Організація суспільства гомерівської доби

Держави у греків у той час ще не існувало, проте певні органи уп­равління суспільством, безумовно, існували. Найважливішими з них були такі постійнодіючі органи:

\)Рада старійшин — буле. До її складу входили всі старійшини роду, а якщо їх було надто багато, то обирали осіб з їхнього середовища. Своя рада старійшин була не тільки у кожному роді, а й у фратрії та пле­мені. Старійшини виступають представниками даного роду, фратрії, філи, у переговорах з чужинцями чи іншими грецькими племенами дають клятви від імені общини, беруть участь у родоплемінному суді. Вони ж разом з вождем розв'язують усі питання стосовно життя і діяльності роду, фратрії, філи. В епоху Гомера рада старійшин — це вже не зібрання мудрих, досвідчених літніх людей, а орган найважливіших представників родової знаті, заможної верхівки суспільства.

2)Вождь — базилевс. Його обирали всім чоловічим населенням роду, фратрії, філи. Це — військовий керівник, воєначальник, який команду­вав військом і мав завдання захищати народ і землю. Базилевс — це не король, не правитель з необмеженою владою чи щось подібне до того. По-перше, його обирав народ, він відповідав перед народом і був його лідером. Він був рівним серед своїх воїнів, спав і харчувався разом з ними, у битвах з ворогами виступав у перших рядах війська. Однак на­кази його були обов'язкові до виконання. На війні він мав необмежене право життя і смерті над своїми воїнами. Він повністю відповідав та­кож за результати битви. Зате у випадку перемоги він діставав кращі трофеї, більше, ніж інші воїни, рабів та почесті. У мирний час влада базилевса мала швидше "батьківський" характер: він розглядав і ви­рішував різні поточні справи, спори і конфлікти, управляв життям колективу, приносив разом з жерцями жертви богам, керував релігій­ними обрядами тощо. Разом із_ старійшинами базилевс розв'язував різні важливі справи, судив з ними порушників традицій і звичаїв.

На користь базилевса були встановлені серед населення певні по­жертви, якими покривали його витрати, наприклад, на прийняття чу­жоземців, бенкети і подарунки для них та інших почесних гостей. Ба-зилевсу виділяли найкращу ділянку землі — теменос. На випадок його одруження чи одруження його дітей населення робило внески, зате всіх запрошували до нього на святкування. Ні корон, ні мантій бази-левси не носили. Єдиною відзнакою їхньої влади був скіпетр — багато прикрашений жезл або посох.

3)Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. їх скликали базилевс чи рада старій­шин в міру потреби, здебільшого для розв'язання найважливіших про­блем війни і миру, про хід військових подій, з приводу епідемій, сти­хійних лих та ін. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи в руки спеціальний жезл, — знак того, що він виконуватиме публічну фун­кцію. Голосування не було, а волю свою народ висловлював криком. Отже, базилевс чи рада старійшин або вмілі оратори могли легко пове­сти за собою маси. Збори повинні були закінчуватися до заходу сонця.

Дальший розвиток продуктивних сил, удосконалення знарядь і за­собів виробництва, поглиблення соціальної та майнової диференці­ації, збільшення кількості рабів і посилення їх експлуатації, щораз ширше використання рабської праці в усіх галузях господарства — усе це призводить до остаточного розкладу родоплемінних відносин,

первіснообщинного ладу загалом. У VIII—VII ст. до н.е. в Греції зміцнюється влада і зростають привілеї родової знаті. З'являється бор­гове рабство неоплатних боржників. Дедалі більше майнове розшару­вання породжує гострі соціальні та політичні суперечності між родо­вою аристократією, яка тепер уже перетворилася на правлячу групу багатих землевласників, та простим міським і сільським населенням — демосом — нащадками рядових общинників гомерівської доби. По­ступово виникає і посилюється торгово-реміснича верства міського населення, не пов'язана безпосередньо з сільським господарством. Де-"~мос, зокрема міський, зі зміцненням своєї економічної сили почав ак­тивніше домагатися своєї участі в управлінні суспільством і водночас обмеження влади родової аристократії. Це був період зародження у Греції державності.

На території Балкаи виникло багато невеликих так званих держав-полісів (поліс-місто). Форми правління у них були різними. Спочатку здебільшого виникали тиранії. Тирани — одноособові правителі — вихідці з аристократії, що примкнули до демосу, або з верхніх про­шарків самого демосу. Вони проводили енергійну політику обмежен­ня прав старої родової знаті, конфісковували частину її земель, вбива­ли або виганяли найактивніших прибічників старих порядків. Попри всю недосконалість тиранії це була прогресивна на той час форма вла­ди. Щоправда, тирани часто проводили непослідовну політику і тим самим налаштовували проти себе демос, що їх обрав. Ранні тиранії були недовгочасними. Поваливши владу аристократії і відкривши простір для діяльності демосу, тирани втрачали свою владу і виявлялися не­потрібними. Під час тиранії зростали і набували політичного досвіду і політики, які послідовніше відстоювали інтереси демосу, в результаті ; народ знову повставав — тепер уже проти тиранії.

