Хід роботи

1 Ознайомтесь з основними ознаками одно- та дводольних рослин, складіть таблицю основних відмінностей між цими двома класами.

Покритонасінні панують у рослинному покриві на всіх континентах. Квіткових нараховується понад 250 тисяч видів і ця цифра дуже приблизна, вважають, що їх значно більше - до 300 тисяч. Відділ покритонасінних рослин поділяється на два

класи – дводольні та однодольні.

Класи дводольних і однодольних поділяють на підкласи, які об`єднують в порядки, родини, роди та види. Ці групи організмів в сисТема. тиці називають таксонами. Розрізняють також проміжні таксони. Клас дводольні охоплює близько 325 родин, 10 000 родів та до 180 000 видів. Однодольні значно поступаються дводольним за цими показниками: 65 родин, близько 3 000 родів і не менш 60 000 видів.

Основні відмінності між дводольними та однодольними рослинами

Дводольні	Однодольні
Зародок звичайно з двома сім`ядолями, іноді з однією, зрідка 3 - 4 сім`ядолі	Зародок з однією сім`ядолею
Листки із сітчастим жилкуванням, рідше з дуговим	Листки звичайно з паралельним жилкуванням, зрідка дугове і дуже рідко сітчасте
Первинний (зародковий) корінець розвивається в головний корінь, від якого відходять бічні корені і формується стрижнева коренева сисТема. , але у багатьох трав`янистих форм коренева сисТема. мичкувата	Первинний корінець рано відмирає, замінюючись системою додаткових коренів, що утворюють мичкувату кореневу систему
Квітки 5 - або рідше 4 - членні, лише у примітивних 3 - членні	Квітки звичайно 3 - членні, іноді 4 - або 2 - членні, але ніколи не бувають 5 - членні
Трав`янисті рослини, кущі та дерева (дуби, клени, бобові, троянди, м`ята, гарбуз, горіх, кактуси, фіалки, жовтеці, маки та інші)	В основному трав`янисті рослини, деякі дерева (пальми, лілеї, орхідеї, злакові, іриси, крокуси, цибуля, нарциси та інші)

2. Ознайомтесь з нижчевикладеним матеріалом та заповніть таблицю:

Основні родини квіткових рослин

Назва родини, виду	Чисельність родини, виду	Особли- вості будови	Поши-рення	Практич- не зна- чення	Інше (най- цікавіше)

Клас дводольні

Родина макові

Родина макові входить до порядку з назвою - макоцвіті. Родина об`єднує 24 роди і нараховує до 250 видів. Найбільша кількість видів росте в помірних та субтропічних областях Європи, Азії та Америки. Але є рослини, що люблять вологі умови, наприклад, чистотіл.

Листки у макових прості з черговим розташуванням, а на верхівці - з супротивним або мутовчастим. Особливо приваблюють у макових квітки. Вони частіше поодинокі і досить великі. Наприклад, у маку східного, аргемони мексіканської квітки досягають у діаметрі 16, 18 і, навіть, 25 см.

Забарвлення віночка у макових від червоного та червоно-фіолетового у маків і до сніжно-білого у ремерій. У чистотілу дрібні жовті квітки, а у рутки - темно-фіолетові. Чашолистків 2 або 3, віночок складається з 4, 6 або 8 - 12 пелюсток. Тичинок частіше всього багато, зав`язь складається з 3 або 3 - 20 плодолистків. У чистотілу, наприклад, у молодих квітках тичинки вигнуті в бік пелюсток. Плоди макових – це суха коробочка округлої або стручковидної форми.

Рослини родини макових містять велику кількість різних алкалоїдів (від арабського alqali – луг + грецьк. еidos - вид, тобто певний вид хімічної сполуки). Вам, мабуть, відомі деякі з них, наприклад, морфін, хінін, кофеїн, стрихнін, колхіцин та інші. Частина з них є наркотичними речовинами (кофеїн, морфін, кокаїн), зловживання якими призводить до наркоманії. Але в невеликих дозах наркотичні речовини мають знеболюючу дію. Наприклад, багато знеболювальних ліків містять кофеїн. Назви цих речовин говорять про назви рослин, з яких вони видобуваються: папаверин, бікулін, фумарин, глауцин, тощо.

