- •1.Фізико-географічне положення та береги Європи. Межа між Європою та Азією: принципи її проведення.
- •2.Закономірності тектоніко-орографічної будови Європи. Історія формування території.
- •3.Клімат Європи. Вплив основних кліматотвірних чинників на його формування. Кліматичні пояси та їхні характеристика.
- •6. Характеристика Ісландської фізико-географічної країни Європи.
- •13. Уральська гірська країна
- •14. Фізико-географічне положення та генетичні типи берегів Азії.
- •16. Клімат Азії. Особливості прояву основних кліматотвірних факторів та їх вплив на формування клімату. Характеристика кліматичних поясів та областей.
- •17. Внутрішні води Азії. Класифікація річок Азії за джерелами живлення, розподілом стоку й типами водного режиму. Озера, походження та особливості їх поширення.
- •18.Географічні пояси та природні зони Азії. Висотна поясність.
- •19.Фізико-географічне районування Азії. Поділ території Азії на фізико-географічні країни.
- •25. Характеристика Тургайсько-Казахської рівнинної країни.
- •26. Туранська рівнина
- •28.Фізико-географічна характеристика Центрально-Азійської рівнинної країни.
- •34. Характеристика Аравійсько-Месопотамської гірсько-рівнинної країни.
- •40.Клімат Північної Америки. Особливості прояву факторів кліматотворення та їх вплив на формування клімату. Кліматичні пояси та області.
- •47. Аппалачська гірська країна
- •48.Берегова рівнинна країна
- •49.Аляскинсько-Кордильєрська фізико-географічна країна
- •50. Риси природи Південно-Кордильєрської нагірно-гірської країни Північної Америки
- •51. Характеристика природи Мексиканської гірсько-нагірної країни.
- •52. Центральноамериканська напівострівна (вулканічна) фізико-географічна країна.
- •63. Андійська гірська країна
- •64. Фізико-географічне положення Африки. Генетичні типи берегів.
- •66. Клімат Африки: особливості формування. Кліматичні пояси, їх характеристика.
- •67. Внутрішні води Африки. Загальна характеристика річкового стоку; фактори, що його зумовлюють. Річки та їх живлення і гідрологічний режим; озера за походженням.
- •71.Фізико-географічна характеристика Судано-Гвінейської нагірно-улоговинної країни.
- •72.Конголезька улоговинна країна.
- •74. Південно-африканська плоскогірна країна: фізико-географічна характеристика
- •82. Характеристика Західно-Австралійської плоскогірної країни.
- •84. Центральна низовинна країна Австралії.
19.Фізико-географічне районування Азії. Поділ території Азії на фізико-географічні країни.
В Азії прийнято виділяти наступні фізико-географічні райони:
Східна Азія (Корейській півострів, Японські острови, східна частина Китаю)
Має вихід до Тихого океану в помірному, субтропічному і тропічному поясах. Рельєф: співіснування гір та рівнин. Більша частина Східної Азії знаходиться в зоні Західно-Тихоокеанського геосинклінального поясу. Наявний вулканізм та сейсмічна активність. Клімат: мусонний, дуже часто проходять тайфуни. Рослинність представлена лісами, а в районах з низькою вологістю – лісо степами і степами.
Західна Азія ( Пд. Кавказ, Передньоазіатські нагір’я)
Багато пустель та напівпустель, сухих степів. Краще зволожені береги Середземного0 Чорного та пд.. Каспійських морів, також, пл.-зх Аравійського півострова та деякі гірські регіони. Багато нафти.
Північна Азія ( Сибір, пн-сх Євразії). Протягується від Уральських гір до Тихого океану. Та від Північного Льодовитого океану до південного кордону. Майже вся територія покрита тайгою.
Середня Азія (Памір, Тянь-Шань, Туранська низовина); Природа Середньої Азії визначається насамперед посушливістю клімату. Велика частина території зайнята пустелями і напівпустелями.
З точки зору кліматології в Середній Азії можна виділити три пояси:
Північний (центр Актюбінської області-Тургай-Жезказган-Балхаш) з суворими сніжними зимами (висота сніжного покриву в кінці зими 30-40 см) і теплим, але досить дощовим літом (в порівнянні з більш південними районами Середньої Азії); максимум опадів випадає влітку (часті дощі і грози). У рослинному плані це сухі степи і напівпустелі.
