Реформи братів Гракхів

Проте початком могутнього де­мократичного руху слід вважати обрання в народні трибуни у 134 р. до н.е. Тиберія Гракха, ініціатора і рішучого прихильника аграрних ре­форм. Він належав до відомого плебейського роду Семпроніїв. Його батько був видатним полководцем і політичним діячем, мати Корнелія, дочка Сципіона Старшого, вирізнялася розумом і освітою. Тиберій і його молодший брат Гай здобули блискучу освіту. Тиберій брав участь у боях за здобуття Карфагену.

Тиберій Гракх вважав за необхідне відродити вільне селянство, піднести боєздатність римської армії, скоротити кількість рабів, вико­ристання робочої сили котрих витісняло працю вільних людей, роз­кладало, розбещувало їх.

Тиберій Гракх запропонував проект аграрного закону, згідно з яким глава сім'ї міг мати не більше ніж 500 югерів (125 га) землі для себе і по 250 югерів для дорослих синів, але не більше 1000 югерів на всю сім'ю. Йшлося про державну землю, віддану у володіння або продану при­ватним особам. Надлишки земель відбирали (за винагороду), ділили на ділянки по ЗО югерів і віддавали селянам у спадкове користування, але без права відчуження і з вимогою обов'язкової сплати певних внесків (натурою і грішми). Для введення цього закону в життя слід було обрати спеціальну комісію у складі трьох осіб.

Законопроет Тиберія Гракха викликав у Римі бурхливі суперечки. Переважна більшість великих землевласників виступили категорично проти нього. Проте окремі нобілі, які розуміли нагальну потребу в проведенні аграрної реформи, у пом'якшенні соціальних протиріч, підтримали Гракха (у тому числі принцепс сенату Аппій Клавдій, з доч­кою якого Тиберій був одружений, Публій Муцій Сцевола, Ліциній Муціан та ін.). Підтримали Гракха і широкі народні маси. "Маси селян стікались у Рим, — писали історики, — наче ріки у море".

Боротьба за аграрну реформу перетворювалась у масовий рух. Коли законопроект обговорювали в трибутних Народних зборах, інший на­родний трибун, Марк Октавій, пов'язаний з нобілями великий земле­власник, наклав на законопроект уєіо. Тоді Гракх застосував нечува-ний доти захід, поставивши на голосування питання, чи може бути народним трибуном той, хто йде проти інтересів народу. І збори одно­стайно дали заперечну відповідь. Октавія усунули з посади. Це було справжнім революційним актом, оскільки уперше в історії Риму три­бун, який мав право припиняти розпорядження магістратури, сенату, відхиляти проекти законів, що вносились на Народні збори, був дост­роково позбавлений повноважень.

Законопроект Гракха було затверджено і для його реалізації об­рали відповідну комісію. Комісія приступила до роботи, проте їй пе­решкоджали великі землевласники. Іноді було майже неможливо ви­значити межі а§ег риЬІісиз — громадських земель. Великі ускладнен­ня виникали під час встановлення прав володіння. Крім того, в про цесі розмежування земель нерідко порушувалися права союз­ників.

У цей час помер (133 р. до н.е.) пергамський цар Аттал III, заповів­ши своє царство Риму. На пропозицію Тиберія, скарбницею царя мав розпоряджатися не сенат, а Народні збори, і ці гроші повинні були піти на допомогу селянам, новонаділеним землею. Це був новий удар, завданий сенатові, який дотепер безконтрольно розпоряджався фінан­сами країни.

Після закінчення строку річного перебування на посаді Гракх ви­сунув свою кандидатуру на повторний строк, ввівши до своєї програ­ми низку демократичних реформ (судову реформу, скорочення стро­ку військової служби та ін.). Але повторне обрання народного трибуна суперечило римським конституційним традиціям. Розпалилися пристрасті. Збори тривали два дні, і суперечки закінчилися збройною сутичкою. Вороги реформи зі своїми озброєними прихильниками і клієнтами напали на Гракха. У сутичці він і понад 300 гракханців заги­нули.

Проте аграрна комісія продовжувала розподіляти землі. Аграрна реформа була життєво важливою, і сенат не відважувався її відразу ска­сувати.