Найдавніше в Західному Середземномор’ї використовувався мак снотворний, звідки він проник у Південну та Середню Азію. Другий давній центр культурних макових – Північно - Західний Китай. В їжу використовують насіння маку. В Україні з насіння маку виготовляють велику кількість макових виробів, які вважаються ласощами - коржі, пиріжки, вареники, рулети, тощо.

Але більш відомі макові як сировина для отримання опію з незрілих макових коробочок. З опію виготовляють цінні медичні препарати - різні наркотики, що мають сильну знеболювальну дію. Для отримання опію культивують мак опійний - Китай, Середня та Мала Азія, Індія. Росте опійний мак на висоті 1500 - 2000 м над рівнем моря. Після цвітіння зелену коробочку надрізують і збирають загустіваючий сік, який потім висушують і пресують. Всі операції проводять вручну і тому опій дуже дорогий. Опій (від грецьк. opus - сік) був відомий ще давнім грекам як лікарський засіб. Потім, в середні віки, опій почав використовуватися при курінні для одурманювання та викликання різних нереальних видінь.

В нашій країні, як олійна культура, (до 50% олії) висівається мак снотворний. Хоча кількість опію в ньому значно поступається маку опійному, однак, наркомани використовують його, як замінник. В хід іде вся рослина, і отримуваний наркотик містить багато домішок, що посилює і без того надзвичайно шкідливий вплив його на організм.

Не втратив свого значення опій і в медицині. У чистому вигляді ця речовина застосовується як знеболюючий засіб (морфій та пантопан) і входить до складу більш як 500 препаратів.

Як лікарський засіб в народній медицині широко використовується чистотіл. Сік цієї рослини дуже отруйний і здавна використовується для виведення бородавок, звідси і його назва. У середні віки алхіміки робили спроби видобути із “золотого кореня” чистотілу засіб для виготовлення золота з менш цінних металів. У Німеччині ця рослина використовувалася при лікуванні золотухи, переломів кісток. Вважався чистотіл лікарською рослиною і в Стародавньому Римі.

Всі макові дуже красиві рослини. Багато з них висаджуються в садах. Наприклад, мак східний з крупними вогняно-червоними квітками, а також мак альпійський, що служить прикрасою будь-якого альпінарію.

Родини кропивові, коноплеві

Ці дві родини розглядаються разом тому, що вони обидві відносяться до порядку кропивоцвітих і нараховують більш як 850 видів, які об`єднуються в 45 родів. Це, звичайно, тропічні рослини - невеликі дерева, напівкущі, однорічні та багаторічні трави. Число тичинок може зменшитися до однієї, оцвітина бути відсутньою. Квітки одностатеві і рідше двостатеві. Кропивові - це вітрозапильні рослини. У більшості з них плоди сухі (горіховидні) і лише у деяких видів плід схожий на кістянку або ягоду за рахунок розростання чашечки або квітконіжки. Насіння поширюється переважно тваринами.

В нашій місцевості види, що “жалять”- це в основному два види - кропива дводомна і кропива жалка. В Україні зустрічається 6 видів кропиви.

Жалкі волоски кропиви мають спеціальні жалкі клітини. Вони містять їдку рідину складного хімічного складу – гістамін, ацетилхолін, мурашина кислота.

Але необхідно знати, що кропива дводомна - дуже корисна рослина. Вона багата вітамінами А, С, К та мінеральними солями.

