1. Поняття і теоретичні основи прогнозування

Прогностика як наука про закони і способи розроблення про­гнозів утворилася на початку 60-х років XX ст. і охоплює теорію і практику прогнозування (спочатку природних, технічних, а потім суспільних, економічних та правових наук).

Концептуальні теоретичні основи, вітчизняний та світовий до­свід прогностики дають змогу розробляти прогнози високого сту­пеня достовірності, точності та обґрунтованості цілей, планів, про­грам і проектів.

Під науковим передбаченням розуміють обґрунтування про не­обхідність або ймовірність настання подій, процесів, які або ще не відбулися, або існують, але ще не спостерігаються [8].

Наукове передбачення стає можливим під час пізнання об'єк­тивно діючих закономірностей становлення і розвитку предметів, явищ, процесів і є результатом відображення наукою цих зако­номірностей.

Н. Н. Кондрашков, В. Н. Кудрявцев, С. Є. Віцин, Ю. М. Антонян приділяли певну увагу питанням наукового прогнозу [1, с. 348].

Інтерес до наукового прогнозування в галузі правової науки виріс, особливо в кримінології, одним із завдань якої є прогнозу­вання динаміки і якісної характеристики злочинності.

Якщо завданням кримінального прогнозу є визначення можли­вим кількісних і якісних змін злочинності, то завданням прогнозу в криміналістиці є визначення можливих методів боротьби з цією злочинністю.

У 1970 p. P. C. Бєлкін намагався сформулювати основні поло­ження нової окремої криміналістичної теорії — теорії криміна­лістичного прогнозування. О. П. Сапун (колишній директор КНДІСЕ МЮ України) у 1971 р. з цього приводу писав, що важ­ливою і перспективною для діяльності експертних криміналістич­них закладів і теорії експертизи є розроблення криміналістичного прогнозування, яка накреслена в загальних рисах Р. С. Бєлкіним. Прогнозування експертної діяльності, її основних форм і конкрет­них видів, технічних засобів і наукових методів її здійснення дало б змогу правильно планувати розвиток цієї діяльності, своєчасно передбачити можливості виникнення тих чи інших її «вузьких місць» і завчасно готуватися до вирішення тих завдань, які

195

Лекція 15

Експертне прогнозування

відповідно до прогнозу можуть виникнути перед судовою експер­тизою в майбутньому [1, с. 348-349].

Деякі питання криміналістичного прогнозування вивчалися у працях Г. Г Зуйкова — стосовно способу вчинення злочинів, І. Я. Фрідмана у темі профілактичної діяльності експертних за­кладів, Г. Ф. Горського під час розгляду основ організації і діяль­ності слідчого апарату. Г. Л. Грановський у тезах вслід за Р. С. Бєл-кіним запропонував свою структуру криміналістичної прогности­ки як розділу криміналістичної науки [2].

До змісту теорії криміналістичного прогнозування включені такі елементи:

• поняття і методологічні основі криміналістичного прогнозу­ вання;

• основні напрями криміналістичного прогнозування;

• поняття, зміст і види вихідних даних для криміналістичного прогнозування;

• методики криміналістичного прогнозування;

• критерії і методи оцінки прогнозів;

— шляхи і форми реалізації прогнозів [1; 2]. Основними напрямами криміналістичного прогнозування є:

• прогнозування наукових досліджень та їхніх результатів. У цьому розумінні прогнозування в криміналістиці рівнозначно прогнозуванню розвитку науки взагалі, тобто визначення шляхів і можливих наслідків її розвитку;

• прогнозування злочинності в криміналістичному аспекті цього явища, засобів, форм і методів боротьби з нею.

Ці та інші напрями криміналістичного прогнозування в усіх ви­падках повинні групуватися на певному аналізі та узагальненні практики, а в деяких випадках — на аналізі відомих статистичних матеріалів.

Так, наприклад, криміналістичній практиці, зокрема експертній, відомі випадки прогнозування можливого вчинення злочинів пев­ним способом на основі накопичених даних про аналогічні злочини.

Прогнозування у судово-слідчій, оперативно-розшуковій та експертній діяльності як пізнавальний процес спрямоване на пе­редбачення найімовірніших форм вияву і зміни об'єктів дослі­дження протягом певного періоду.

196

За масштабом охоплення обставин і фактів, за обсягом вирі­шення завдань процесу доказування у судово-слідчій практиці розрізняють прогнозування: стратегічне (прогнозування пер­спектив розслідування і судового розгляду справи в цілому з моде­люванням наслідків процесуальних рішень); тактичне (прогнозу­вання результативності планових тактичних операцій, слідчих дій та прийомів з метою вирішення тактичних завдань у конкретних ситуаціях розслідування і судового розгляду); індивідуальне (прогностична модель можливої поведінки процесуальних і непроцесуальних учасників попереднього розслідування та судового розгляду, можливих місця і часу вчинення нових зло­чинів, що готуються, і можливих місць їх приховування).