Середній (Актау-південь Актюбінської області-Аральськ-Байконур-Кизилорда-Тараз) з досить морозними, але малосніжними взимку (висота сніжного покриву в кінці зими 5-10 см) і сухим жарким літом (трапляються зливи і грози, але нечасто, всього 2 -3 дні на місяць). Максимум опадів випадає в лютому-березні. Рослинність: північні і середні (полинно-бояличовие) пустелі, на півдні поясу масиви черносаксаулових лісів.
Південний (Туркменія і Узбекистан, Південно-Казахстанська область) з теплою м'якою субтропічної взимку (сніг випадає рідко і лежить зазвичай всього декілька днів), дощової навесні і дуже жарким сухим літом (з червня по вересень опадів практично не випадає). Максимум опадів у квітні-травні. Рослинність: південні ефемероідним пустелі, в пісках місцями масиви белосаксаулових лісів.
Гірський Таджикистан, Киргизія.
Багато опадів випадає тільки в горах. Стікають з гір річки дозволяють зрошувати значні території (Ферганська долина, Голодний степ, зона Каракумського каналу). У той же час великий забір води для зрошення привів до майже повного зникнення Аральського моря.
Головні річки в Середній Азії - Амудар'я і Сирдар'я, що впадають в Аральське море, а також Або, що впадає в озеро Балхаш.
Південно-Східна Азія (півострів Індокитай і Малайський архіпелаг);
Південно-Західна Азія (Аравійський півострів і Левант);
Південна Азія (півострів Індостан і острів Шрі-Ланка (архіпелаг Мальдиви).
23. Характеристика Алтайсько-Саянської гірської країни. Алтайсько-Саянская гірська країна знаходиться в центрі Азії і займає середню частину південного пояса гір, що простягнувся від Карпат до берегів морів Тихого океану. Вона складається з Алтаю, Кузнецького Алатау, Салаирского кряжу, Кузнецької улоговини, Західного і Східного Саян, Східно-Тувинської нагір'я і Тувинської улоговини. Межі Алтайському-Саянське гірської країни визначені розломами, зміщенням блокових структур в результаті багаторазових тектонічних рухів. Кордон з Західно-Сибірської рівниною проходить по скидний уступам висотою 300-500 м; на північному сході - по уступах в 400-500 м до Средньо-сибірского плоскогір'я. На південному сході Східний Саян межує з Байкальською гірською країною в зоні Байкальського рифта по Тункинских грабенах. По південних хребтах і міжгірській улоговині (озера Зайсан і Убсу-Нур) Алтаю і Саян проходить державний кордон з Монгольською та Китайською Народною Республікою. Алтайський-Саянская гірська країна являє собою велику блокову морфоструктуру зі складним гірсько-улоговинним рельєфом.
Загальний орографічний малюнок Алтайському-Кузнецької області має форму "віяла", розгорнутого на захід і північний-захід. Це обумовлює вільне вторгнення повітряних мас з північного заходу, а також проникнення степових комплексів у внутрішні частини Алтаю. У Саянах і Тувинському нагір'ї переважають два напрямки гірських систем - північно-західне і північно - східне. Тож Саяни утворюють гірську дугу, опуклість якої звернена на північ. Центральні хребти всієї дуги піднімаються до 2500-3000 м; на північ і південь висоти знижуються до 900 м.
Саяни складається з двох гірських систем: Західного Саяну,що має круті схили до Минусинскої і Тувинської котловин. Хребет прорізаний вузькою порожистою долиною Єнісею. Східний Саян простягається з північного заходу - від лівобережжя р.Єнісею - на південний схід до Тункинских грабтів. Він розташований між Середньосибірським плоскогір'ям і міжгірними улоговинами - Минусинскою і Чулим-Єнісейською, а також Східно-Тувинським нагір'ям. Східний Саян служить вододілом між басейнами річок Ангари і Єнісею. Найбільша його висота - г. Мунку-Сардик (3491 м) знаходиться в південно-східній частині. На стику Західного і Східного Саяну утворився гірський вузол з вершиною - піком Грандіозним (2922 м). Алтайський-Саянських скласчасто-брилові геоструктури обрамлюють з південного заходу Сибірську платформу. Їх відносять до великої гетерогенної споруди, що утворились в різні ери і періоди. Найбільше стародавніх горотворних рухів відбувалися в кінці рифея - початку кембрію. В результаті їх створилися на сході Саян-байкальский складчасті пояси. До них відійшли в серединьому кембрію - початку девону структури складчастості Каледонії: вони сформували Саяни і значну частину Алтаю. Остання складчастість (з пізнього девону до кінця пермі) - герцинської, або варісської, проявилася на заході Алтаю. В кінці каледонского горотворення у зв'язку з рухом земної кори і виникненням розломів залягали на різновіковій складчастій підставі великі міжгірські западини і прогини (Чулим-Єнісейська, Мінусинська, Тувинська).
