23. Система педагогічних наук. Взаємозв’язок педагогіки з філософією, психологією, соціологією, етнопедагогікою та іншими науками.

Система педагогічних наук— зв'язки та відношення, що склалися в процесі історичного розвитку різних галузей педагогічних знань. До педагогічних наук належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, галузеві педагогіки. Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, досліджує загальні проблеми навчально-виховного процесу. Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Корекційна педагогіка вивчає і розробляє питання виховання, навчання та освіти дітей з різними вадами: сурдопедагогіка (навчання й виховання глухих і глухонімих), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих і слабкозорих), олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово відсталих і дітей із затримками розумового розвитку), логопедія (навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення), виправно-трудова педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців).

Галузеві педагогіки — військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти та ін. Серед галузей педагогіки, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих, швидко розвивається педагогіка вищої школи, яка розкриває закономірності навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти, специфічні проблеми здобуття вищої освіти.

До системи педагогічних наук належить також історія педагогіки і школи, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти в різні історичні епохи.

Окрема група педагогічних наук — часткові, або предметні, методики, предметом дослідження яких є закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.

Між предметні зв’язки педагогіки – зв’язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища, процеси. Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно врахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві. Коригуючи спрямованість виховання, психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка – ефективність виховних впливів, які призводять до змін у психіці людини. Кожний розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія – база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної системи; співвідношення природних та соціальних факторів у розвитку людини. Гігієна дітей та підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах в закладах освіти закладів щодо зміцнення здоров’я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівництва та обладнання навчальних закладів різних типів. У взаємозв’язку з медициною педагогіка розробила систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшати процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти; корекційна педагогіка. Історія – розвиток виховання пов’язаний з розвитком суспільства. Література – вивчає людину в суспільстві, показує систему її соціальних зв’язків та інтересів. Географія – вивч. особливості певних регіонів (вплив на навчально- виховний процес). Політологія – освітня політика є відображенням певної ідеології. Екологія – вивчає вплив природи на людину. Математика ,кібернетика – обробка результатів. Археологія – це здобутки минулого. Економічні науки – економічна політика-необхідна умова розвитку світу. Зв’язок педагогіки з іншими науками відбувається у різних напрямках. 1. – це спільність об’єктів, понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів. 2. – взаємодія, взаємовплив, інтеграція. 3. – педагогіка спирається на ідеї інших наук, використовує їх методи дослідження, спільно проводить дослідження, дає замовлення іншими науками на дослідження певних явищ.

28. Методи контролю і самоконтролю у навчанні- сукупність методів які дають можл-ть перев-ти рівень засв-ня і сформ-ті ЗУН:

1. Методи усного контролю (опитування, усний залік та екзамен);

Здійсн. під час індивідуального і фронтального опитування.При Інд. опит. вчит. ставить перед Учнем к-ка запитань,відп-чи той показує рівень засвоєння ЗУН;При фрон. опит. вч. підбирає серію логічно-повязаних між собою питань і ставить перед класом та викликає до від-ді учнів.Під час вик-ня цих методів уч. вч-ся лог. мислити, висл. грам. свої думки, набувають досвіду відст-ня своєї точ. зору.”-”_____перевірка займ. багато часу.

2. методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, перекази, твори, диктанти, сам. роботи, письм. екзамен та залік, тести);

Передба’ відпов. учнів письмово на конкретні завд., що дає змогу за Корот. час перев. знання певного навч. матер. учнями класу. “-“----виявляються лише знання фактів але не здібності,заохоч. мех.. запамят-ня а не роботу думки, потреб. богато часу для склад-ня програми

3. методи лабораторного та програмового контролю (лабораторні роботи з фізики, хімії, біології, комп'ютерны роботи, {але він не враховує індивідуальних особливостей учня},тести);

Метод. лаб. конт. поляг. в перевірці вмінь корис. приладами, розвяз-ти експ-ні задачі,пров-ти досліди. Машинного – вик-ня програмованих вправ на компі.програмні тести.

4. методи самоконтролю -вміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, намічати методи самостійної ліквідації програми.

Система принципових вимог спирається на дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, виділяють такі принципові вимоги: 1) систематичність обліку і контролю (кожен урок має відбитися в прямому і зворотному зв'язках); 2) всеохопленість обліку і контролю (ретельна перевірка тем, які вважаються найбільш складними та підсилення контролю за рахунок спеціальних уроків перевірки знань, насамперед наприкінці чверті, півріччя, року); 3) диференційованість та індивідуальність (за стилем і формами контролю); 4) об'єктивність оцінювання - виставлення справедливої оцінки; 5) урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності вчителя, 6) єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу (не повинно бути надто сурових і надто ліберальних вчителів).

Види контролю: поточний, періодичний, підсумковий. Поточний: забезпечується перевіркою щоденників, домашніх завдань, класних письмових робіт, учнівських зошитів, усним опитуванням. Періодичний. носить плановий характер (контрольна робота за чверть, рік, тему), дата оголошується заздалегідь, добір матеріалу середньої складності. Підсумковий: здійснюється наприкінці навчального року у вигляді перевідних екзаменів з основних предметів і річних контрольних робіт.

Форми контролю і самоконтролю за якістю знань містять елементи демократизації. Важливою ознакою довір'я учнів є взаємоконтроль учнів, тобто метод допомоги сильніших учнів слабкішим. Самоконтроль - метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу спонукає формувати підвищену відповідальність.