Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпоры обш 2.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
695 Кб
Скачать
☆

77. Французький цивільний кодекс 1804 р.: право власності та зобов'язальне право.

Провідним інститутом речового права було право власності. Революція утворила нові класи власників: буржуазію та селянство, які були основою нового режиму. Тому найвідчутніші перетворення відбу­лися у праві власності. На зміст статей, що регулювали право власності найбільший вплив справило римське право та революційне законодавст­во. Право власника ніким і нічим не обмежувалося, тобто мало абсолют­ний характер. Ф.Ц.к. не дає визначення права власності, але перераховує основні права власника - володіння і користування речами. їх можна здійснювати у будь-який спосіб, якщо законом не передбачено обмежен­ня. В жодному кодексі світу примат власності не набув такого розвитку як в Ф.Ц.к., що свідчить про його суто буржуазну спрямованість. Кодекс визначив три види власності залежно від суб'єкта права: індивідуальна, державна та общинно-комунальна. Було введено новий поділ на рухоме та нерухоме майно. Особливу увагу законодавці приділили нерухомому майну, що засвідчувало недостатню розвинутість тогочасного промисло­вого капіталу. У Кодексі детально регламентувалися права власника зе­мельної ділянки, заповіту землі, порядок поділу нерухомості між спадко­ємцями тощо. Крім права власності, у Ф.Ц.к. наведено й інші речові права: право на чужі речі (узурфрукт, право застави, сервітут тощо), во­лодіння, держання'. Протягом XIX ст. положення щодо права власності не зазнали суттєвих змін. Доволі детально визначалося в Кодексі зо­бов'язальне право. Воно відзначалося значним індивідуалізмом і надава­ло широкі повноваження приватним особам, обмежити які практично ні­хто не міг. Ф.Ц.к. не дає загального поняття зобов'язання, але чітко вказує, що договір " це угода, за допомогою якої одна або декілька осіб зобов'язуються перед іншою особою або особами дати що-небудь, зроби­ти що-небудь або не робити що-небудь". Кодекс передбачає 8 типових договорів: продаж, обмін, найм речей, роботи та послуги, товариства, по­зика, зберігання, заклад і вірогідний прибуток. Спираючись на принцип свободи договору, право надавало приватним особам можливість уклада­ти будь-які правовідносини, що не суперечать законові. Передбачалися лише деякі заборони свободи договірних відносин. Це були передусім норми кримінального права. Важливим принципом договірного права бу­ло положення про неможливість скасування договору одноосібними дія­ми. Крім договору, як джерела виникнення зобов'язань, закон визначав і завдавання збитків. Важливе місце в Кодексі належить положенням щодо купівлі-продажу.

78. Французький кримінальний кодекс 1810 р.

Перший проект К.к.Ф. було підготовлено у 1804 р., однак його затвердження не відбулося. У 1808 р. роботи над К.к.Ф. було відновлено. У лютому 1810 р. він був затверджений й набув чинності з 1 січня 1811 р. Складався з чотирьох книг (484 статті). Кодекс передбачав неухильне дотримання принципу формальної законності. Злочин, який не був передбачений законом на момент його здійснення, не підлягав покаранню. Це правило стало провідним в кримінальній доктрині Франції. Співучасть вважалася злочином й каралася нарівні (але без застосування смертної кари). Суб’єктом злочину вважалася будь-яка особа незалежно від соціальної, статевої або вікової приналежності. Для осіб, що не досягли 16 річного віку та від 70 років передбачалося пом’якшене покарання. В разі доведення необхідності самозахисту, особа, що скоїла злочин звільнялася від покарання. Кодекс містив принципово нову класифікацію злочинів. Важкими вважалися злочини проти суспільних інтересів: злочини проти зовнішньої безпеки держави (військова зрада, заколот тощо); злочини проти Конституції (порушення виборчих прав громадян, посадові злочини, порушення адміністративних та судових обов’язків); злочини проти публічного миру (карбування фальшивих грошей, підробка державної печатки, хабарництво тощо). Другу групу кримінальних злочинів становили злочини проти приватних інтересів: проти власності та проти особи. Особливу групу становили економічні злочини: розголошення комерційної таємниці, контрафакція творів мистецтва або предметів промислового виробництва. Покарання згідно з К.к.Ф поділялися на дві групи: за проступок (виправні) та за злочини (кримінальні). Кримінальні покарання були ганебні (обмеження в правоздатності, вигнання тощо) та болісні (смертна кара, каторга, депортація, ув’язнення). Тілесні покарання та каліцтво скасовувалися. Єдиною формою страти було відтинання голови. Застосовувалося воно в 30 передбачених Кодексом випадках. Каторжні роботи призначалися або довічно, або на термін від 5 до 20 років. Місцями депортації були віддалені колонії: Нова Каледонія, Гвіана, Мадагаскар. Вирок до депортації чи каторги автоматично призводив до втрати деяких прав (виборчих, юридичних, сімейних). Призначення ганебних покарань призводило до тимчасової втрати політичних та громадянських прав. До виправних покарань відносилися: утримання у виправному будинку терміном від 6 днів до 5 років, обмеження в деяких громадянських та політичних правах (бути присяжним, брати участь у виборах, носити зброю, бути опікуном тощо), штрафи. Як додаткове покарання Кодекс передбачав конфіскацію майна.

К.к.Ф., як і ніші кодекси прийняті у Франції на початку ХІХ ст., з одного боку закріплював демократичні зміни в суспільстві, що були породжені Великою французькою революцією, а з другого – відновлював спадковість в праві, порушену революцією та політичною нестабільністю.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]