- •1. Предмет, принципи, періодизація та методологія ідпзк.
- •2. Форми соціальної організації в первісному суспільстві.
- •3. Генезис держави і права на Стародавньому Сході.
- •4. Давньосхідна деспотія: державно-правова характеристика.
- •5. Загальна характеристика права Стародавнього Сходу.
- •6. Соціально-правове становище населення Вавилонії за Законами Хаммурапі.
- •7. Злочин та покарання за законами Хаммурапі.
- •8. Майнові відносини за законами Хаммурапі.
- •9. Право Стародавньої Індії - Закони Ману.
- •10. Шлюбно-сімейне право за Законами Ману.
- •11. Система варн за Законами Ману.
- •12. Державний та суспільний лад Стародавньої Індії.
- •13. Державний та суспільний лад Стародавнього Єгипту.
- •14. Афінська республіка: державний та суспільний лад.
- •15. Спарта: державний та суспільний лад.
- •16. Утворення Римської держави. Царський період.
- •17. Державний та суспільний лад Римської держави в період республіки.
- •18. Римська держава в період принципату.
- •19. Римська держава в період доміиату.
- •20. Джерела римського права.
- •21. Правовий статус осіб в римському праві (статус свободи, громадянства, сім'я).
- •22. Реформи Солона та Клісфена в Афінах.
- •23. Приватна власність за Законами хп таблиць.
- •24. Шлюбно-сімейне право за Законами хіі таблиць.
- •25. Злочин і покарання за Законами XII таблиць.
- •26. Судочинство в Стародавньому Римі.
- •27. Рецепція римського права.
- •28. Систематизація римського права.
- •29. Етапи розвитку західноєвропейських держав в Середні віки.
- •30. Королівство франків: державний та суспільний лад.
- •31. Станово-представницька монархія у Франції.
- •32. Станово-представницька монархія в Німеччині.
- •33. Особливості абсолютизму в Англії.
- •34. Сеньйоріальна монархія в країнах Західної Європи.
- •35. Станово-представницька монархія в Англії.
- •36. Абсолютна монархія у Франції.
- •37. Абсолютна монархія в Німеччині.
- •38. Загальна характеристика феодального права в країнах Західної Європи.
- •39. Джерела феодального права.
- •40. Салічна правда: право власності.
- •41. Салічна правда: злочин та покарання.
- •42. Салічна правда: судовий процес.
- •43. Ранньофеодальна монархія в країнах Західної Європи.
- •44. Велика Хартія вольностеи 1215 р. В Англії.
- •45. Міське право середньовічної Західної Європи.
- •46. Канонічне право в країнах Західної Європи в Середні віки.
- •47. "Кароліна": кримінальне право та кримінальний процес.
- •48. Арабський халіфат: Суспільний та державний лад.
- •49. 3Агальна характеристика мусульманського права.
- •50. Джерела мусульманського права.
- •51. Джерела феодального права Англії.
- •52. "Загальне право": генезис та еволюція.
- •53. "Право справедливості": генезис та еволюція.
- •54. Середньовічна Японія: державний та суспільний лад.
- •55. Середньовічний Китай: державний та суспільний лад.
- •56. Англійська буржуазна революція: причини, рушійні сили, основні етапи, наслідки.
- •57. Законодавство періоду Англійської буржуазної революції.
- •59. "Славна революція" 1688 р. В Англії. "Біль про права" 1689 р.
- •60. "Акт про престолонаступництво". Еволюція державного ладу Англії в Новий та Новітній час.
- •61. Реформи виборчої системи та виборчого права Англії в XIX ст.
- •62.Британська колоніальна імперія.
- •63.Французька колоніальна імперія.
- •64. Падіння світової колоніальної системи та утворення незалежних держав.
- •65. Війна за незалежність сша. Декларація незалежності 1776 р.
- •4 Липня 1776 р. Третій континентальний конгрес прийняв Декларацію незалежності.
- •67. Конституція сша 1787 р.
- •68. "Біль про права" 1791 р.
- •69. Громадянська війна 1861-1865 рр. В сша та її наслідки.
- •70. Загальна характеристика права сша в Новий та Новітній час.
- •71 ."Новий курс" Рузвельта в сша.
- •73. "Декларація прав людини та громадянина" 1789р.
- •74. Конституція Франції 1791 р.
- •75. Французький цивільний кодекс 1804 р.: історія створення, джерела,структура.
- •76. Французький цивільний кодекс 1804 р.: громадянство, правоздатність, шлюбно-сімейні відносини.
- •77. Французький цивільний кодекс 1804 р.: право власності та зобов'язальне право.
- •78. Французький кримінальний кодекс 1810 р.
- •79. Еволюція французької державності у 1794 - 1814 рр.
- •80. Реставрація монархії Бурбонів у Франції 1814 р. Хартія 1814 р.
- •81. Липнева монархія у Франції. Хартія 1830 р.
- •82. Друга республіка у Франції. Конституція 1848 р.
- •83. Третя республіка у Франції. Конституційні акти 1875 р. У Франції.
- •84. Четверта республіка у Франції. Конституція 1946 р.
- •85. П'ята республіка у Франції. Конституція 1958 р.
- •86. Франція в період від Третьої до Четвертої республік.
- •87. Виникнення та розвиток англо-американської правової системи.
- •88. Виникнення та розвиток континентальної правової системи.
- •89. Німеччина в XIX ст.: Рейнський союз, Німецький союз, Північнонімецький союз.
- •90. Право Німеччини у середні віки.
- •91. Державний лад Німеччини за конституцією 1871 р.
