17. Включення українських змель до складу Литовської держави. Політика великих литовських князів на українських землях.

Україна в 1340 - 1648 роках.Україна в складі Литовської держави.Паралельно з ослабленням українських князівств після нападу кочівників в 13 - 14 століттях, на півночі, над Балтикою, оформилася нова держава - Литва, що не тільки об'єднала литовські племена, але й початок наступати на білоруські, а після й на українські землі.У середині 13 століття, після утворення литовської держави литовський князь Мендовг ( 1230 - е роки) зайняв Чорну Русь ( Новгородок) і Полоцкое князівство, що привело до зіткнення із князем Данилой Романовичем. Але в 1254 році був укладений мир, і Мендовг навіть видав свою дочку за сина Данилы Шварна, що недовго ( 1266 - 1269) володів частиною литовських і білоруських земель. Междуусобная боротьба привела литовську державу до розпаду. Знову об'єднав його князь Гедимин ( 1316 - 1341), приєднавши частину білоруських і українських земель. Він зайняв Менщину ( Мінськ), Берестенщину, Волинь, Турово - Пинщину й північну Київщину. Обравши в 1323 році своєю столицею Вільно, Гедимин почав називати себе королем литовським і росіянином. Для зміцнення своєї держави зав'язав родинні відносини з українськими й білоруськими князями, сприяв разширению української культури в Литві. Син Гедимина Любарт очолював українські сили в боротьбі проти Казимира 3.При князі Ольгерде Литва разширила свої володіння на північні й центральні українські землі. Це було проведено майже без насильства, тому що місцеві князі були ослаблені внутрішньої раздробленостью й постійною боротьбою з татарами. Ольгерд приєднав спочатку Чернигово - Северскую землю, а в 1362 році - Київ і Київщину, а також Переяславщину. Саме тут він зштовхнувся з татарами, яких він розбив в 1363 році під Синіми Водами. Після цього Литва зайняла Поділля. При Ольгерде територія Великого Князівства Литовського складалася на 90% з українських і білоруських земель. До 1385 року українці мали рівні права з литовцями. Українські князі входили до складу великокнязівської ради, займали високі пости у війську й адміністрації. Українська мова була державною мовою, українське утворення, культура, право панували в литовській державі. Православна церква була пануючої, з 12 синів Ольгерда 10 минулого православними.Після смерті Ольгерда до влади прийшов його молодший син Ягайло ( 1377 - 1392), що через зовнішню погрозу ( Німецький орден і Московське князівство) почав зближення з Польщею. Він женився з польською королевою Ядвігою й уклав у Крево союз ( унію) з Польщею. Згідно цього союзу Ягайло ставав польським королем, залишаючись при цьому великим литовським князем. У Литві підсилився вплив польської шляхти. В 1385 році Ягайло перейшов у католицтво.Його політика викликала протидействие литовсько-української опозиції, що очолив Витовт( 1392 - 1430), племінник Ольгерда, якому той віддали Литву. Витовт перемінив адміністрацію країни, разширил границі князівства між Дністром і Дніпром до самого Чорного моря. Однак, зазнавши поразки від татар під Ворсклою в 1399 році він припинив рух на схід і був змушений шукати угоди з Ягайлом. В 1413 році в Городле була укладена нова унія, що обмежувала участь православних у державному керуванні.Проти цього виступив брат Ягайло - Свидригайло, що опирався на український і білоруських князів і виступав проти зближення з Польщею. Після поразки Свидригайло в битві в ріки Святої князем Литви став Жигмонт ( 1435 - 1440), що проводив політикові зближення з Польщею. Частина російських князів створили проти нього змова й стратили його. Його приймачем став Казимир Ягеллончик, що спочатку допомагав українським князям, але потім також став проводити політикові зближення з Польщею.У кінці 15 століття на півдні України з'являється нова держава - Кримська орда, що відділилася від Золотої Орди й в 1475 році стала васалом Туреччини. В 1485 році кримський хан Менгли - Гирею , підкуплений великим московським князем Іваном 3, нападає на Київ і вбиває, веде в рабство багатьох українців. Із цього часу кримські татари постійно нападають на Україну й Литву. Литва починає шукати допомоги в Польщі. Іноді литовський князь ставав також польським королем, як це було при Жигмонте 1 ( 1506 - 1548) і Жигмонте 2 Августі (1548- 1572).Боротьба проти татарської погрози й Москви, змусили Литву укласти нову унію. В 1569 році на сеймі (зборах) у Любліні було обговорене створення реального союзу Польщі й Литви й 1 липня Люблинская унія була підписана. Відповідно до цієї унії Польща й Литва організовували об'єднану державу - Мова Посполитую, з одним монархом, королем польським і великим князем литовським, спільної зовнішньою політикою, монетою й правом. Велике Князівство Литовське зберігало автономію з окремим урядом і адміністрацією, судом, фінансами, військом, законами. При цьому минулому проведені також територіальні зміни: до Польщі було приєднано більша частина українських земель, а саме: Подляшье, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина. У складі Литви з українських земель залишалася тільки частина Берестейщини й Пинщины.