Отже, вороги Гракха і його реформ поки що перемогли. Позиції сенату, його політична сила, державницькі вікові традиції виявились міцними, а демократичний рух недостатньо об'єднаним, недостатньо цілеспрямованим. Зрештою, не підтримували Гракха не лише нобілі, а й вершники, численні міські жителі, котрі були пов'язані зі знаттю клієнтськими зв'язками.

Після смерті Ти­берія Гракха політична боротьба не припинилась. Власне з цього часу можна говорити про виникнення двох основних римських політич­них партій — оптиматів (орпітшз — кращий) і популярів (рориіиз — народ).

Метою оптиматів, як згодом констатував Ціцерон, була охорона і захист консервативних основ Римської держави, зокрема влади сена­ту, привілеїв нобілів. Популяри ж були партією римського плебсу (міського і сільського), опирались на Народні збори, хоч їх керівники здебільшого виходили не з низів, а з тих же нобілів. Це не були партії в нинішньому розумінні слова — вони не мали статутів, чіткої програ­ми, оформленого членства, керівного органу. Нерідко політична бо­ротьба посилювалася інтригами між різними групами нобілітету, пе­репліталася з чварами між окремими родами і сім'ями, але в центрі бо­ротьби між оптиматами і популяторами все-таки перебувало аграрне питання і питання про демократизацію суспільно-політичного устрою Римської держави.

Початок нового етапу демократичного руху пов'язаний з трибу-натом Гая Семпронія Гракха — молодшого брата Тиберія. Джерела описують його як людину рішучу, енергійну, стійку, високоосвіче­ну, з блискучими ораторськими здібностями. Він був членом комісії у справі надання селянам землі, квестором у Сардинії. На 123 р. до н.е. він був обраний народним трибуном, переобраний і на 122 р. до н.е. (у 131 р. до н.е. прийнято закон про можливість переобрання на посаду трибунів на другий строк). У своїй політичній діяльності він став спадкоємцем справи брата — продовжувачем аграрних реформ. Першим законом, прийнятим з його ініціативи, був закон про суд над тими, хто розправився з його братом. Потім він вигнав з країни без суду усіх інших його уцілілих противників. Закон був насампе­ред спрямований проти тодішнього консула Попілія Лената, кот­рий допустив це свавілля. Лената було засуджено і вигнано з Італії. Надалі цей закон почали застосовувати дуже часто, причому навіть в армії, де до того часу не можна було оскаржувати рішень коман­дира.

Гракх домігся прийняття й інших законів — на військову службу не можна було приймати молодь до 17 років (раніше часто це правило порушувалось), а також заборонено вирахування з солдатської платні за обмундирування та ін.

Важливим був і так званий хлібний закон, згідно з яким кожен бідний громадянин міг купувати у держави хліб за дешевшою, ніж на ринку ціною (один модій за 6 асів; модій=8,7 л або кг). Такі випадки мали місце і раніше, але відтепер матеріальна, зокрема "хлібна", допо­мога незаможним визнавалася обов'язком держави.

Боротьба проти нобілітету вимагала залучення до популярів верш-ництва, економічна сила котрого зростала. Водночас у вершників з'я­вились і певні свої політичні вимоги. З цією метою Гай Гракх провів закон "Про провінцію Азію" (Іех сіє ргоуіпсіа Авіа), згідно з яким на території колишнього Пергамського царства вводився податок-деся-тина з прибутку. Збирання цього податку доручалось відкупним ком­паніям, які вигравали це право на аукціоні, що влаштовували цензори у Римі. Цим усувалася конкуренція з боку місцевих (у Азії) фінансистів. Отже, вершникам були гарантовані необмежені права економічної екс­плуатації багатої східної провінції.

Велике значення для вершників мав і судовий закон, за яким у постійних судових комісіях з розгляду справ про зловживан­ня у провінціях повинні були засідати і представники вершників. Це завдало тяжкого удару нобілітетові, з середовища котрого підбиралися намісники та інша вища адміністрація провінцій.