В народній медицині вона використовується як ефективний кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах, при недостатній кількості вітамінів в організмі. Здавна кропива відома як прядивна рослина і в минулому була звичайною сировиною для виготовлення тканин. Жалка рідина є згубною для бактерій. Рибалки і в наш час для збереження риби у свіжому стані виймають нутрощі і закладають всередину кропиву. Інший близький родич кропиви дводомної - кропива жалка, що також росте, як бур`ян, скрізь. Це більш дрібна і ще більш жалка рослина. Інший вид - кропива коноплева - також зустрічається в Україні і відрізняється дуже розсіченими листками. Ще один вид - кропива кулястоквіткова росте в Криму. Це невеличка сизувата рослина з цілісними листками і кулястими суцвіттями, що сидять в пазухах листків. Інша цікава родина порядку кропивоцвітих - це родина коноплевих. В родині всього 2 роди - коноплі та хміль з трьома або чотирма видами. Коноплі посівні - дивні рослини. Вони вважаються дводомними, але під дією факторів довкілля (підвищення кількості СО₂, ауксину) можуть переходити до однодомності. Жіночі і чоловічі рослини настільки різні за зовнішнім виглядом, що в народі отримали різні назви: жіночі особини - “матірка”, а чоловічі - “посконь”. Дикорослі форми конопель займають практично всю Північну Євразію. Культурні сорти поширені по всьому світу, крім Австралії. Коноплі вирощуються людиною з давніх давен і до нашого часу відіграють в житті людства дві ролі. На півночі, в помірних широтах коноплі використовуються як текстильна або харчова (конопляна олія) рослина. На півдні - в Китаї, Індії, Пакистані, Афганістані та Турції, в ряді країн Африки, в субтропічних областях Північної та Південної Америки, коноплі вирощуються для отримання наркотиків. Справа в тім, що в умовах холодного або помірного клімату коноплі майже втрачають наркотичні властивості. Але до певної міри ці речовини зберігаються і при вживанні можуть викликати сильні отруєння.

Використання конопель як засобу, що одурманює, відомо було тисячоліття назад. Відомий грецький історик стародавності Геродот так описував звичай скифів одурманювати себе димом конопель: “Взявши це конопляне насіння, скіфи підлазять під повстяну юрту і потім кидають його на розпечене каміння. Від цього піднімається такий сильний дим та пара, що ніяка елінська лазня не зрівняється з такою лазнею. Насолоджуючись нею, скіфи голосно репетують від насолоди. Таке паріння служить їм замість лазні, тому що водою вони зовсім не миються”.

Звичайно, для куріння використовують сухі маточкові суцвіття, листки та молоді пагони і часто в суміші з тютюном. Таку суміш називають анашею або маріхуаною. Якщо розминати свіжі рослини коноплі (звичайно, це роблять ногами), то сік загусає у вигляді смоли, яку називають гашишем. Його в основному тільки курять, рідше їдять. Таким чином, коноплі також вносять свій негативний вклад у поширення наркоманії.

Ще одна рослина цієї родини широко відома в Україні - хміль. Цей рід поширений у всіх помірних зонах північної півкулі (Європа, Азія, Північна Америка). Найвідоміший хміль звичайний. Це багаторічна дводомна рослина з пагоном, що в’ється і досягає 10 м. Зимує хміль (у відповідь на питання відомої пісні “... де ж ти хмелю зиму зимував...”) у стані кореневища, а надземна частина відмирає. Тичинкові квітки зібрані в суцвіття волоть, а маточкові - в головки - “шишки”. Маточкові суцвіття містять алкалоїд лупулін. Хміль - дуже красива рослина і часто використовується, як декоративна, для оформлення балконів, альтанок, стін, тощо. Але головне призначення культурних сортів хмелю - це використання його у виробництві пива. Для надання особливого смаку цьому напою в нього додають настій з сухих маточкових суцвіть (“шишок”) хмелю, хоча сама рослина “хмільної” дії не має. Цікаво відмітити, що давні греки та римляни, які вживали виноградні вина, вважали пиво варварським напоєм, що негідно цивілізованої людини. Але, як казали давні римляни «tempora mutamur, et nos in illis» - час змінюється і ми змінюємося разом з ним.

Використовують хміль і з лікувальною метою як заспокійливий, сечогінний та протизапальний засіб. Його додають до суміші трав при виготовленні заспокійливих чаїв.