2. Політика великих Литовських князів на українських землях. Політичний устрій держави

Починати висвітлювати цю проблему слід з того, що приєднані до Литовського князівства землі за територією й кількістю населення були в 5 разів більшими, ніж власне Литва. Вони стояли й вище щодо культурного розвитку. Тому литовські правителі, намагаючись втримати під своїм контролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувались правила: «старого не змінювати, а нового не впроваджувати». Це здійснювалося на практиці:– до кінця XIV ст. фактично зберігалась стара система управління, у якій лише руська князівська династія змінилась на литовську;–руське боярство переходило на службу до Литви;– литовці запозичили руський досвід військової організації, спорудження фортець;

– розширилася сфера впливу руського православ'я на терени Литовської держави;

– «Руська Правда» стала державною правовою основою;

– руська мова була визнана офіційною державною мовою.

До цього слід додати, що офіційний титул Литовського князя розпочинався словами: «Великий князь Литовський і Руський».Студенти повинні знати, що дії литовців в Україні не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів. Місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке витісняло золотоординське. Литовська влада була м’якшою, толерантішою, ніж татарська. На приєднаних до Литви землях руські князі зберігали свою автономність. У зв’язку з цим відомий історик О. Субтельний називав процес збирання українських земель Литвою «проникненням, включенням, приєднанням».Проте литовці не стали другими варягами. Вони не «розчинились» у підкореному східнослов'янському етносі. Починаючи з правління князя Ягайла (1377–1392 рр.), у Литовській державі дедалі більше набирали силу тенденції централізму.В 90-ті роки XIV ст. влада литовських феодалів в Україні посилилася. Так, Великий Литовський князь Вітовт протягом 1392–1394 рр. за допомогою зброї змістив в Україні князів, що перестали йому коритися. Новгород-Сіверське, Володимирське (Волинь), Подільське, Київське удільні князівства були ліквідовані і перетворені на провінції Литви, в цих землях почали управляти великокнязівські намісники. В результаті посилилася центральна влада і Велике князівство Литовське, на відміну від Київської Русі, ніколи не знало феодальної роздрібненості.Важливо зазначити, що до середини XV ст. законодавча, виконавча й судова влада зосереджувалася в руках великого князя литовського. Він був вищим начальником збройних сил, проводив дипломатичні зносини з іншими державами, проголошував війну та мир, призначав та звільняв державних урядовців.Князь радився з великими феодалами (магнатами) лише з власної волі. З другої половини XV ст. Рада Панів (Пани-Рада) поступово перетворилась у другий за значенням елемент державної влади, з яким великий князь повинен був радитись обов’язково. Питання зовнішньої політики, оголошення мобілізації, судові справи, призначення адміністрації залежали від неї. З цього періоду почали скликатися Вальні сейми – загальні збори представників усіх прошарків феодалів. В основному сейм збирався для виборів великого князя (вперше – у 1440 р.).Центральна адміністрація Великого князівства Литовського була малочисельною. До її складу входили: маршалок земський та його заступник – маршалок двірський, які відповідали за роботу Пани-Ради; канцлер та підканцлер відали державною канцелярією; земський та двірський підскарбії займались фінансами; земський (великий) та двірський (польний) гетьмани командували військом.Доцільно підкреслити, що до середини XV ст. значне місце в структурі держави належало удільним (місцевим) князям. Нащадки українських князів, а пізніше Гедиминовичі, залишалися зверхниками своїх земель, але з XV ст. вони стають підданими Великого князя і втрачають свої державні права.Місцева адміністрація з'явилася після ліквідації удільних князів, яких замінили у великих волостях намісники-старости. У великих містах були не старости, а воєводи. Вони відповідали за збір податків, виконували поліцейські та судові функції, організовували військовий захист, управляли господарством на землях великого князя. Намісники інших міст називалися державцями. Ще нижче стояли тіуни (помічники старости).Слід визначити, що надання містам Магдебурзького права, проведення земельної реформи («волочної поміри»), вдосконалення судової системи стимулювало появу нових категорій місцевих урядовців: возних (судових урядовців); хорунжих (голів шляхетського ополчення воєводств); городничих (комендантів великих фортець); війтів (голів міського самоврядування) тощо.