Злочини і покарання за законами Хаммурапі

Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які зав-жди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім’ї.

Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких зло-чинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 – 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона – “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за су-спільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочин-ця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 – 209; 211 – 214).

До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття раб-ського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий зло-чин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У ви-падку несплати штрафу наставала смерть.

Серед злочинів проти сім’ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195) .

Покарання – смертна кара застосовується в різних варіа-нтах: спалення, утоплення, посаження на кілок; членоушкоджувальні покарання: відрубування руки, відрізання пальців, язика; штрафи, вигнання. Мета покарання – відплата.

Докази: свідчення свідків, клятва, ордалії.

Гомерівська Греція

Суспільний устрій. Органи управління. Виникнення права

Історія Стародавньої Греції розвивалася майже одночасно і у взає­мозв'язках з історією країн стародавнього Сходу. Більше того, як за­свідчують розкопки останніх десятиліть, південь Балканського півос­трова є одним з найдавніших місць людського поселення — тут жили люди ще в добу палеоліту. УIII тис. до н.е. на Балканському півострові, особливо на півдні та на островах, існувало вже відносно розвинене суспільство, зокрема, висока крітомікенська культура і писемність. Жили тут племена пеласгів та ін. Водночас у цей період, як розповіда­ють стародавні джерела, відбуваються постійні великі переміщення народів. Так, наприкінці III тис. до н.е. у центральну та південну части­ну Балканського півострова з півночі переселяються племена ахейців та іонійців, а в XII ст. до н.е. — грецькі племена дорійців. У І тис. до н.е. давньогрецькі племена остаточно переселились і сформувались. Отже, на півночі Греції і частково в середній частині проживали еолійці. Східну частину середньої Греції, Аттіку та деякі острови заселяли іонійці. Ахейці оселились на півночі та в центрі Пелопонесу, а на півдні — дорійці. Впродовж тривалого часу греки розмовляли на різних діалек­тах, а єдина мова сформувалася лише в період еллінізму.

Дорійське завоювання Балкан прискорило розклад первіснооб­щинного ладу як у завойовників, так і у завойованих. Ще одним на­слідком цього завоювання було масове переселення переможених (ахейців, іонійців) зі своїх земель на острови та узбережжя Малої Азії. Тут виникають їхні численні колонії (у тому числі Троя, Ефес, Галікар-нас). Грецькі колонії виникають і у Північній Африці, Італії, навіть Франції (Массалія — нині Марсель) та Іспанії (Сагунт), Криму і Кав­казі. Колонізації сприяли й такі фактори, як нестача придатних для заселення й обробітку земель. З тогочасних джерел дізнаємось, що в Греції навіть виникала необхідність обмежувати дітонародження, зокрема синів, щоб не дробити господарство. Адже Балкани — країна гориста, і землеробство було можливим тільки на рівнинах, тому хліб довозили. На схилах гір вирощували виноград, оливки, фрукти, але у зв'язку з бідністю грунтів на це витрачали багато праці. Розвивалося скотарство, проте через нестачу прісної води це була переважно дрібна худоба — кози, вівці та ін. Водночас Греція була достатньо багата на корисні копалини: залізо, мідь, срібло, золото, глину, будівельні мате­ріали (камінь, мармур, граніт). Отже, інтенсивно почало розвиватися ремесло. Географічне положення Греції (тепле море, берегова лінія з численними затоками, безліч островів та ін.) сприяло розвитку мо­реплавства, рибальства, морської торгівлі. Економічному розвиткові Греції сприяла і близькість до країн стародавнього Сходу, які вступи­ли на історичну арену швидше й економічно та культурно були роз-виненішими.

Отже, як зазначалось, дорійське завоювання і переміщення племен прискорили розклад родоплемінних відносин. Розвивається приватна власність, поглиблюється майнова нерівність, відбувається класоутво-рення. Особливо інтенсивно ці явища спостерігаються у ХІ-ІХ ст. до н.е. В історії цей період називають "гомерівським" за іменем легендарно­го сліпого співця Гомера, якого стародавні греки та в пізніші часи вва­жали автором знаменитих епічних поем "Іліада" й "Одіссея" (нині це беруть під сумнів). Тривалий час майже всі знання про цей період чер­пали саме з цих творів. Потім їх доповнювали численними археологіч­ними знахідками.

Отже, в ХІ-ІХ ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщин­ного ладу. Населення поділялося на роди, декілька родів об'єднували­ся у фратрію, а декілька фратрій — у плем'я, так звану філу. Членів філ пов'язували спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного культу (власне опікунське божество та осередок його куль­ту). Племена вже об'єднувалися в невеликі народи, родові відносини ще були міцними. Людина, котра не належала до якогось _р_оду_, була поза суспільством, вона ніким і нічим не захищалась. Зберігається зви­чай кривавої помсти. Залишити вбивство родича без помсти вважали безчесним, це викликало б гнів богів і накликало б біду на весь рід. Проте вбивця за згодою роду міг відкупитися — заплатити штраф родичам вбитого або піти у вигнання. Земля перебувала ще у колек­тивній власності общини (роду), але була розбита на ділянки, якими володіли окремі сім'ї. Спочатку ділянки розподіляли щороку за жере­бом (клерос), потім вони закріплювалися за сім'ями назавжди, а врешті перетворювалися у приватну власність і були одним з основних мірил багатства.

Населення, крім землеробства, активно займалося скотарством, ре­меслами, торгівлею. У гомерівських поемах згадуються лікарі, ворож­бити, гончарі, ковалі, зброярі, кушніри, столяри, каменярі та ін. Здійснюється перехід до використання заліза, золотих і срібних виробів. Виникають численні укріплені міста, які стають осередками господарсь­кого, культурного, політичного життя. Розвивається торгівля. Платежі здійснюють спочатку зерном, худобою та іншим, потім з'являються гроші. Однак загалом господарство мало ще натуральний характер, продукція виготовлялася головно для власного вжитку і споживання. Численні ремісники працюють не у власних майстернях, а вдома у за­мовника, користуючись його матеріалом і знаряддям.

У цю епоху з'являється вже рабство, яке має домашній характер. Рабів ще небагато, здебільшого — це домашні, дворові люди, які до­помагають вести господарство, у польових роботах чи ремеслі, пасуть худобу, їхня праця не є основною в господарстві. Іноді господарі да­ють їм невеликі земельні ділянки, хату, дозволяють мати сім'ї.

Серед вільних поглиблюється майнова і соціальна диференціація. Верхівка общини поступово виділяється в родову знать — це вожді, старійшини, герої. Вони володіють кращими і більшими наділами землі, мають багато рабів, худоби, золото, срібло. До них потрапляють в економічну залежність щораз більше збіднілих общинників, котрі позичають у багатіїв зерно, інвентар, насіння, гроші. Чим людина ба­гатша, тим вона впливовіша, авторитетніша, краща. Вже у поемах Го-мера біднота характеризується як елемент ненадійний, хиткий, непев­ний, словом — жалюгідний. Але багатії і знать ще не зовсім відокре­мились у суспільстві. Вони особисто працюють у своєму господарстві, виконують різні, у тому числі важкі роботи.