Родина лободові

Належить до порядку гвоздикоцвітих і цікава своїми представниками, які широко відомі всім. Це злісні бур`яни з родів лутига, лобода та буряк. Всього в родині понад 100 родів і 1 600 видів однорічних, багаторічних трав, напівкущів, кущів і навіть дерев, наприклад, саксаул. Зовні лободові невиразні рослини, але дуже стійкі до несприятливих умов. Тому вони зустрічаються в пустелях та напівпустелях (саксаул, полин білотравний), на засолених грунтах солончаків (солонець європейський), ростуть на збіднених грунтах гірських районів (лобода справжня, лобода пухирчаста). Це рослини відкритих просторів і в них переважає вітрозапилення. Квітки невиразні, дрібні, зібрані в щільні суцвіття. Дуже різноманітні пристосування до поширення насіння. Це пристосування типу “перекоти-поле” - рослини курай, рогач, лобода рожева, лутига остиста та інші. Плоди мають різні придатки, що збільшують парусність - криловидні придатки, пучки волосків, віялоподібні приквітки. Частина насіння поширюється за допомогою тварин: вони або їстівні, або чіпляються, або наколюються на шкіру, ратиці, як у дикого шпинату туркестанського. Велике значення лободових у житті людини. В першу чергу - це цукровий буряк - різновид буряка звичайного, який дає дві третини світового виробництва цукру.

Коренеплоди сучасних продуктивних сортів можуть містити до 25% цукру. Історія вирощування культурного буряку невизначена і заплутана. Спочатку культивувався шпинатний буряк, у якого використовувалася в їжу надземна частина. Перші згадки про нього відносяться до VIII століття до н.е. у Вавілоні. Кормовий буряк був виведений у ХVI столітті в Німеччині і лише у XVIII столітті тут же був виведений цукровий буряк. Виробництво цукру почалося лише в 1800 році, а в Україні, що входила до складу Росії, з середини ХІХ століття.

Іншою овочевою культурою є шпинат городній - важливий дієтичний продукт, що містить велику кількість білку, вітамінів А, В і С, заліза та фосфору. Інші лободові служать замінниками шпинату. Це лутига біла, лутига зелена, лутига міська, лобода садова, лобода справжня, тощо. В голодні роки населення Європи та Азії використовувало лутигу та лободу, як замінники хліба.

Відомі лободові і як лікарські рослини. Вони містять сапоніни - речовини, які дуже гіркі на смак і при збовтуванні з водою дають густу піну. Ця властивість використовується при виготовленні шипучих напоїв, пива, а в парфюмерії - для виготовлення шампунів.

Сапоніни використовуються і в медицині, як відхаркувальний, сечогінний засоби, а також при хворобах шкіри. Особливо ціняться південноамериканські види лутиги - лутига амброзієвидна та л. протиглиста. З цих рослин виготовляють препарат аскаридол - сильний глистогінний засіб. З наших лободових у народній медицині використовують лободу розлогу, як зміцнювальний засіб, а також при лікуванні сухого хронічного кашлю.

Родина гречкові

Родина гречкові є єдиним представником порядку з такою ж назвою - гречкоцвіті з 30 родами та близько 1 000 видами. Рослини цієї родини поширені у всьому світі, але особливо у помірній зоні Північної півкулі. Більша частина видів представлена травами, а рідше - кущами, деревами, ліанами. Квітки дрібні, у більшості двостатеві. Віночок різного забарвлення - зеленого, білого, червоного. Тичинок 6 - 9, гінецей з 3 плодолистків. Плоди - горіхи. Для гречкових характерне як вітро-, так і комахозапилення. Наприклад, багато щавелів запилюються вітром, тому квітки в них на довгих квітконіжках і сильно розгойдуються при поривах вітру, а приймочки крупні та перисті для успішного вловлювання пилку. В ревенів, гірчаків та гречок квітки виробляють нектар, і їх запилювачами є комахи з короткими хоботками - мухи та бджоли. Інше цікаве пристосування до перехресного запилення у всім відомої рослини гречки посівної. Її двостатеві квітки мають різну довжину тичинок та маточок. Так, у частини квіток тичинки коротші маточок, а у інших - навпаки - довше маточки. Таким чином, виключається самозапилення. Цьому сприяє і неодночасне визрівання пилку та приймочок однієї квітки.

