5.Біопалива: економічна, енергетична та екологічна безпека держави Розвиток ринку енергетичних культур для виробництва біоетанолу.

Енергетичними культурами для виробництва етанолу в Європейській кліматичній зоні вважаються рослини з великим вмістом цукру та крохмалю – зернові, картопля, цукрові буряки, кукурудза на зерно.

У світовій практиці ринок біоетанолу формується на основі використання таких енергетичних цукро- та крохмаленосних сільськогосподарських культур: цукрової тростини, цукрових буряків та картоплі. В останні роки у структурі біосировини виробництва біоетанолу в Україні, провідну частку становлять зернові культури і меляса із цукрових буряків. А тому розвиток ринку зернових культур і цукрових буряків має виняткове значення для розвитку виробництва біоетанолу.

Ринок зерна у світі є найбільш досконалим і прогнозованим. Це визначається кількома факторами. Зернопродукти є одними з життєво необхідних, найбільш популярних і доступних продуктів харчування серед населення планети. Вирощування зернових з огляду на природно-кліматичні умови можливе далеко не на всій території земної кулі, проте зерно – ідеальний продукт для довгострокового зберігання і доставки будь-яким транспортом.

Багато з країн, що є великими імпортерами або політика яких пов’язана з активним експортом зерна, відстежують тенденції світового ринку, своє місце на ньому. Щодо України, то до отримання суверенітету вона не була окремим суб’єктом світового ринку.

При переробці зерна на спирт утворюється післяспиртова барда. У натуральному вигляді післяспиртова барда цілком ефективно може використовуватися, здебільшого, для годівлі великої рогатої худоби, а у сухому вигляді діапазон її використання поширюється на свиней, птицю, малих сільськогосподарських тварин і риб.

Розрахунки вчених показують, що найбільш оптимальним варіантом організації виробництва біопалив із цукрового буряку є розташування технологічного обладнання з отримання біоетанолу та біогазу на одному промисловому майданчику цукрового заводу. Тут всі чинники – технологічні, економічні, соціальні працюють на позитив.

Планомірне виведення бурякоцукрової галузі з кризового стану, переведення її з екстенсивного на інтенсивний шлях розвитку, поетапне нарощування виробництва власної цукросировини і цукру до рівня повного забезпечення країни цукром та поступового відновлення експортного потенціалу галузі забезпечать зниження собівартості продукції та збільшення рівня прибутковості у буряківництві і у цукровій промисловості, стабілізацію цін на цукрові буряки і цукор, досягнення повної незалежності держави від імпорту цукру і цукровмісних продуктів, вихід на світовий ринок цукру. Здійснення зазначених заходів дасть можливість отримувати рік у рік значний обсяг меляси як біосировини для виробництва біоетанолу.

Формування ринкової інфраструктури у біопаливному виробництві.

Побудова ринку біопалива – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він взаємопов’язаний з економічним і соціальним поступом суспільства.

В умовах України, коли ринок біопалив робить перші кроки свого становлення і розвитку, як будь-яка об’єктивно існуюча система, він, безумовно, повинен мати власну розвинену інфраструктуру. Проте сьогодні це – одна із найменш розвинутих складових біопаливного виробництва.

Ринкова економіка базується на трьох основних “китах”: правовій системі (праві власності), ринковій інфраструктурі та підприємництві. Вона є неперевершеним за ефективністю господарським механізмом, в якому людина сприймається, з одного боку, такою, що переслідує власні інтереси, з іншого – творчою особистістю, що створює матеріальні цінності для інших.

Оскільки ринок – це засіб взаємодії економічних суб’єктів, заснований на ціновій системі і конкуренції, тобто особливий механізм координації економічних дій, то інфраструктура cтосовно ринку біопалива – це система державних, приватних і суспільних інститутів (організацій і заснувань) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів виробництва біопалива, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Серед них виділяються брокерські фірми, різноманітні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації й ін.

Інфраструктура виробництва біопалива має свої особливості. Їй притаманні багатоканальність виробництва сировини, одержання видів біопалива, реалізація продукції, широкий спектр елементів інфраструктури, котрі сильно змінюються з часом, створення спеціалізованих інституцій, що забезпечують систему логістики для збору сировини та її транспортування, інтегрування інституцій транспортного біопалива з уже існуючими інститутами інфраструктури викопного палива, мережі комунальних заправних станцій тощо.

Основною макроекономічною функцією інфраструктури ринку біопалива є підвищення ефективності використання капіталу відповідних економічно господарюючих суб’єктів та сфери біопалива загалом.

Формування інфраструктури виробництва біопалива не може мати системний характер і бути успішною діючою структурою без функціонування її важливих елементів, зокрема:

- аукціонів, торгово-промислових палат, торгових домів, ярмарків, бірж, брокерських, страхових, аудиторських фірм, холдингових компаній тощо.

Для стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності у сфері розвитку біопалива слід забезпечити розвиток інноваційної інфраструктури, тобто створення інноваційно-інвестеційних інституцій, які б сприяли:

• створенню системи пільгового рефінансування комерційних банків у разі надання ними пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів з розроблення і впровадження високотехнологічного устаткування та іншої інноваційної продукції в галузі біопалива;

• розширенню практики пільгового кредитування під заставу майна суб’єктів господарської діяльності;

• створенню пайових інвестиційних фондів для реалізації великих інноваційно-інвестиційних проектів розвитку ринку біопалива;

• розширенню форм кредитування інноваційних підприємств шляхом здійснення лізингових, факторингових та інших операцій;

• здешевленню кредитних ресурсів для впровадження інновацій;

• запровадженню державного замовлення на інноваційну продукцію;

• врегулюванню питань, що стосуються набуття та використання права власності на результати наукової і науково-технічної діяльності, яка провадиться повністю або частково за рахунок державних коштів.