Після повалення тиранії в найбільш економічно розвинених по­лісах звичайно встановлювали нові форми правління демосу. Зокре­ма, у тих полісах, де майнове розшарування громадян було порівняно невеликим, виникала стародавня демократія ("демос" — народ, "кра-тос" — правління, влада), тобто правління вільних корінних жителів, усього поліса. А в тих полісах, де майнове розшарування виявилося різким і вплив багатіїв великим, виникала олігархія (тобто влада неба­гатьох). Слід чітко розуміти відмінність між аристократією (теж вла­дою небагатьох) і олігархією. Аристократія була владою в ранньора-бовласницькому суспільстві, яке щойно виникло після розкладу родо­вого ладу. Це влада родової знаті. Олігархія виникає на вищому еко­номічному і соціальному рівні. Олігархами були не обов'язково родові аристократи. Влада олігархів ґрунтувалася на їхньому багатстві та пов'язаній з ним економічній і політичній могутності. В складі олі­гархів були і найбагатші представники демосу, і нащадки родової арис­тократії.

Рабовласницька демократія й олігархія, які виникли в VI ст. до н.е., повністю розвинулися в V ст. до н.е., тобто вже в наступному, класич­ному періоді.

Отже, на території Греції з розкладом первіснообщинного ладу утворилося багато відносно невеликих держав. Що зумовило їх появу? Причини слід шукати насамперед у природних та економічних умовах розвитку Греції. Природні умови — високі дикі гори, порослі густими лісами, урвища, ущелини, які покривають Балканський півострів, не сприяли об'єднанню племен, єдиному господарському розвитку, фор­муванню єдиного внутрішнього ринку, встановленню тісних контактів та взаєморозумінню між людьми. Навпаки, природні умови їх роз'єд­нували. Крім того, Греція була заселена різними народами, які прийш­ли туди в різні часи, були на різному ступені соціального розвитку, являли собою різні племена, кожне зі своїми мовними, етнічними, ре­лігійними та іншими особливостями.

Держава і право Стародавньої Греції

Утворення Афінської держави. Реформи Тезея

Серед грецьких держав-полісів, які виникли на території Бал-канського півострова, найбільш могутніми і впливовими були Афі­ни і Спарта.

Афінська держава виникла у південно-східній частині Балкансько-го півострова, так званій Аттіці. Аттіка — кам'янистий півострів, май­же без родючих земель, зате там була якісна глина, родовища срібла, свинцю, мармуру. Природні умови сприяли розвитку виноградарства, маслинництва та скотарства. Населення активно займалося й торгів­лею, вимінюючи ремісничі вироби на зерно. Тут поселилися племена іонійців і виникло багато міст-полісів, які між собою вели постійні війни, що гальмувало процес об'єднання (синойкізм) та зумовлювало пізнє утворення державності. Серед полісів Аттіки на перше місце не­забаром виходять Афіни, де, як і в інших грецьких общинах, діяла рада старійшин, базилевс, Народні збори. У Х-ІХ ст. до н.е. тут розгорнулася гостра боротьба між родовою аристократією і демосом. Влада арис­тократії була ще міцною. У зв'язку з ускладненням функцій управлін­ня суспільством за домаганням аристократії створено нову посаду — архонта (начальник, старший), якого обирали на Народних зборах за­звичай із середовища родової знаті. Утворено й спеціальну посаду військового вождя — полемарха. Посада базилевса, хоч і не була оста­точно скасована, стала другорядною. За ним зберігалися лише релігійні функції.

На ці нові посади почали обирати виключно представників родової знаті: спочатку пожиттєво, потім на 10 років, а з першої чверті VII ст. до н.е. — щорічно. Причому обирали вже не одного, а дев'ять архонтів, які створили колегію. До її складу входили і базилевс, і полемарх. Очо­лював колегію архонт — епонім, який здійснював нагляд за управлінням і виконував судові функції. Його іменем називали рік, упродовж якого управляла колегія. Після закінчення своїх повноважень архонти авто­матично і пожиттєво входили до складу ареопагу (див. нижче).

