що відбулися в 1952 р. в Хельсінкі, входило 19 видів спорту і 149 дисциплін, Ігор XXIV Олімпіади в Сеулі (1988 р.) - 23 види спорту і 237 дисциплін, а Ігор XXV Олімпіади в Барселоні (1992 р.) - 25 видів спорту і 257 дисциплін. Особливо розширилася жіноча олімпійська програма. Якщо в 1972 р. в програмі Ігор було 7 жіночих видів спорту і 42 дисципліни, то на Іграх 1988 р. жінки змагалися вже в 15 видах спорту і 68 дисциплінах. Хоча розмови про гігантизм Олімпійських ігор затихнули, необхідно все ж підкреслити абсурдність такої постановки питання. Наприклад, на Іграх 1984 р. в Лос-Анджелесі 90 Національних олімпійських комітетів виставили спортсменів менш, ніж в 5 видах спорту, 20 - в 6-10 видах, 13 - в 10-15 видах і лише 17 Національних олімпійських комітетів направили на Олімпіаду команди по 16 і більш видам спорту з 21, що входили у той час в програму Ігор.

Проте «реформатори», що закликають до зміни олімпійської програми, не перевелися. У 1986 р. американський історик П. Кларк запропонував виключити з програм зимових і літніх Ігор, як він виразився, «квази»-види спорту, тобто нібито не «справжні» види - такі, як, наприклад, фігурне катання, гімнастика, стрибки у воду і деякі інші, де перемога присуджується не за об'єктивними показниками (рахунку, вазі, метрам, секундам і т. д.), а суб'єктивним вирішенням арбітрів. Чому ж настільки категоричний американський «реформатор»? Виявляється - і він цього не приховує - в такому разі число нових дисциплін з 1972 по 1988 рр. збільшилося на 66. «Я далекий від думки, - вважає він, - що олімпійська програма в її теперішньому вигляді не потребує доопрацювання і вдосконалення. Але сьогодні вона, на мій погляд, в достатній мірі відображає стан і тенденції розвитку міжнародного спортивного і олімпійського руху».

На серйозну увагу заслуговують і спроби певних кругів МОК ввести квоти на кількісний склад учасників Олімпійських ігор в окремих видах спорту, що серйозно відіб'ється на спорті країн, що розвиваються.

Серед інших проблем, пов'язаних з проведенням Олімпійських ігор, слід згадати і про проблеми суддівства. Тут можна назвати декілька як загальних, так і специфічних для кожного виду спорту питань, від вирішення яких залежить об'єктивність суддівства: досконалість правил змагань, об'єктивність визначення переможців у видах спорту, порядок формування суддівських бригад, впровадження технічних засобів в практику суддівства, кваліфікація суддів, їх працездатність, моральні якості, система контролю за діями суддів і др.

На особливу увагу на нинішньому етапі заслуговують два найбільш актуальних аспекту - технічні засоби объективизации суддівства і принципи формування суддівських колегій.

У впровадженні технічних засобів об’єктивізації суддівства в першу чергу зацікавлені спортивні організації колишніх соціалістичних країн, оскільки саме вони, з одного боку, виступають як активні поборники об'єктивності суддівства на міжнародних змаганнях, з іншої - несуть найбільші витрати від необ'єктивності суддівства.

На дорозі впровадження в практику технічних засобів объективизации суддівства (зокрема, магнітному відеозапису) існують різні труднощі, серед них одна з головних - протидія деяких Міжнародних спортивних федерацій (так, наприклад, впродовж багатьох років наполегливу позицію проти використання при оцінці спірних моментів футбольних матчів їх магнітного відеозапису займала ФІФА). Проте завдяки процесу демократизації міжнародного спортивного руху відсталість керівників окремих федерацій поступово долається.

Не дивлячись на те, що більшість правил в тому або іншому виді спорту мають обов'язкову силу для всіх країн, вимоги, наприклад, в ігрових видах спорту в різних регіонах можуть бути різними. Розбіжності по таких питаннях, як, скажімо, допустимість наджорстких прийомів, можуть викликати в різних країнах далеко не однозначну реакцію. Арбітрам з одного регіону незрідка доводиться судити матчі в інших регіонах і вони можуть не знати, як в тій або іншій країні сприймають окремі правила гри, яку вони повинні судити. Зокрема, європейські футбольні арбітри стикаються з певними труднощами при суддівстві футбольних матчів в країнах Латинської Америки.

У ряді видів спорту із-за суб'єктивного характеру суддівства виникають серйозні проблеми. Наприклад, в змаганнях по стрибках у воду, боксу, гімнастиці, фігурному катанню частенько відбуваються різні інциденти, в яких виявляється відношення суддів до спортсменів тієї або іншої країни.