Плоди поширюються у більшості видів вітром. Для цього вони мають характерні пристосування - вирости, летючки, тощо. У щавлів, плоди яких поширюються водою, мають особливі здуття, що забезпечують плавучість. У деяких гречкових, наприклад, у щавлю горобиного та гірчака звичайного (споришу), плоди можуть поширюватися тваринами, прилипаючи до них разом з грязюкою. Насіння гірчака голівчастого, яке виділяє на поверхню поживну олію, розносять мурашки. В нашій місцевості найчастіше зустрічаються представники родів гірчак, щавель, ревінь, гречка. Найчисельніший рід гірчак, що нараховує близько 300 видів. До нього належить відома всім однорічна кормова та лікарська рослина спориш або гірчак звичайний, що росте на прирічкових пісках, вздовж шляхів, на луках. Гірчак березковий - більш крупна однорічна рослина до 1 м висотою, що часто росте як бур`ян, але є лікарською і добрим медоносом. Відмінним медоносом є також гірчак зміїний.

Серед щавлів необхідно відмітити вже згадуваний щавель горобиний, який отруйний для овець та коней, а в корів викликає швидке скисання молока, але, мабуть, кожний збирав цю рослину на узліссях, луках і куштував його кислі листочки. Щавель кислий відомий всім як овоч, який часто з`являється на нашому столі. Щавель кінський використовують як барвник для отримання жовтої фарби.

Серед ревенів необхідно відзначити ревінь хвилястий, ревінь щільний. Їх листки, а особливо м`ясисті черешки, містять яблучну та лимонну кислоту, вітаміни А, В, Е та С, каротин, багаті залізом та калієм. З ревеня готують компоти, киселі, варення, вино, тощо. Найвідоміша рослина серед гречкових - це гречка посівна, що належить до азіатського роду гречка. Ця цінна харчова рослина родом з Гімалаїв. Вона відома людству близько 4 000 років. З гречки отримують крупу - цінний харчовий продукт, що багатий на білки, вуглеводи, жири, органічні кислоти, вітаміни. В медичній промисловості з гречки отримують рутин, що застосовується при лікуванні гіпертонії та атеросклерозу. Гречковий мед є також цінним продуктом, має тонкий смак та темно-коричневий колір.

Здавна люди використовують гречкові, як лікарські рослини. Так, китайсько-тібетський ревінь тангутський використовують, як проносний засіб. З цією ж метою застосовують ревінь хвилястий, ревінь щільний та інші. З ревенів готують препарат хризорбін для лікування захворювань шкіри.

В побуті або у популярній літературі ви можете зустріти рослини, що належать до інших родин цієї групи. Це амарантові та портулакові. Перші відомі багатьом, як декоративні рослини з гарними квітками, а другі, як культурні овочеві рослини.

Родина капустяні або хрестоцвіті

Ця родина належить до порядку каперсоцвіті. Вона включає 380 родів та близько 3 200 видів. Родина представлена однорічними та багаторічними травами, зрідка кущиками. Більша частина їх посухостійкі і невибагливі до умов існування. Вперше ми зустрічаємось з родиною, всі рослини якої мають практично однакову будову квітки: 4 чашолистки, 4 пелюстки, що розташовані навхрест (звідки і назва родини), тичинок 6, причому 4 з них довгі і 2 короткі, гінецей складається з двох зрослих плодолистків. Пелюстки забарвлені в жовті та білі тони, але зустрічаються з рожевим, фіолетовим і навіть пурпурним забарвленням. Плоди у більшості рослин сухі - стручок або стручечок. Такий плід має в середині перегородку, до якої прикріплюється насіння. Квітки зібрані у верхівкові китиці або щитковидні суцвіття.

Найвідоміші хрестоцвіті як овочеві, олійні, кормові та медоносні культури, значення яких важко переоцінити. В першу чергу, - це чисельні сорти капусти, які вирощують з давніх часів. Багато ботаніків вважають, що родоначальником всіх культурних сортів є капуста городня, інші - капуста лісова, треті вважають, що для цієї мети використовувалося багато середземноморських видів. Найпопулярнішими є сорти капусти городньої. З них капуста головкова - один з основних овочів нашої країни, а також кольрабі, цвітна капуста. В Японії та Китаї культивуються капуста китайська та капуста пекінська.

