28. Історичне значення Визвольної війни українського народу.

Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького мала, як і кожна з революцій, свої особливості:

— вона велася не лише проти Речі Посполитої, як це традиційно протягом щонайменш останніх 150 років зображають і стверджують у вітчизняній і зарубіжній історіографіях, а й так само проти інших ворогів української незалежності — Московії та Криму;

— існували тісний взаємозв'язок і взаємодія національно-визвольної, конфесійної та соціальної боротьби;

— соціальна боротьба переросла в селянську війну 1648—1652 рр., що завершилася утвердженням нової моделі соціально-економічних стосунків;

— війна тривала довго, її розвиток був нерівномірним і суперечливим, він супроводжувався різкими спалахами соціально-політичної боротьби, яка в 1658—1663 рр. набула форми громадянської війни;

— протягом осені 1649—1651 рр. від участі в визвольній війні відійшло населення Західного регіону, яке в жорстоких реаліях боротьби часто ставало заручником і жертвою воєнних дій української, польської, кримської, московської та турецької армій;

— провідну роль у розвитку боротьби відігравало козацтво — стан дрібних землевласників фермерського типу;

— більшість панівного стану суспільства — князі, магнати, пани і шляхта, які зрадили національні інтереси — спільно з поляками, литовцями та білорусами придушувала визвольну боротьбу України за соборність і незалежність;

— слабкий позитивний вплив на розвиток революції мали міський патриціат, інтелігенція, вище та середнє духівництво;

— домінували збройні форми боротьби, яка від часу до часу набувала жорстокого характеру й супроводжувалася проявами етнічних чисток;

— украй негативну роль відігравав геополітичний фактор, бо уряди сусідніх держав усіляко протидіяли виборенню Україною незалежності й прагнули загарбати українські землі.

Як оцінити національно-визвольну війну під проводом Б. Хмельницького? Відомо: кожна боротьба — це надзвичайно складний соціально-політичний феномен, який визріває та реалізується в критичні періоди "загнаного" в глухий кут суспільства, через вузол непримиренних суперечностей уже неспроможного втілювати в життя потенцію прогресу шляхом соціальної еволюції, сутність якої полягає у здійсненні докорінних змін у суспільному ладі, що розчищають йому дорогу. Всі вони відбуваються насильницьки (навіть коли не ллється кров), із руйнуванням підвалин не лише суспільного, а й часто-густо морально-побутового та духовного життя. Мав рацію англійський історик Томас Карлейль, коли писав: "... революція ж — це явище, якого не можна опанувати, яке не можна закрити під замок. Де воно міститься? Що воно таке? Це безумство, яке живе в серцях людей. Воно і в цій, і в іншій людині; як лють чи як жах воно в усіх людях". Важко не погодитися і з міркуванням П. Сорокіна, який називав революцію "великою трагедією". І все ж окремим суспільствам і націям доводилося (й не раз) проходити через горнило революційних потрясінь.

Національно-визвольна війна завершилася для української нації поразкою: не вдалося ні створити державу в етнічних межах України, ні відстояти незалежність козацької України, хоча за досягнення політичної самостійності вона заплатила неймовірно високу ціну. Втрати від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселень до Московії та Молдавії становили близько 65—70 % всього населення України, яке на 1648 р.сягало 4—5 млн осіб. Страхітливих руйнувань зазнали міста й села; надзвичайно великої шкоди було завдано розвитку ремесел, промислів і торгівлі. Усе це — негатив революції.

Позитивне її значення як найбільшої битви в історії української нації за незалежність ми вбачаємо в тому, що вона:

— привела до створення (вперше після загибелі в 40-х рр. XIV ст. Українського королівства) національної держави, частина якої у формі Лівобережного гетьманства проіснувала на правах автономії у складі Російської імперії до початку 80-х рр. XVIII ст.;

— зумовила появу національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність;

— відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти;

— стала потужним імпульсом для розвитку національної самосвідомості, зокрема ідеології елітарного націоналізму;

— зумовила закріплення за витвореною державою назви "Україна" й започаткувала зміну назви "руський народ" на означення "український народ";

— пробудила волю нації до самоутвердження й самовираження у формі незалежної соборної держави;

— суттєво збагатила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення;

— протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани Лівобережної України користувалися плодами її соціально-економічних завоювань (навіть матеріали Генерального опису 1765—1769 рр. зафіксували численні факти, коли селянські й козацькі поля, городи, сіножаті кваліфікувалися як "свої власні", "свої жилі");

— служила каталізатором розвитку (переважно в Лівобережній Україні) усної народної творчості, мови, освіти, літописання, літератури тощо.

Аж ніяк не можна розглядати національно-визвольну війну під проводом Б. Хмельницького як другорядну подію хутірського масштабу на маргінесі європейського революційного руху XVI—XVIII ст. Зовсім невипадково в ЇЇ визріванні та розвитку віднаходять чимало спільних рис із революціями в Нідерландах, Німеччині, Англії та Франції. Наприклад, науковці з'ясували позитивний вплив ідеології Реформації на розвиток національної самосвідомості українців, формування в них почуття патріотизму. Водночас православ'я в Україні, як реформаційні ідеї в Німеччині та кальвінізм у Нідерландах й Англії, відіграло роль ідеологічного знамена революційних сил. Хоча за рівнем розвитку промисловості й торгівлі Україна відставала від Німеччини, Англії та Нідерландів, все ж на середину XVII ст. в ній розпочався розвиток цехового ремесла, і в багатьох промислах стали зароджуватися початкові форми мануфактурного виробництва.