- •92. Листопадова революція в Німеччині. Веймарська конституція 1919 р.
- •93. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині.
- •94. Німецьке цивільне уложення 1900 р.
- •95. Ідеологія, правова доктрина та механізм нацистської диктатури.
- •96. Утворення фрн. Боннська конституція 1949 р.
- •97. Об'єднання Німеччини у 1990 р.
- •98. Революція Мейдзі та реформи 1870-1880-х рр. В Японії.
- •99. Конституція Японії 1889 р.
- •100. Конституція Японії 1946 р.
- •101. Сіньхайська революція 1911-1912 р. Та її наслідки.
- •102. Утворення Китайської Народної Республіки. Конституція 1954 р.
- •103. Особливості буржуазної революції у Німеччині.
- •104. Право Франції у Середні віки.
- •105. Право середньовічної Німеччини.
83. Третя республіка у Франції. Конституційні акти 1875 р. У Франції.
У 1871 р. Франція розпочала війну із Пруссією. Для ІІ імперії вона стала фатальною. Французька армія була вщент розбита, а імператор потрапив у полон. Під впливом негараздів на фронтах в суспільстві підсилилися республіканські настрої. Масові виступи парижан пересоли у повстання. ІІ імперія припинила існування. Франція знову стала республікою. Це вже була Третя республіка.
В Парижі з 18 березня по 28 травня 1871 р. державна влада перейшла до особового органу – Паризькій комуні. Діяльність комуни мала суто революційний характер. Вона проголосила ідеї комунальної організації влади, тобто ліквідацію централізованої держави, скасування приватної власності, соціалістичну організацію виробництва. Однак ці наміри комунарів залишилися нереалізованими.
Після придушення Комуни влада перейшла до рук Національних зборів.
Конституція Третьої республіки була прийнята у 1875 р. вона складається з трьох документів:
- Закон від 24 лютого 1875 р. про організацію Сенату;
- Закон від 25 лютого 1875 р. про організацію державної влади;
- Закон від 16 липня 1875 р. про взаємодію між гілками державної влади.
Особливості конституційних законів:
- не визначали загальних принципів державного ладу; - не стверджували прямо республіканської форми правління; - не передувала Декларація або преамбула; - не було розділу про права і свободи громадян; - поверхово визначався статус уряду; - зовсім не розглядалася організація місцевого управління; - зорієнтована лише на визначення структури та компетенції вищих органів державної влади; - розцінювалася як тимчасовий законодавчий акт; - реакція сподівалася на повернення монархії; - місцеве управління та суди навіть не згадувалося;
Державний лад Третьої базувався на принципі розподілу влади.
Законодавча влада здійснювалася двома зібраннями: палатою депутатів і сенатом, які об'єднувалися в Національні збори.
Палата депутатів обиралася населенням Франції терміном на чотири роки за мажоритарною системою у два тури. Жінки, військові, населення колоній були позбавлені виборчих прав. Діяла виборів.
Верхньою палатою був сенат (постійно діюча установа) , що складав 300 сенаторів, з них: 75 - довічні, 225 - обиралися особливими колегіями виборщиків за департаментами терміном на 9 років.
За згодою сенату президент мав право розпустити палату депутатів, сенат міг перетворюватися на найвищий суд Франції.
Сенат і палата депутатів збиралися щороку, їх сесії починалися і закінчувалися одночасно. Президент міг відстрочити засідання палат, але не більше, як на місяць.
Главою держави був президент, що обирався Національними зборами на сім років. Він міг бути переобраним. Повноваження: право законодавчої ініціативи; оголошував закони, прийняті обома палатами, стежив за їх виконанням і забезпечував його; мав право помилування; розпоряджався збройними силами, призначав на всі цивільні і військові посади; міг розпустити за згодою сенату палату депутатів.
Конституційні закони 1875 року передбачали утворення Ради міністрів, однак не давали детального визначення її правового статусу. В статті 6 Закону від 25 лютого 1875 року, сказано, що «міністри солідарно відповідальні перед палатами за загальну політику уряду і індивідуально - за їх особисті дії». Тобто, президент не був главою уряду, а лише призначав голову Ради міністрів, який відповідав перед парламентом.
В уряду було право законодавчої ініціативи, в його розпорядженні знаходився великий бюрократичний апарат міністерств. Кожен акт президента скріплювався відповідним міністром.
Державна рада,засновником якої був ще Наполеон І., складався з представників вищої бюрократії, які призначалися декретом президента. Державна рада була консультантом уряду в питаннях управління.
Адміністративний поділ зберігався від часів Першої імперії: департамент, округ, кантон, комуна.
На чолі департаменту стояв префект, який призначався декретом президента. Префект був повноважним представником уряду і концентрував у своїх руках усю повноту влади. Подібну роль виконував в окрузі супрефект. Представницькі органи у вигляді генеральних і окружних рад, муніципалітетів вирішували другорядні питання і виконували всі розпорядження префектів і супрефектів.
Судова система Франції за часів не зазнала суттєвих змін. Новим було лише скасування в 1883 році довічного призначення суддів. Зберігалася сувора ієрар-хічність відомства юстиції, призначення магістратів, їх фактична залежність від уряду.
Конституція згадувала про судові функції палат. Відповідно до статті 12 закону від 16 липня 1875 року «президент республіки може бути відданий під суд тільки палатою депутатів і судитися тільки сенатом». Подібне правило діяло і стосовно міністрів «за злочини, заподіяні при виконанні службових обов'язків». Крім того, за декретом президента сенат можна було перетворити на найвищий суд, щоб судити всяку особу, яку обвинувачували «в замахові на безпеку держави».
