Державний устрій Афін: народні збори

За формою державного правління Стародавні Афіни бу-ли демократичною республікою.

Державний апарат Афінської демократії складався із та-ких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, ко-легії стратегів і колегії архонтів.

Народні збори (екклесія) були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять.

Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На на-родних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, заслуховувались звіти магістратів після закінчення строку повноважень, обговорювався та затверджувався державний бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків, приймалось рішення у випадку остракізму. Специфічне значення мали права народних зборів щодо охорони основних законів. Була створена спеціальна колегія для охорони законів, яка одержувала свої повноваження від народних зборів.

У народних зборах був встановлений доволі демократичний порядок роботи. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватися певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи.

Народні збори збирались, як правило, через 8–9 днів.

Головою народних зборів був голова пританів. Голосу-вання було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Але при цьому він ніс кримінальну відповідальність (аж до смертної кари), коли з’ясовувалось, що його пропозиція про-тирічить діючим законам і про це не було оголошено заздале-гідь. Крім того, будь-який законопроект підлягав попередньому розгляду в раді п’ятисот. Остаточне рішення належало геліеї. Обговорення законопроекту, який пройшов усі попе-редні стадії, велось у геліеї у формі судового процесу: автор законопроекту виступав обвинувачем старих законів, а їх за-хисників призначали народні збори. Рішення приймалось бі-льшістю присяжних при таємному голосування.

Певна кількість учасників народних зборів вимагалась тільки при вирішенні питання про остракізм (6 тисяч). В ін-ших випадках присутніх могло бути і менше.

Рада 500, геліея, колегія архонтів, ареопаг у Стародавніх Афінах

Рада п’ятисот, що була одним з найважливіших державних інститутів афінської демократії, не підміняла народних зборів, а була їх робочим органом. Члени Ради п’ятисот вибирались шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли 30-літнього віку по 50 чоловік від кож-ної з 10 філ. До неї могли входити представники всіх розрядів населення.

Рада була розбита на 10 чергових частин (пританій). 50 членів ради – представники однієї філи були черговими про-тягом одної десятої частини року. Притани щоденно вибирали зі свого складу шляхом жеребкування голову, який головував і в народних зборах.

Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган і муніципалітет з управління службами Афін та його передмість: розв’язувала питання благоустрою міста, його базарів, стану флоту, арсеналу, організовувала доставку продовольства. У її віданні перебувала скарбниця і державна печатка. Рада здійс-нювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і по-передньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів.

Рада проводила докимасію (перевірку) дев’яти архонтів і кандидатів у члени Ради на майбутній рік. Вона мала право притягувати до суду посадових осіб, а особливо осіб, винних в неправильному використанні державних коштів. Приговори Ради могли оскаржувалися в геліеї.

У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архон-ти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливі-ших органів державної влади, що контролював діяльність по-садових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено, головним чином, функції судової установи.

Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів.

Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян.

Основні функції колегії стратегів – верховне керівницт-во і командування всіма військовими силами афінської дер-жави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоря-джень.

За афінськими законами всі десять стратегів користувались однаковими правами і мали однакові обов’язки. Але на практиці встановився неписаний звичай, що один із стратегів займав перше місце не тільки в самій колегії стратегів, але й у всій державі.

У віданні колегії архонтів знаходились релігійні, сімейні і справи, що стосувались моралі.

Дев’ять архонтів і секретар вибирались за жеребом – по одному від кожної філи. Потім архонти, крім секретаря, піддавались докимасії в раді п’ятисот. Другу перевірку архонти проходили в геліеї.

Архонти – енонім, базилевс і полемарх – мали рівну владу і кожен з них вибирав собі два товариша.

Під керівництвом колегії архонтів діяв вищий судовий орган –геліея. Геліея, крім чисто судових функцій, виконувала функції у сфері законодавства.

Геліея складалася з 6000 чоловік, щороку вибиралась шляхом жеребкування архонтами з числа повноправних громадян не молодших 30-ти років по 600 чоловік від кожної філи. Увесь склад суду був поділений на десять частин по 500 чоловік у кожній. 1000 суддів були запасними. Суд був відкри-тим і гласним. З метою запобігання підкупу суддів лише в день слухання справи визначалося, яке саме відділення буде її розглядати.

Кримінальне судочинство мало кілька стадій: оголошення обвинувачувальної скарги, виступ обвинувача і підсудного, допит свідків, таємне голосування про винність чи невинність підсудного (вердикт), таємне голосування про міру покарання, оголошення вироку, останнє слово підсудного. Рішення суду оскарженню не підлягало.

Під час винесення рішень і вироків суд не завжди був зв’язаний законом. Він міг керуватися звичаями своєї країни і фактично сам створював норми права.

Крім геліеї, в Афінах було ще декілька судових колегій, які розглядали коло певних справ: ареопаг, чотирі колегії ефетів, колегія сорока. Військо Афін складалось з ополчення, в якому служили всі громадяни від 18 до 60 років.

Система афінської демократії в V – ІV ст. до н.е. була добре продуманою і старанно розробленою політичною системою. Заміщення державних посад будувалось на принципах виборності, строковості, колегіальності, підзвітності. Усі посадові особи вибирались на один рік без права переобрання на наступний строк. Але це не стосувалося стратегів.

Для свого часу афінська демократія мала найбільш пере-довий державний устрій, в умовах якого всі повноправні гро-мадяни мали можливість управляти державою, а держава пік-лувалась про матеріальний добробут своїх громадян і ство-рювала умови для розвитку культури.

Але надмірні соціальні гарантії для бідних стали важким тягарем для держави і заможних осіб. Такі гарантії сприяли розквіту античної культури, але згубили античну економіку.