Цінні хрестоцвіті і як олійні рослини. Так насіння рапсу містить до 50% олії, яка використовується в техніці. Олію сарептської гірчиці використовують у кондитерській промисловості та при випіканні хліба, а також для виготовлення маргарину, консервів, а макуху (те, що залишилося після віджиму олії) у вигляді порошку, що напарений у воді, часто подають до столу, як гостру приправу. Для отримання олії використовують також насіння чорної гірчиці та гірчиці білої. Для виготовлення мила та оліфи використовують олію рижія.

Дуже цінні кормові сорти брукви, ріпи, турнепса. Багато хрестоцвітих - відмінні медоноси, що дають товарний мед.

Листки капусти застосовують при головному болі, а її м`ясисті тканини містять багато вітаміна С. Жовтушник застосовують при хворобах серця. Сильну кровоспинну дію мають грицики звичайні, які здавна використовуються в китайський і тібетській медицині.

У квітникарстві використовують декоративність левкоїв для оформлення клумб та бордюрів.

Родина розові

Родина розові - найчисельніша родина серед квіткових. Вона належить до порядку розовоцвітих і охоплює 100 родів і понад 3 000 видів. Рослини цієї родини населяють майже всі області земної кулі. Розові зустрічаються в багатьох рослинних угрупованнях. Головна частина видів росте в помірних і субтропічних районах північної півкулі. Це дерева, кущі та трави.

Розові - комахозапильні рослини. Але спеціальних пристосувань до запилення комахами, як у інших рослин, не має. Квітки різноманітні за забарвленням: білі, рожеві, яскраво-червоні, червонуваті, жовті, а іноді блакитні. Будова квітки також не відрізняється великою різноманітністю. Частіше вона має п`ятичленний віночок, число тичинок невизначене або в 2 - 4 рази перевищує число пелюсток. Кількість плодолистків від 1 до багатьох. Плоди сухі або соковиті і дуже різноманітні. У деяких розових квітколоже розростається і бере участь в утворенні м`якуша плоду (наприклад, у яблуні, груші).

Родину розових поділяють на чотири підродини: спірейні, у яких плід багатолистянка або коробочка; розові - плоди багатогорішки, багатокістянки; яблуневі - плід яблуко; сливові - плід кістянка.

Найпримітивнішими рослинами родини є спірейні. Вони поширені переважно в північній півкулі, де населяють гірські ліси та відкриті кам`янисті схили, береги річок. В нашій місцевості кущові види спірей вирощуються в парках та садах, як декоративні рослини.

Найбільша підродина - розові, що включає близько 1 700 видів. З деякими представниками ми вже знайомі досить близько. Це малина, ожина, які мають підземний пагін, що довго живе і який щорічно дає надземні пагони. В перший рік такі пагони майже трав`янисті, а на другий рік з генеративних бруньок, що формуються в пазухах листків, утворюються квітки та плоди. Після цвітіння та плодоношення пагони відмирають, а при основі підземного пагона залишається брунька відновлення, з якої наступного року знову буде розвиватися вегетативний пагін.

Багато трав мають потужні кореневища та пагони, що не мають листків і які слугують для швидкого захоплення території. Всім відомі столони (вуса) суниць лісових та садових. Такими ж вусами розмножуються гусячі лапки, костяниця та інші. Дуже різноманітні пристосування до поширення плодів. Добре помітні на фоні листків яскраво забарвлені плоди ожини, малини, шипшини, морошки у величезній кількості з`їдаються птахами, ссавцями, плазунами. У перстача плоди містять олію, яку полюбляють мурашки, що розтягують їх на декілька метрів від материнської рослини. У інших розових, наприклад, у гравілата міського, горішок має цупкий гачок, що чіпляється за вовну тварин або одяг людини. У вовчого тіла болотного і деяких перстачів плоди можуть плавати до 15 місяців. А у шипшини зморшкуватої, що росте на морських узбережжях, плоди вкриті товстим восковим шаром і можуть мандрувати по морській воді до того часу, поки течія та вітри не приженуть їх до берега.