Складчасті комплекси пронизані палеозойськими гранітоідамі.В кайнозі зруйнування Алтайсько-Саянських споруд випробували нові тектонічні рухи, що виразилися в плавному піднятті, утворені розломами і виникненням вулканів (наприклад, Окинскою групою). По розломах відбулися брилові вертикальні і горизонтальні зміщення: одні ділянки піднялися на 1000-3000 м, а інші опустилися або відстали в піднятті, створивши міжгірські улоговини і долини. В результаті неотектонічних рухів сформувалися на складчастих палеозойських поясах відроджені складчасто-брилові високогір'я, нагір'я, середньогір'я, низькогір'я і міжгірські улоговини. Ці морфоструктури були змінені зовнішніми процесами, так як підйом території викликав посилення ерозії, похолодання клімату, розвиток заледеніння. Давні зледеніння зазнали майже всі гори. При більш сухому кліматі відбувалося в передгір'ях утворення лісових відкладень на вододілах і в долинах (наприклад, в межиріччі Бії і Катуні). Зовнішні процеси створили складний і різновіковий комплекс ерозійно-денудаційних і нівально-льодовикових морфоскульптур, які перебуваючи на різних рівнях, створюють морфологічну поясність (3 пояса).
Клімат Алтайсько-Саянської гірської країни різко континентальний. Він характеризується дуже холодною зимою і прохолодним літом. На його формування істотний вплив мають західні повітряні маси, з якими пов'язано випадання основної кількості опадів, а також континентальне повітря помірних широт в передгір'ях Алтаю і Саян. Важливе значення мають орографічні умови, що визначають різкі кліматичні контрасти (нерівномірне випадання опадів на території, вертикальна кліматична поясність, інверсії температури, розвиток гірничо-долинних вітрів - фенів).
Вплив західної циркуляції сильніше проявляється на навітряних схилах і хребтах (вище 2000 м). Це відображено у формуванні різних природних комплексів лісового та високогірного поясів, а також сучасного гірсько-долинного заледеніння. Помітні відмінності в кліматі можна спостерігати в окремих частинах країни. Алтай і Кузнецький Алатау в більшій мірі, ніж Саяни і Тувинської нагір'я, відчувають вплив західних повітряних мас і далі розташовані від центру Азіатського антициклону. Тому клімат Алтаю і Кузнецького Алатау менш континентальний (менша амплітуда річних температур і більше опадів). Найбільшої континентальності клімат досягає в замкнутих улоговинах, особливо в Тувинській. Зимовий режим погоди визначає Азіатський максимум. Середні температури досягають великих меж: від -16 ... -18 ° С в передгір'ях Алтаю - до -34 ° С в Тувинській улоговині. Взимку дмуть слабкі південно-західні вітри. На схилах гір зимова температура трохи вище, що пов'язано з температурними інверсіями. Найбільша кількість снігу на навітряних схилах Алтаю і Саян (до 150-200 см).
Літо в горах прохолодне, посилюється західним перенесенням і випадають опади, на заході хр. Катунського - до 2500 мм. В улоговинах - близько 200-300 мм, а мінімум - 100-200 мм (в Чуйської і Хемчінской). Середня температура липня в горах близько +10-14,8 ° С, в передгір'ях +16- 18 ° С, в міжгірських улоговинах +19-20 ° С. Річна кількість опадів в найбільш високих хребтах досягає 1200-1500 мм. Кліматичні умови і древньо-льодовикового рельєфу високогір'я сприяють розвитку сучасного заледеніння.
У західних передгір'ях Алтаю і Салаирского кряжу закінчується широтна зональність степової і лісостепової природних зон рівнин. Степи із Західного Сибіру заходять на передгір'я Алтаю і в міжгірські улоговини. На решті території Алтайсько-Саянської країни степ поширений ізольовано між гірськими хребтами, покритими тайгою. Під степами сформувались чорноземи і каштанові ґрунти. Гори вкриті переважно тайговими ялицево-смерековими, а також модриновими, модриново-кедровими і сосновими лісами. На найбільш зволожених схилах заходу і півночі Алтаю і Саян під кедрово-ялицево-осиковими лісами (чорнова тайга) утворилися гірські сірі лісові грунти. На внутрішніх хребтах з більш континентальним кліматом під модриновими і сосновими лісами панують підзолисті, буро-тайгові кислі неопідзолені грунти. У Саянській і Тувинській області, де значно поширена багаторічна мерзлота, формувався мерзлотні грунти - тайгові подбури, які часто зустрічаються на схід від Єнісею.Значні площі займає високогірний пояс, що складається з чагарників (єрників), субальпійських і альпійських лугів, гірської тундри, місцями кам'янисті розсипи і льодовикі. Тут можна зустріти кілька десятків видів чагарників, багато з яких дають їстівну ягоду - малина, ожина, смородина, жимолость, лохина, брусниця.
