Цивільне право Вавилону та зобов’язальне право за законами Хаммурапі

Право власності. У роки правління Хаммурапі приватна власність значно розвинулась. У Вавилоні існували різні види земельної власності: були землі царські, храмові, общинні, приватні. І царським, і храмовим господарством управляв цар. Це було важливим джерелом доходів. Значення царсько-го господарства було великим і у сфері торгівлі та обміну. За часів Хаммурапі інтенсивно розвивається приватна власність на землю у зв’язку з розширенням мережі каналів. Приватне землеволодіння розрізнялось за своїми розмірами, великі зе-млевласники використовували працю рабів і найманих робіт-ників, дрібні – самостійно обробляли свою землю. Розвиток приватної власності на землю призводив до скорочення об-щинних земель, занепаду общини. Землі могли вільно прода-ватися, здаватись в оренду, передаватися в спадщину, про будь-які обмеження з боку общини в джерелах не згадується.

Особливий правовий режим існував щодо майна воїнів (майно ілку) (ст. 26 – 36).

Зобов’язальне право. У законах Хаммурапі є ряд статей, що регулюють оренду землі, яка відігравала, очевидно, вели-ку роль у земельних відносинах того часу. Плата за орендо-ване поле дорівнювала, як правило, третині врожаю. Сад, який давав більше прибутку, здавався в оренду за дві третини врожаю. Оренда була короткостроковою (на один чи два ро-ки). На більш тривалий строк в оренду здавались ще не осво-єні землі. Законодавство, що визначало відносини між влас-ником землі і орендатором, сприяло розвитку господарства. Якщо орендатор не обробляв взяту землю, то він повинен був заплатити власнику землі орендну плату відповідно до об’єму врожаю, який виростили сусіди (ст. 42 – 46).

Крім оренди саду, поля, Закони Хаммурапі згадують про різні види майнового найму: приміщення, домашніх тварин, суден, возів, рабів. Закони встановлюють не тільки плату за найм речей, але і відповідальність у випадку втрати або заги-белі найнятого майна (ст. 120, 124, 244, 245, 249). Широко розповсюдженим був договір особистого найму. Крім сільсько-господарських працівників, наймали лікарів, ветеринарів, бу-дівельників. Закони визначають порядок оплати праці цих осіб, а також відповідальність за результати праці (наприклад, лікаря у випадку смерті хворого, будівельника, якщо бу-динок розвалювався)(ст. 215 – 223; 228 – 232; 257; 274).

Досить детально закони Хаммурапі регулювали договір позики. Характерною рисою законодавства Хаммурапі з цьо-го питання є прагнення до захисту боржника від кредитора, запобігаючи борговій кабалі. Про це свідчать положення про максимальний строк відробітку боргу (3 роки), обмеження процентів, відповідальність кредитора у випадку смерті боржника внаслідок поганого з ним поводження (ст. 113; 115; 116; 117).

В умовах існування приватної власності як на рухоме, так і нерухоме майно великого розвитку набув договір купів-лі-продажу. Продаж найбільш цінних предметів (землі, буді-вель, рабів, худоби) здійснювався в письмовій формі (на гли-няних табличках) при свідках. Продавцем міг бути тільки власник речі. Продаж майна, вилученого з обігу (ілку), вва-жався недійсним (ст. 9 – 13; 36).

Крім названих, законодавство Хаммурапі знає договори схову, доручення (ст. 120, 124).

Законам Хаммурапі були відомі зобов’язання, що вини-кають внаслідок завдання шкоди (ст. 53 – 54; 199; 231; 245).