4. Поняття міжнародних розрахунків і їх особливості

5. Валютне регулювання

1. Міжнародні фінансові потоки

Суб’єкти сфери міжнародних фінансів:

Національні:

1. держава;

2. підприємства;

3. громадяни

Наднаціональні:

1. міжнародні організації

2. міжнародні фінансові інститути.

У зв’язку з цим дану сферу можна розподілити на дві частини :

♥ 1. Міжнародні фінансові відносини – складна система руху грошових потоків. Вони можуть бути згруповані за такими напрямками:

• взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн: складаються в процесі купівлі-продажу. З одного боку, ці взаємовідносини відображають фінанси суб’єктів господарювання. Однак, оскільки ці суб’єкти належать до різних країн, то дані взаємовідносини відображають рух грошових потоків між країнами. Забезпечення еквівалентності обміну досягається через валютне регулювання – встановлення курсу валют. Міжнародна торгівля характеризується торговим балансом кожної країни. При цьому сальдо експортно-імпортних операцій характеризує приплив чи відплив валюти.

Торговельні взаємовідносини між суб’єктами господарювання різних країн характеризують два грошових потоки :

1. надходження підприємству валютних доходів від експорту товарів і послуг

2. оплата підприємством товарів та послуг, що імпортуються.

• взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями

Взаємовідносини між урядами різних країн виникають у сфері державного кредиту, коли одна країна виступає позичальником, інша – кредитором. Аналогічний характер мають взаємовідносини з урядом певної країни юридичних і фізичних осіб інших країн. За змістом ці всі відносини належать до державного кредиту, а за напрямом руху коштів – до міжнародних фінансових відносин.

• взаємовідносини держави і суб’єктів господарювання з міжнародними фінансовими інститутами

♥ 2. Міжнародні фінанси – міжнародні фінанси відображають діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів. Це наднаціональна надбудова, яка характеризується концентрацією фінансових ресурсів у певних узагальнених чи цільових фондах. За своєю організацією міжнародні фінанси досить схожі з державними фінансами, тільки суб’єктом виступає не держава, а міжнародна організація (інститут), діяльність якої пов’язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами та здійснюються через фонди, що створюються даними організаціями:

• узагальнені фонди, наприклад бюджет ООН;

• цільові – під конкретні заходи і програми.

Міжнародні організації (Європейський Економічний Союз, ООН) вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн:

• з приводу формування бюджету чи інших фондів цих організацій.

• використання акумульованих коштів на

  • фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій,

  • на утримання їх апарату,

  • фінансову допомогу окремим країнам.

Таким чином, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, які стосуються даної країни, чи поширюються на неї.

Міжнародні фінансові інститути (МВФ, Світовий банк) мають взаємовідносини

1. з урядами за двома напрямами :

• відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн,

• характеризує кредитні взаємовідносини – надання кредитів урядам та їх погашення і сплату процентів

2. з підприємствами мають двосторонній кредитний характер: інститути, 46дійнюючи фінансове забезпечення певних проектів, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі.

Міжнародні фінанси відображають світові інтеграційні процеси. Централізація певної частини фінансових ресурсів на світовому рівні забезпечує потреби світового господарства. Саме на ці потреби й спрямована діяльність міжнародних організацій та міжнародних фінансових інститутів. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими вони для цих країн не були. Це веде до підвищення рівня централізації фінансових ресурсів, збільшення як їх маси, так і обсягів міжнародних фінансових потоків. Врешті-решт, цей інтеграційний процес веде до створення єдиної грошової одиниці, спочатку в рамках регіональних об’єднань, а в перспективі – можливо, і в усьому світі.

2. Міжнародні фінансові інститути

Міжнародні фінансові інститути виступають своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем. Вони характеризують зародження єдиної фінансової системи світового співробітництва. Нині ці інститути виконують в основному функції надання фінансової допомоги у формі кредитів тим країнам, що її потребують. До їх складу входять:

• Міжнародний валютний фонд;

• група Світового банку:

• Європейський банк реконструкції та розвитку;

• Африканський банк розвитку:

• Азіатський банк розвитку;

• Міжамериканський банк розвитку.

МВФ створений 1944 р. 181 держава. Вашингтон. Голова правління – Комбісю.

Ціль створення:

• підтримка розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням,

• Створення багаторівневої системи платежів та усунення валютних обмежень

• Надання кредитних ресурсів своїм членам у разі виникнення валютних ускладнень.

Україна вступила в МВФ в 1992 р. квота – 997,3 млн. СПЗ (0,69 % капіталу фонду)

СПЗ – спеціальні права запозичення: долар США (39 %).

Світовий банк (попередня назва – Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку (МБРР.)) 178 країн (1993 р.). Вашингтон Голова правління – Вульфенсон.

