- •1) Економічні, політичні та культурні передумови відродження Олімпійських ігор сучасності.
- •2) Спроби відродження олімпійських ігор
- •3) П’єр де Кубертен, його погляди, ідеї та роль у відродженні Олімпійських ігор.
- •4) Перший Олімпійський конгрес та його рішення.
- •5) Перші Олімпійські ігри сучасності, та їх значення
- •1) Основні принципи Олімпійського руху
- •2) Структура Міжнародної Олімпійської системи.
- •3) Структура мок.
- •4) Структура нок, та їх функції.
- •5) Структура мсф та їх функції.
- •1) Вибір місця проведення Олімпійських ігор.
- •2.) Організаційний комітет, його діяльність під час організації і проведення Олімпійських ігор
- •Основні напрямки діяльності мсф при підготовці та проведення
- •5.)Програма Олімпійських ігор
- •1) Джерела фінансування
- •2) Рекламно-комерційна та ліцензійна діяльність
- •3) Комерційне використання Олімпійських ігор
- •4) Економічні програми організації та проведення Олімпійських ігор
- •5) Олімпійська Хартія. Її історичний розвиток.
- •6) Основний зміст і структура Олімпійської хартії
- •Комерціалізація та професіоналізація Олімпійського руху
- •2) Проблема допінгу в Олімпійському русі
- •3) Проблеми організації та проведення Олімпійських ігор
- •4) Проблеми демократизації Олімпійського руху
- •5. Політизація Олімпійського спорту
- •7)Проблема участі жінок в Олімпійському спорті
- •1) Зародження Олімпійського руху в Україні
- •2) Олімпійський рух в Україні часів радянського союзу
- •3)Олімпійський рух в незалежній Україні
- •1) Соціальна природа та передумови виникнення професійного спорту
- •2) Мета, завдання та функції професійного спорту
- •3) Відмінності професійного спорту в порівнянні з Олімпійським
- •1) Організаційна структура професійних ліг та асоціацій
- •2) Характеристика організаційної структури клубу команди з професійного спорту
- •3) Характеристика професійних ліг та асоціацій
- •1. Драфт - спеціальна система відбору
- •2. Система підготовки висококваліфікованих баскетболістів
- •Система підготовки висококваліфікованих хокеїстів
- •3.1 Система підготовки хокеїстів в командах нхл
- •4. Система підготовки висококваліфікованих футболістів
1) Вибір місця проведення Олімпійських ігор.
Вибір міста-організатора Олімпійських ігор є виключно прерогативою МОК. Висунути свою кандидатуру на проведення Олімпійських ігор може лише місто, а не країна. Заявка офіційних властей міста-кандидата має бути схвалена НОК даної країни, який несе відповідальність за всі зобов'язання, узяті містом, і підтримана урядом. Окрім цього, місто-кандидат зобов'язаний представити МОК підтверджені урядом письмові гарантії дотримання «Умов для міст-кандидатів», розроблені Виконкомом МОК, гарантувати проведення Ігор згідно Олімпійській хартії і вимогам МСФ по кожному з видів спорту, включених в програму Олімпійських ігор. Необхідні також фінансові гарантії, які можуть бути представлені містом, регіональними або національними суспільними органами або іншими сторонами.
Велика кількість міст, бажають стати організаторами зимових Олімпійських ігор. Досвід показує, що навіть одна участь в конкурсі є для міста хорошою рекламою як центру міжнародного туризму і зимового спорту. Столицею зимових Олімпійських ігор 1994 р. після напруженої боротьби з трьома конкурентами стало норвезьке місто Ліллехаммер, а на проведення змагань 1998 р. реально претендували 5 міст: Нагано (Японія), Хака (Іспанія), Остерсуна (Іспанія), Аоста (Італія), Солт- Лейк-Сіті (США). Столицею Ігор став Нагано.
Не можна не побачити, що з кожним роком весь більший вплив на рішення МОК з питання вибору олімпійських міст грають комерційні міркування. По-перше, як показує практика останніх років, МОК схильний до витягання фінансової вигоди зі всіх своїх рішень. По-друге, організація Олімпійських ігор в даний час вимагає величезних матеріальних витрат, багатообразної і складної підготовчої роботи. Тому, природно, що підготовка і проведення Олімпійських ігор здатні здійснювати міста, що мають відповідну матеріальну базу, засоби і досвід роботи. При цьому слід враховувати, що вартість проведення Олімпійських ігор для міст-організаторів з врахуванням зростання кількості учасників і підвищення вимог постійно зростає. Наприклад, вартість проведення зимових Олімпійських ігор 1988 р., в порівнянні з 1980 р., зросла більш ніж в 5 разів (1980 р. в Лейк-Плесиде - близько 100 млн. доларів, 1988 р. - до Калгарі - 525 млн. доларів).
Вибір міста-організатора є виключно прерогативою МОК. Для цього президент МОК призначає дві інспекційні комісії. У комісію з питань Олімпіади входять 3 члени від МСФ, 3 - від НОК, 4 - від МОК і 1 - із спортивної комісії. По зимових іграх Оліпійських - по 2 члени від МСФ і НОК, 3 члени МОК і 1 - від спортивної комісії. Головою комісії призначається один з членів МОК.
Комісії вивчають кандидатури міст-кандидатів, інспектують місця проведення Олімпійських ігор і не пізніше чим за 2 місяці до початку сесії МОК, на якій буде вибраний місто-організатор Олімпійських ігор, представляють письмовий звіт про всі міста-кандидатів.
Змагання по всіх видах спорту повинні проводитися в городі-організатора Олімпійських ігор. Проте МОК може вирішити проведення окремих видів змагань в інших місцях, розташованих в цій же країні. Відносно зимових Олімпійських ігор, коли по географічних або топографічних причинах неможливо провести деякі змагання в країні міста-організатора, то МОК, як виняток, може вирішити їх проведення в іншій країні.
Для отримання права на організацію Олімпійських ігор місто-кандидат повинні зібрати більшість голосів членів МОК, присутніх на сесії (половину голосів плюс 1 голос). Якщо в першому або подальших турах голосування жоден з міст не набере необхідної кількості голосів, тоді той з них, за який подана найменша кількість голосів, виключається з числа кандидатів і проводиться новий тур голосування. Так, наприклад, для обрання Атланти як місто-організатор Ігор Олімпіади 1996 р. було потрібно 5 турів голосування. Кандидатура Ліллехаммера як столиці зимових Олімпійських ігор 1994 р. прошла в третьому турі голосування.