Підродина розових дала людству багато корисних рослин. Вже згадувалися малина, ожина, морошка, плоди яких настільки смачні та поживні навіть у диких видів, що їх селекція (виведення культурних сортів) почалася порівняно недавно. Так, робота по виведенню культурних сортів малини почалася близько 150 років тому. Сучасні сорти малини походять від дикої малини звичайної та американського виду малини чорноволосистої. Дуже популярні суниці. Це, як дикорослі види, суниці лісові, так і культурні - суниці ананасні, які називають «клубникою». Ці сорти отримані в Європі в середині ХVIII століття від гібридизації двох американських видів: суниць чилійських та суниць вірджінських.

Багато рослин підродини розових мають велику кількість лікувальних речовин, а також цукрів та кислот. Суниці і малина - старовинні лікарські засоби від простуди. З цією метою ще з часів Київської Русі використвувалися плоди, листки, квітки, з яких виготовляли чаї. Найціннішими за наявністю корисних для організму людини речовин, є плоди шипшини (дикорослих видів). Кількість вітамінів у них у 10 разів більша, ніж в апельсинах.

Переважно з плодів шипшини виготовляють відомий жовчогінний препарат холосас. Квітки троянд є джерелом трояндової олії, цінного продукту, що використовується у косметиці, парфюмерії, медицині. З цією метою вирощують троянду дамаську, і її культура відома в Болгарії з XVIII століття. Квітки збирають, коли сходить сонце, і відразу переробляють на фабриці. Для отримання 1 кг олії необхідно зібрати 3 000 кг пелюсток троянд. Після відгонки олії трояндову воду, що залишилася, також використовують у косметиці та парфюмерії, кондитерстві, а в народній медицині для лікування хвороб шкіри та очей. В Україні плантації таких троянд є в Криму.

Великою популярністю користуються розові як декоративні рослини. Особливе місце належить трояндам. Все багатство сучасних сортів троянд бере початок від декількох дикорослих видів. Так, європейські сорти махрових троянд отримані за участю троянди гальської (за назвою області Франції - Галії, куди вона була завезена з Малої Азії в ХІІІ столітті). Таким чином були отримані троянда дамаська та т. столиста, що мають багаті барви і розкішні пелюстки. Наприкінці XVIII століття в Європу були завезені азіатські троянди з махровими ароматними квітками. Від них були отримані чайні троянди, названі так від своєрідного аромату квіток, що нагадує запах чаю. Протягом ХІХ століття зусилля селекціонерів були скеровані на виведення сортів з повторним цвітінням і в результаті були отримані ремонтантні (з повторним цвітінням) сорти троянд. Від схрещування чайних та ремонтантних сортів отримали чайно-гібридні сорти, які займають зараз перше місце серед всіх сортів.

Троянда відома людству з давніх давен і її історія йде від 4000 р. до н.е., коли зображення цієї квітки вже карбувалося на срібних монетах (були знайдені в захороненнях на Алтаї). Зображення троянд знайдені на колонах палаців Вавілону та Асірії, що відносяться до ІІІ тисячоліття до н.е. Троянди на фресках палаців о. Кріт відносять до XVI століття до н.е. Відомий грецький історик Геродот у V столітті до н.е. згадує про махрову троянду в царських садах Македонії. Стародавнім центром розведення троянд вважається Передня Азія. Потім вони були завезені в Стародавню Грецію, де присвячувалися богам, оспівувалися поетами. Особливою популярністю користувалася троянда в Римській імперії. Ці квітки супроводжували всі важливі події та свята. Разом з падінням Риму занепадає і культура троянд. Але вже у V - VI століттях н.е. ці рослини знов починають вирощувати в садах Європи. В наш час відомо понад 25 000 сортів та форм троянд і кожен рік додаються все нові і нові сорти.

В підродині яблуневі близько 600 видів, що мешкають у помірних широтах та субтропічних районах північної півкулі. Лише деякі, наприклад, мушмула заходять у тропіки. Найбагатший видами рід глід - до 200 видів, потім йдуть роди кизильник - близько 100 видів, горобина - до 100, яблуня - до 30 і груша - до 25 видів. Незвичний плід яблуневих. Він складається немов би з двох частин - плоду, що утворений плодолистками, та частиною квітколожа, яке розрослося і прикриває зав`язь. Внутрішні стінки плодолистків можуть ставати кам`янистими, утворюючи “кісточки”, як, наприклад, у глоду, мушмули, кизильників; або хрящуватими, шкірястими, пергаментними - у яблуні, груші, айви. Насіння яблуневих поширюється тваринами. Спостерігається цікаве явище, коли проходячи через шлунок птахів або звірів, насіння не лише не втрачає схожості, а навіть навпаки - проростає значно краще. Цю здатність використовують фермери в Англії при насадженні живої огорожі із глоду гостроколючкового. Вони попередньо згодовують плоди індикам, а потім висівають кісточки, що виділяються з екскрементами, і виграють в результаті цілий рік.