Громадяни Афін, прирівнявши права громадянина до права кормління, не допускали в країну чужоземців, а тому ця держава, невелика за розміром і чисельністю населення, врешті-решт, у 338 році до н.е. була завойована військами Олександра Македонського.

Держава і право Спарти

Утворення і розвиток Спартанської держави

Спарта є другою державою, на якій переважно зосереджується істо­рія класичної Греції, представлена в традиціях, легендах і міфах, тво­рах істориків та археологічних розкопках. Це була своєрідна країна — у розумінні як соціального ладу і побуту, так і державно-політичного устрою та права. Значною мірою ці особливості пояснюються природ­ними умовами. Спарта лежала у південній частині Балканського піво­строва — в Пелопонесі. Південь Пелопонесу, де була стародавня Спар­та, — це Лаконська долина, зрошувана рікою Евротом, близько ЗО км завдовжки і 10 км завширшки. З півночі вона була покрита високими горами, а з півдня болотами, які тяглися до самого моря. Для Лаконсь-кої долини характерні родючі землі, гарні пасовища, схили гір, покриті лісами, дикоростучими фруктовими деревами та виноградниками. Однак незначна площа цієї долини і відсутність зручних гаваней схи­ляли місцеве населення, з одного боку, до замкнутості, а з іншого — до загарбницьких походів на своїх сусідів, особливо на західну територію Мессенію.

Із найдавнішої історії Спарти, або Лакедемону, відомо, що її те­риторія була населена племенами ахеян. У Спарті, за переказами, пра­вив базилевс Менелай, чоловік прекрасної Єлени, через яку почалася Троянська війна. Близько XI ст. до н.е. усю Лаконіку завоювали дорійці, що просувалися з півночі. Переможені племена ахеян були частково перетворені на рабів — ілотів, а частково (у важкодоступ-них гірських районах) — поставлені в залежність від дорійців і об­кладені різними повинностями. Спарта стала економічним і адміні­стративно-політичним центром дорійців, їх столицею. Дорійці були настільки впевнені у міцності свого панування над Лаконікою, що навіть не збудували навколо міста укріплення. Це було єдине неукрі-плене місто в Греції.

Підкорення Лаконіки, необхідність тримати в покорі завойовані племена та керувати завойованими територіями прискорювали роз­клад первіснообщинного ладу у дорійців, стимулювали процес утво­рення держави. Сприяли цьому й часті сутички з сусідами, внутріш­ня боротьба, ріст продуктивних сил, поглиблення майнової та соці­альної нерівності. Таким чином, після завоювання Лаконіки у дорійців досить швидко — приблизно в Х-ІХ ст. до н.е. — розкладаються родо­племінні відносини й утворюється рабовласницька держава.

Крім того що вона виникла, як для Греції, дуже рано, держава мала тут ще й інші характерні особливості. Суспільно-економічний та дер­жавно-правовий розвиток країни відбувався повільно, носив застій­ний характер. Довгий час зберігалися численні елементи общинного ладу; міста, міське життя, торгівля й ремесло розвивалися слабо. Роз­ташована на сприятливих для землеробства й скотарства землях Спар­та стала країною аграрною, землеробство було основним заняттям пе­реважної більшості населення. Господарство мало натуральний харак­тер, майже не будучи пов'язане з ринковими відносинами.

З іншого боку, необхідність підтримувати своє панування над ма­сами поневоленого населення, кількість якого значно перевищувала число спартанців-дорійців, вимагала існування міцної держави, цен­тралізованого апарату примусу. Держава у спартанців набувала харак­теру військового табору зі збереженням аграрних рис.

Міцна, централізована влада у поєднанні з численними елемента­ми первіснообщинного ладу, з домінуючим в економіці землероб­ством складають особливість всього спартанського (і взагалі дорійсь­кого) ладу.

Багато суспільно-політичних та державно-правових інститутів Спарти пов'язують з іменем легендарного мудреця і законодавця Лікур­га, в образі якого злилися, згідно з легендою, риси людини і бога (VIII ст. до н.е.). Лікург, що був дядьком і вихователем спартанського царя, за повелінням дельфійського оракула склав збірник законів — ретру (бук­вально — "угоду"), оскільки в суспільстві на той час значно поглибила­ся майнова диференціація, загострилися соціальні відносини, росло незадоволення бідноти, почалися заворушення. Закони ці мали на меті згладити гострі суперечності, стабілізувати основи суспільного ладу й державного устрою країни.

Лікург, окрім того, провів велику земельну реформу, яка покінчила з існуючим доти засиллям аристократії, накопиченням в її руках зе­мельних володінь. За переказами, Лікург поділив усю територію Спар­ти на дев'ять чи десять тисяч рівних ділянок (клерів) за кількістю спар-танців-чоловіків, котрі становили ополчення. Кожен за жеребкуван­ням отримав ділянку, якою користувався, але не міг розпоряджатися (купувати, продавати, дарувати тощо). Вважаючи свою місію вико­наною, він покинув країну, взявши з громадян присягу не порушува­ти встановлених законів і порядків. Після смерті Лікурга йому у Спарті збудовано храм, а сам він оголошений героєм і богом. Згодом ім'я Лікурга для спартанців стало символом справедливого та ідеального вождя, патріота.

В наступні століття відбувається значне розширення території Спарти, оскільки загарбання сусідніх земель стало рушійною силою зовнішньої політики країни. Однією із перших загарбано Мессе-нію, поневолено її населення. Далі захоплено ще декілька територій і міст — "полісів" Пелопонесу, інші примушено вступити у ство­рений Спартою т. зв. Пелопонеський союз (Корінф, Мегари, Міке-ни, Мантінею та ін.). В результаті Спарта стала однією з найвпливові-ших і наймогутніших держав Стародавньої Греції.