Для пожвавлення економічного життя Італії Гракх розпочав будів­ництво шляхів. Це давало заробіток незаможному населенню, було ви­гідне сільським жителям, а вершники діставали підряди.

Гай Гракх почав активно створювати нові колонії римських грома­дян як в самій Італії, так і за її межами. Тим самим, з одного боку, з Риму відселялося "зайве", непрацююче населення, а з іншого — зміцню­валась влада Риму на місцях. Колонії створювались на пожвавлених торговельних шляхах і мали значення не тільки як військово-земле­робські поселення, а й як торговельні центри. Гракх вирішив заснува­ти колонію навіть на місці зруйнованого римлянами Карфагену — тобто місці, оголошеному римлянами проклятим, і тому ніхто не пови­нен був там селитися. Це рішення Гракха викликало серед населення гостру полеміку.

Гракх мав великий авторитет серед демократичних і ділових кіл римського населення. У своїй діяльності він вийшов за рамки, визна­чені народним трибунам. Він очолював діяльність аграрної комісії, втручався в зовнішньополітичні справи, відав будівництвом шляхів, засновував колонії тощо. Сенат був безсилим йому протидіяти. За ста­рими звичаями народний трибун не повинен залишати Риму, проте Гай Гракх поїхав до Африки, щоб особисто керувати заснуванням на місці Карфагену колонії Юнонії. Поселенцям (6 тис. осіб) там виділи­ли небувало великі наділи — по 200 югерів.

Водночас з успіхами Гракха зростала й опозиція проти нього, на­самперед нобілів та й інших громадян, прихильників старих порядків і традицій. Особливо різку протидію зустрів законопроект Гая Гракха про надання прав римського громадянства союзникам, які нарівні з римлянами брали участь в усіх війнах, проте на відміну від них про­довжували сплачувати військовий податок (ігіБишт), не мали права брати участь у розподілі громадських і завойованих земель, їх особа не охоронялася правом провокації, римські магістрати нерідко зловжи­вали своєю владою. Допускалося навіть їх публічне тілесне покарання. Надання їм прав римського громадянства значно збільшило б число політично повноправних громадян, зміцнило б позиції римської де­мократії.

Цей законопроект зачіпав інтереси різних верств римських грома­дян — не тільки сенаторів, а й плебсу, який не мав наміру поступатися своїми перевагами на користь союзників. Законопроект було відхиле­но. Противники Гракха розпочали проти нього шалену агітацію. За­снування ним колонії Юнонії оголосили порушенням волі богів. Вико риставши загін крітських найманців, оптимати у Римі вчинили зако­лот. Майже 3 тис. прихильників Гракха було вбито, сам він покінчив життя самогубством.

Отже, у цій рішучій сутичці з римською демократією оптимати здобули перемогу. За сенатською традицією обидва брати-трибуни вважалися "заколотниками". Але плебс шанував їх пам'ять, спорудив їм статуї, люди приносили до їх підніжжя квіти, пожертви. Вони обид­ва стали жерствами реакції, однак і римській олігархії було завдано відчутного удару.

З часів Гракхів починається період напруженої політичної бороть­би в Римі, який триває понад століття. Незважаючи на загибель обох братів-реформаторів, їх діяльність слід вважати одним з великих успіхів римської демократії. Становище окремих соціальних угрупувань зміни­лося: позиції оптиматів послабились, а вершників — зміцнились. Збільшилась кількість дрібних селянських господарств: за цензом 136 р. до н.е. їх було 317933, а у 125 р. — 394736. Отже, майже 80 тис. громадян одержали земельні ділянки. Тим часом у попередній період їх кількість не збільшувалась, а зменшувалась.

Проте успіх аграрних законів був лише частковим. Гракхи не усунули причин, які призводили до обезземелення селянства, прошарок нових дрібних власників не міг відновити попередню селянську армію.

У подальшому було видано ще декілька аграрних законів. Най­більшої уваги заслуговує закон трибуна Спурія Торія (111 р. до н.е.). За цим законом різні категорії громадських і завойованих земель, які були у володінні римських громадян, ставали їхньою власністю. Громадяни мали право ними вільно користуватися й розпоряджатися.