21. Причини та джерела появи козацтва

Уперше термін козак згадано в Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюрських мов він означає одинокий, схильний до завоювання. Найбільш уживане значення слова козак- людина, яка живе за рахунок воєнного промислу, вільна людина. Фактично майже до кінеця XVI століття термін козацтво вживався не для визначення приналежності до певного стану суспільства, а для визначення способу життя, роду занять.

Чинники, що робили можливим виникнення та формування козацтва

1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжні між хліборобською та кочовою цивілізаціями. У XIV- XVI столітті на Півдні України існував досить великий малозаселений район, необжиті осілими населенням степи- Дике поле, яке не належало жодній державі. Тому люди, які там проживали, були дійсно вільними, незалежили від панів і державної влади.

2. Досвід освоєння південних територій ухідниками, бровниками та ін.. Надзвичайно сприятливі для господарської діяльності природні умови Дикого поля приваблювали сміливих, відважних, волелюбних людей (їх називали ухідниками), промислові заняття яких сприяли господарському освоєнню цих земель і поступовому їх втягуванню в економічне життя України.

3. Природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого життя, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Основні причини виникнення козацтва

1. Зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV століття і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель (нестача власної орної землі у багатьох селян, які прагнули її здобути на просторах дикого поля).

2. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення українського селянства литовськими і польськими магнатами, шляхтою, зростання релігійного та національного гноблення (полонізація українського населення і наступ католицької церкви на права православної)

3. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар (на південній смузі Дикого поля розміщувалися улуси (кочові стійбища)ногайських татар-підданих Кримського ханства та Османській імперії).

Джерела формування козацтва (хто міг стати козаком): у першій половині і середині XVI століття- головне джерело формування козацтва- ухідники (ними ставали здебільшого селяни, частина міщан, навіть деякі бояри). Також у козаки подавалися збіднілі бояри (які не змогли стати шляхтичами, але не хотіли перетворитися на кріпаків), позбавлені сану священики, шукачі пригод.

Перші достовірні згадки про українських козаків маємо з «Хроніки» польського автора Мартіна Бельського: у 1489 р. козаки супроводжували польське військо в поході проти татар; у 1492 р. татарський хан скаржився Великому князю литовському Олександру, що українські козаки напали на турецький корабель під Тягинею

22. Створення Запорізької Січі. Д. Вишневецький.

Заснування першої Запорізької Січі історики, як правило, пов’язують з ім’ям козацького ватажка Д. Вишнивецького. Під його керівництвом протягом 1552-1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецею, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва. Д. Вишневецький об’єднав козацькі ватаги.

До утворення Запорозької Січі спричинив комплекс причин. Одним з видів діяльності козацтва було уходництво – сезонні походи в місця постійних промислів (уходів) в Дикому Полі з метою здобуття засобів до існування. Це об’єктивно сприяло господарському засвоєнню і вивченню більш глибших районів Дикого Поля. Козаки відбували з місць постійного перебування (Канів, Черкаси) навесні, об’єднувались у загони на чолі з отаманом і їхали в степи до осені, де й займались мисливством, рибальством, випасом худоби і коней, видобутком солі та ін. Вже з початку XVI ст. осередком уходів стало Запоріжжя, особливо полюбляли козаки район Дніпрових порогів, від р. Самари до о. Хортиця і район Великого Лугу, береги Дніпра нижче порогів.

Самі козаки говорили: "Січ – мати, Великий Луг – батько". З часом уходництво переросло в постійну колонізацію Дикого Поля. В місцях уходів з’являються укріплені зимівники, городки – "січі" (засіка, сікти). Поступово в козаків сформувалося усвідомлення потреби в об’єднанні своїх сил і створенні єдиного центру, щоб міцно взяти під контроль засвоєні землі. Так повинна була виникнути Запорозька Січ, але коли саме це сталося, точно невідомо.

За свідченням "Польської хроніки" Бєльських у 30 – 40-х рр. XVI ст. якась Січ існувала на о. Томаківка. Перша ж достовірно відома Січ існувала у 1553 – 1557 рр. на о. Мала Хортиця, засновником якої був Дмитро Вишневецький (Байда) із знатного магнатського роду, князь, був державним урядовцем, але покозачився.

Всього відомо 8 запорозьких січей:

• Хортицька (1553 – 1557 рр.),

• Томаківська (1560 ті 1593 рр.),

• Базавлуцька (1593 – 1638 рр.),

• Микитинська (1638 – 1652 рр.),

• Чортомлицька (1652 – 1709 рр.),

• Кам’янська і Олешківська (1709 – 1734 рр.),

• Нова (Підпільненська) (1734 – 1775 рр.).

Що собою представляв устрій Запорозької Січі? Січ була фортецею, всередині якої – майдан, площа для проведення ради, церква, стовп для покарань, а навколо – великі хати – курені, будинки для старшини, канцелярії, арсеналу, різні майстерні та ін. Всі козаки, що належали до Запорозької Січі, були приписані до куренів, очолюваними курінними отаманами.

Січ мала ознаки державності, а саме територію, систему владних органів, військові правила та порядки. Вищим органом Січі була рада, яка проводилась 2-3 рази на рік, на радах обирали козацьку старшину (гетьмана або кошового отамана, якому належала вища влада на Січі), воєнного суддю, писаря, осавула, обоздного, символи влади, були клейноди.

Значення:

• Засвоїли степові, запустілі землі

• Були захисниками південних районів України від турецько- татарських нападів

• Брали участь у народних повстаннях

• Сформували українське державництво