Яблуні та груші - важливі плодові рослини нашої місцевості. Відомо близько 10 000 сортів яблуні домашньої, яку вивели від декількох дикорослих видів. Значною різноманітністю сортів характеризується груша звичайна, яка росте в дикому стані скрізь у Європі, в горах Кавказу та Середньої Азії.

Добрі смакові якості мають плоди айви, що досягають у вазі 2 кг. У давні часи айва вважалася символом кохання та родючості і була присвячена богині любові та краси Венері. Вважають, що “яблуко роздору”, із відомих міфів Елади, яке Парис - син царя Пріама вручив трьом найчудовішим богиням, було ароматним плодом айви. Широко використовуються плоди дикорослих видів мушмули звичайної та японської мушмули, глодів та горобини. Не так давно у нас у культурі з`явилася американська чорноплідна горобина, плоди якої використовуються в народній медицині, як засіб, що знижує артеріальний тиск. Плоди горобини застосовуються, як вітамінний засіб при простудах, а плоди та квітки глоду - для виготовлення препаратів серцевої дії.

Підродина сливові включає близько 400 видів, що населяють переважно Північну Америку та Євразію. Зовнішній вигляд цих рослин легко уявити за обрисами всім відомих вишні, черемхи, сливи, абрикоса, персика, мигдалю. Плід сливових - кістянка (рис.86).

Більшість сливових світлолюбиві рослини, хоча є і винятки, наприклад, тіневитривала вічнозелена лавровишня аптечна. Цвітуть сливові разом з розпусканням листків або до їх розпускання. Дерева в цей час виглядають дуже красивими і немов би облиті білими або рожевими квітками, що розповсюджують сильний запах. Міріади комах, що їх привабив цей запах, смокчуть нектар або їдять пилок. Насіння поширюється переважно птахами, які швидко спустошують плодючі дерева. Вегетативно сливові розмножуються за допомогою кореневих паростків. Прикладом може служити широко поширений в Україні терен, що утворює густі хащі на узліссях, по ярах та берегах річок.

Багатьом відомі цінні представники цієї підродини. З давніх давен людство вирощує сливу, аличу, вишню, абрикос, персик, мигдаль. Наприклад, число сортів домашньої сливи досягає 2 000. Вони отримані від схрещування терену та аличі. В дикорослому стані домашня слива невідома, а в культурі існує з IV століття до н.е. Батьківщиною вишні вважається Мала Азія, звідкіля вона була завезена в Рим консулом Лукулом в І столітті до н.е. Дикоросла форма вишні невідома, а брала участь в її походженні дика степова вишня кущова. В наш час вишня заселяє Євразію, Африку, Австралію, о.Тасманію, Америку.

Черешня зустрічається і в дикому стані, а не лише в культурі. Мигдаль росте в культурі в субтропічних районах північної півкулі, а дикорослі форми ростуть в гірських районах Тянь-Шаню, Ірану, Малої Азії, Балканського півострова. В їжу використовують солодко-ядерні сорти, з яких виготовляють мигдалеву олію. Батьківщина абрикоса - Північний Китай та Середня Азія. З Китаєм пов`язане походження культурного персика звичайного, шість дикорослих видів якого там ростуть і зараз.

Деревина сливових використовується для виготовлення музичних інструментів, курильних трубок, у меблевій промисловості. У США деревина черемхи пізньої стоїть на другому місці після горіха чорного. Цвітіння декоративних вишень в Японії відмічається як народне свято. В Китаї п`ять пелюсток квітки сливи символізують успіх, благоденство, довголіття, радість, мир.