Тваринний світ Алтайському-Саянській країни характеризується великою разнообразіем.Жівотний світ складається з тайгових, гірничо-тундрових і степових видів. Тут зустрічаються мешканці західносибірської тайги: лось, бурий ведмідь, росомаха; представники лісів Західного Сибіру: кабарга, мазав, глухар, кам'яна куріпка; тварини монгольських степів: тушканчик, бабак-тарбаган. Близько 90 видів ссавців, більш 250 видів птахів (гірська індичка, алтайський Сарич, тундрова куріпка). Деякі тварини (кіт манул, тхір перев'язка, журавель красавка і д.) занесені до Червоної книги.
24. Байкальська гірська країна. Байкальська гірська країна охоплює величезну територію від західних берегів Байкалу до Середнього Приамур'я і західних підніжжя хребта Джугджур. Вона являє собою вкрай своєрідну в ландшафтному відношенні територію, що складається з плосковерхівкових хребтів середньої висоти (до 1800-2500 м, рідко вище), нагірїв, плоскогір'їв і тектонічних западин, зайнятих річками та озерами. Гори ці складчасто глибові, так само як і Саяни, Алтай, Тянь-Шань, але відрізняються від них ще більш древнім віком. Це область розвитку байкальської складчастості, що протікала в самому кінці протерозою - початку кембрію; серед корінних порід широко поширені граніти, гнейси, кристалічні сланці. Південно-схід Забайкалля складний більш молодими осадовими відкладеннями, зім'ятими в складки впродовж верхнього палеозою.
Сучасний рельєф Байкальської гірської країни зобов'язаний мезозойської-третичному склепінних підняттів, що супроводився глибокими розломами. З північно-східним напрямком розломів збігається переважний напрямок хребтів і западин, включаючи найбільшу і глибоку з них, зайняту озером Байкал. Північ країни зайнятий системою нагорій - Північно-Байкальський, Патомського, Становим, Алданский. На Становому нагір'я, поднимающемся на висоту майже 3000 м (2999 м), є невеликі льодовики загальною площею близько 15 км2.
Байкальська гірська країна по кліматичного режиму суттєво відрізняється від сусідньої з нею южносібірскіе гірської країни. Протягом усього холодного періоду року тут варто антициклональна погода - ясна і дуже морозна; сніговий покрив має незначну потужність, що призводить до глибокого промерзання грунту і консервації вічної мерзлоти. З останньої пов'язана наявність на півдні Забайкалля, під широтою Харкова і Києва (близько 50 ° с. Ш.), Великого числа багаторічних і сезонних горбів обдимання. Інший характер носить і гірська тайга Забайкалля: панівне значення тут набувають світлі Ліствяги з Даурської модрини, що перемежовуються з не менш освітленим сосновими борами, значення яких в ландшафті особливо велике на південному заході Байкальської гірської країни. У грунтовому покриві верхнього пояса забайкальської тайги переважають поверхнево-озалізнений грунту з різко вираженими кріогенними явищами.
Лісостеповій тип висотної поясності, властивий північ Байкальської гірської країни, виражений неповно, «зрізаний» - позбавлений у своїй підошви лісостепового підстави, що знаходить природне пояснення у високому гіпсометричні положенні нижніх ступенів рельєфу. Тут серед гірської модринової тайги великі площі зайняті Гольцова ландшафтами. На півдні Забайкалля представлений степовою тип висотної поясності, і тут місцями гірська тайга розривається, поступаючись місцем степам, в ландшафтному відношенні близьким до степів Монголії (Нерчинські і Селенгинск степу). Гірська тайга на високих вершинах змінюється Гольцова поясом, зайнятим гірськими тундрами і чагарниковими заростями, серед яких зустрічається кедровий стланик. Різноманітні корисні копалини Байкальської гірської країни. Великі перспективи щодо їх освоєння відкриваються у зв'язку з будівництвом Байкало-Амурської залізничної магістралі.