Капітал СБ – статутний капітал (переплата акцій та кредитні кошти, мобілізовані на світових ринках), нерозподілені прибутки та погашення раніше наданих кредитів.

Ціль:

• Надання позик від 15 до 20 років з п’ятирічним пільговим періодом країнам, що розвиваються та продемонстрували певні можливості до економічного зростання. Кредити надаються на розвиток виробництва, приватного сектора економіки, підтримку міжнародних зусиль з охорони довкілля.

Філії :

• Міжнародна асоціація розвитку (МАР), 1960 р – надання допомоги найбіднішим країнам, річний обсяг ВВП на душу населення не перевищує 610 дол. США (1990), безвідсоткові кредити на 35-40 років з пільговим періодом до 10 років.

• Міжнародна фінансова корпорація (МФК), 1956 – сприяння розвитку найбідніших країн, утворення сприятливих умов для росту в них приватного сектора економіки та залучення для цього внутрішнього і зовнішнього капіталу;

• Міжнародне інвестиційно-гарантійне агентство (МІГА), 1988 – надання інвесторам капіталу в країни, що розвиваються, гарантій стосовно некомерційного ризику, посередництво у розробленні та реалізації інвестиційних програм між урядами та діловими колами країн.

Представництво СБ в Україні працює з 1993. У 1995 році СБ надав Україні реабілітаційну позику у 500 млн. дол... для підтримки платіжного балансу: фінансування критичному імпорту та обслуговування зовнішнього боргу .

3. Фінанси міжнародних організацій

Фінансова діяльність міжнародних організацій пов’язана з формуванням і використанням їх бюджету та цільових фондів. Формування доходів здійснюється насамперед за рахунок внесків країн, що входять до складу даної організації. Кошти використовуються на основі затвердженого бюджету. Розглянемо фінанси провідних міжнародних організацій — ООН та ЄС.

Організація Об’єднаних Націй була заснована наприкінці Другої світової війни з метою підтримання миру. До сфер її діяльності також входять економічні, соціальні та гуманітарні проблеми, права людини, охорона навколишнього природного середовища.

Діяльність ООН здійснюється через її керівні органи та спеціалізовані організації. Так, питаннями миру і безпеки займаються департаменти операцій з підтримання миру, з питань роззброєння і регулювання озброєнь. Економічний напрям діяльності здійснюється через Конференцію з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організацію промислового розвитку (ЮНІДО), Програму розвитку (ЮНДП), Регіональні комісії (наприклад, Європейська економічна комісія) та ін. Соціальна і гуманітарна політика проводиться Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Фондом ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА), Всесвітньою продовольчою радою (ЮНЕП), Центром ООН з населених пунктів (Хабітат) та ін. Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) проводить значну роботу, пов’язану із забезпеченням екологічної безпеки на планеті.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн. Розмір внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП даної країни.

Нині ООН переживає фінансову кризу, пов’язану з тим, що багато країн мають заборгованість із внесків до її бюджету. Це істотно звужує фінансові можливості ООН, ускладнює фінансування передбачених заходів.

За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини:

1. Адміністративні та накладні видатки (40%),

2. програмні (60%).

Видатки бюджету ООН плануються в розрізі окремих підрозділів та організацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та кошториси на окремі програми, що виконуються даним підрозділом. Фінансування з бюджету ООН окремих країн здійснюється через реалізацію на їх території відповідних програм, а не у формі прямого виділення коштів. Так, в Україні реалізуються проекти за Програмою розвитку (ЮНДП), Управління Верховного комісара у справах біженців (ЮНХКР), Дитячого фонду (ЮНІСЕФ), Фонду народонаселення (ЮНФПА), Міжнародної організації праці (ІЛО), Міжнародного агентства з атомної енергії (ІАЕА).

Європейський Союз бере свій початок від створеного у 1957 р. з метою економічної співпраці Європейського економічного співтовариства. Було сформовано спільний ринок капіталів, товарів і послуг, скасовано митні бар’єри, здійснено уніфікацію податкового законодавства, створено європейську валютну систему. Роз­виток інтеграційних процесів завершився проголошенням Європейського Союзу, до якого входять такі країни: Німеччина, Австрія, Данія, Бельгія, Франція, Голландія, Люксембург, Велика Британія, Швеція, Фінляндія, Португалія, Іспанія, Італія, Ірландія, Греція.

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Усі доходи поділяються на дві групи:

1. внески країн-членів, які визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП.

2. власні доходи бюджету ЄС:

а) мито і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу;

б) податок на додану вартість, який установлюється за єдиною для всіх країн ставкою відносно уніфікованого в усіх країнах об’єкта оподаткування (ставка податку не може перевищувати 1,4%).

Установлено ліміт бюджету ЄС — він не може перевищувати 1,2 % загального обсягу ВНП Союзу.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (5%) та операційні (до 95%). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Цент­ральної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної і гуманітарної допомоги тощо).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем — з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.