Подібна доля спіткала і раду старійшин — буле, яка за нових умов не влаштовувала родову знать. Вона була витіснена новим органом — ареопагом, який хоч і обирали на Народних зборах, але тільки з пред­ставників найбільш знатних і багатих сімей. Ареопаг збирався на узгір'ї, названому іменем бога війни Ареса. До нього перейшли функції об­рання архонтів, він розв'язував усі найважливіші питання управління суспільством, здійснював контроль над діяльністю службових осіб. Народні збори скликалися зрідка. Держави у той час ще не було.

Першим кроком до утворення держави стали реформи легендар­ного грецького героя і мудреця Тесея (VII ст. до н.е.). Тесей об'єднав чотири найбільші племена (філи) Аттіки в один народ з центром у Афінах. Поряд з племінними органами управління було утворено єдині Народні збори, колегію архонтів та ареопаг. Створено культ богині Афіни — опікунки міста і народу. Кожне з чотирьох племен поділено на три фратрії (усього - 12), а кожну фратрію на 30 родів. Усіх вільних повнолітніх громадян чоловічої статі Тесей поділив на три розряди: \ благородних (евпатридів), землеробів (геоморів) і ремісників (деміургів).

До розрядів входили громадяни незалежно від приналежності до племені. Евпатриди — це родова знать, аристократія. Вони покликані були управляти суспільством. Землероби і ремісники повинні були працювати відповідно до роду занять. Отже, влада в суспільстві воче­видь закріплялася за знаттю.

Всі справи, що стосувалися всього народу, вирішували тепер цент­ральні органи. Почало зароджуватись спільне для всіх афінське право. Громадян усіх об'єднаних племен не вважали тепер безправними чу­жинцями на території будь-якого з об'єднаних племен, як це було ран­іше — вони стали рівноправними з місцевими громадянами.

Згодом, коли утворюється військовий флот для захисту Аттіки й охорони морської торгівлі, країна була поділена на невеликі територі­альні райони — наукрарії, кожен з яких мав збудувати і спорядити і військовий корабель. їх налічувалося 48 — по 12 на кожну філу. Очо­лювали такі райони притани, які теж належали до евпатридів. Отже, розпочався поділ населення за територіальною ознакою, і виникла ще одна посада.

Родовий устрій дедалі більше розпадається. Колегія архонтів, аре­опаг — це вже не органи всього суспільства, що виражають волю ши­роких мас населення, а органи родової аристократичної, землевлас­ницької та рабовласницької знаті. Все інтенсивніший розвиток ремес­ла і торгівлі, зростання товарності сільського господарства, втрата ним замкнутого натурального характеру, розширення функцій грошей — це поступово, але невпинно розхитувало первіснообщинний лад, який був безсилим проти переможного наступу приватної власності, грошей.

Евпатриди на той час захопили майже всю найкращу землю, зали­шивши колишнім общинникам — геоморам — невеликі неродючі ділянки, переважно на схилах гір. Геомори, аби прожити до нового врожаю, часто змушені були брати позики натурою чи грішми під заставу своїх ділянок або навіть під заставу особи самого боржника. За вчасне неповернення боргу у геоморів кредитори забирали частину ділянки або й всю, а боржник ставав залежним орендарем, сплачуючи часто кредитору до 5/6 частин врожаю. Якщо ж позику зроблено під заставу особи чи дітей, дружини боржника, то вони ставали боргови­ми рабами кредитора. Така ситуація ще більше загострювала відноси­ни між родовою аристократією і демосом. До речі, серед демосу теж було немало багатих людей — власників торгових домів, ремісничих майстерень, кораблів, а також лихварів і купців та політично безправ­них, які всіма засобами намагалися захистити себе від насилля знаті. Зрештою, і серед самих евпатридів відбувається певне'розшарування. Декотрі з них починають "організовувати торговельні промисли, реміс­ничі майстерні, зближуються за своїми інтересами з багатими елемен­тами міського демосу.

Глибокі соціальні протиріччя -афінського суспільства у будь-який момент могли призвести до вибуху або політичного перевороту. У 30-40-х роках VII ст. до н.е. спробував вчинити переворот переможець Олімпійсь­ких ігор Кілон. Але народ ще не був готовий до активних дій проти евпатридів, і Кілон був змушений утекти, а його прихильників пере­били. Евпатриди одержали перемогу, але змушені були піти на деякі -поступки. Зокрема, вони погодились на запис законів, проти чого тривалий час заперечували, бо відсутність писаного права давала їм змогу судити населення на підставі вигідних їм звичаїв, ними ж при­думаних правил та ін. У 621 р. до н.е. архонтові Драконтові доручено провести запис діючого права, що він і зробив.