47. Аппалачська гірська країна

Географічне положення. До складу країни входять середньовисотні гори Аппалачі, що простяглися на 2300 км на північний схід від штату Алабама до затоки Св. Лаврентія і продовжуються на острів Ньюфаундленд. Ширина їх – 200-300 км, середня висота – 1000-1300 м. За своїми природними умовами це типовий район середньовисотних лісових ландшафтів помірного і субтропічного поясів.  На заході Аппалачська гірська країна межує із Центрально-рівнинною країною, на півдні і сході – із Береговою рівнинною країною.

Тектонічна будова та рельєф. Найбільш характерними рисами країни є різний характер рельєфу північної каледонської і південної герцинської частин Аппалачської гірської системи і переважання широколистих лісів у рослинному покриві. Внаслідок цього країну поділяють на дві фізико-географічні області – Північні і Південні Аппалачі, які розділяє р. Гудзон.

Північні Аппалачі сильно зруйновані і тому невисокі. Більша частина їх є по суті пенепленізованим плоскогір’ям з висотами до 1000 м і тільки на півдні вони мають гірський характер. Північні Аппалачі складаються з кристалічних і метаморфічних порід нижньопалеозойського віку (кварцитів, гнейсів, гранітів, вапняків). Вони зазнали зледеніння, тому поверхня їх має згладжений погорбований і зпенепленізований характер, а в рельєфі панують льодовиково-екзараційні і льодовиково-акумулятивні форми рельєфу.  Гори вкриті густими, переважно хвойними, лісами, що зближує їх з ландшафтами південної частини Канади. 

Брилові масиви гір у багатьох місцях розчленовані тектонічними долинами й улоговинами. Між грабеном Гудзон-Шамплейн на заході і грабеном річки Коннектикут на сході лежать Зелені і Білі гори. 

Найвища точка Північних Аппалачів – гора Вашингтон у Білих горах. Висота її - 1916 м. Далі на північ гори знижуються і переходять у плоскогір'я, над якими височать окремі останці, наприклад гора Монаднок, до 1000 м заввишки. 

У багатьох місцях Північних Аппалачів помітні сліди льодовиків – кари, ози, друмліни, моренні відклади тощо. 

До Північних Аппалачів належить також гірський масив Адірондак, розміщений між долиною річки Св. Лаврентія та озером Онтаріо. Це ізольований і припіднятий, досить розчленований уламок Канадського щита. Західна частина масиву нагадує горбисте плато з широкими і відкритими долинами: на сході його, навпаки, височать справжні гори з глибокими долинами і заокругленими вершинами, складеними стійкими породами. Материковий льодовик, який вкривав весь район, відполірував вершини, поглибив річкові долини, надав їм форми трогів і залишив у багатьох місцях морену. 

На узбережжі Атлантичного океану гірські хребти вклинюються й утворюють ряд півостровів з малими і великими затоками. Між півостровом Нова Шотландія і материком знаходиться затока Фанді, відома найбільшими в світі припливами (до 18 м). 

Південні Аппалачі молодші і вищі за Північні. Їх найвища точка – гора Мітчелл – має висоту 2036 м. Південні Аппалачі не піддавались зледенінню і в рельєфі панують структурно-ерозійні форми рельєфу.

У напрямі із заходу на схід у Південних Аппалачах можна виділити чотири структурно-морфологічні зони: передаппалачське плато, складчасто-осадова зона, складчасто-метаморфічна зона і плато Підмонт.     Передаппалачське плато складене палеозойськими осадовими породами. Тут багато родовищ кам'яного вугілля та нафти. Поверхня плато розчленована річковими долинами басейну річки Огайо. Воно майже з усіх боків обмежене уступами, особливо стрімкими на сході. Південна частина цього плато називається Камберлендським гірським підняттям, а північна – Аллеганським. 

Найцікавіша в геоморфологічному відношенні складчасто-осадова зона. Тут чітко представлений складчасто-ерозійний так званий аппалачський тип рельєфу. В результаті розмиву антиклінальних хребтів на їх місці утворилися поздовжні долини з антиклінальною внутрішньою будовою, а синклінальні, складені стійкішими до розмиву породами, виражені в рельєфі у вигляді невисоких хребтів із згладженими схилами. Проте навіть найвищі точки цієї зони лежать значно нижче, ніж західна і східна частини Аппалачів. Найнижчою і найбільш розмитою частиною цієї зони є Велика Долина. Днище її лежить на висоті 250- 300 м, тоді як хребти навколо неї підносяться до 1100-1200 м. 

Складчасто-метаморфічна зона Аппалачів – найвища частина цієї гірської системи. Вона представлена багатьма хребтами, складеними переважно кристалічними і метаморфічними породами нижнього палеозою, з гострими гребенями, асиметричною будовою і стрімкими східними схилами. Тут знаходяться такі гірські масиви, як Чорні гори з найвищою точкою - горою Мітчелл (2037 м), Димові гори, Голубий хребет. Ця зона є вододілом між Атлантичним океаном і басейном Міссісіпі. 

На крайньому сході Аппалачів знаходиться плато Підмонт. Воно має горбистий характер поверхні і підноситься над Приатлантичною рівниною на 250—400 м. Річки, що стікають з Аппалачів (Делавер, Саскуіхана, Потомак, Джемс, Реанок), врізуються в поверхню плато і, перетинаючи його східний край, утворюють водоспади. Тому східний край плато Підмонту ще називають «лінією водоспадів». Разом з тим ця лінія є межею судноплавства на річках, які течуть з Аппалачських гір. 

У Південних Аппалачах, де не було льодовиків, потоки води утворили глибоку і розгалужену річкову мережу. Всі найбільші річки (Саскуеханна, Потомак, Джеймс) течуть не по поздовжнім долинам, а поперек Аппалачів, прорізаючи їх іноді надзвичайно вузькими і глибокими ущелинами. Підняття гір відбувалося так повільно, що річки встигали, зберігаючи свій колишній напрямок, прорізати виростаючі хребти

Клімат. Для клімату Аппалачів характерне панування континентального повітря взимку і мусонного повітря влітку, але кількість опадів значна в усі пори року (1000-2300 мм). Взимку в північній частині випадають рясні снігопади, влітку йдуть мусонні дощі. Клімат Аппалач на півночі помірно холодний, пересічна температура січня: - 6 °C, - 8 °C, липня + 16 °C, +18 °C. На півдні клімат помірно теплий, температура січня до +2 °C, липня +25 °С. У найпівденніших районах гір помірно теплий клімат поступово змінюється субтропіним кліматом східних окраїн материка, що знаходиться в зоні дії тропічних циклонів.

Флора та фауна. В Аппалачах чітко виділяється 4 висотних пояси рослинності: широколистяних лісів, мішаних лісів, хвойних лісів і високогірних луків.

У широколистих лісах з опадаючим листям нижньої зони донедавна переважав каштан. Проте хвороба, завезена з Європи, заподіяла тяжку шкоду цим деревам. Крім каштана, тут ростуть каштановий дуб, дуб червоний, тюльпанне дерево та ін. Висота дерев 18-30 м, але окремі екземпляри, як, наприклад, «Вашингтонів дуб», досягають 50 м заввишки при діаметрі стовбура до 2 м. Дерева дуже переплетені ліанами, серед яких є дикий виноград. 

У наступному поясі – мішаних лісів – склад дерев ще строкатіший. Як і в попередньому поясі, крони дерев розташовуються в кілька поверхів (ярусів). Найхарактерніші цукровий клен і жовта береза. До них домішується з листяних дерев - бук і граб, а з хвойних – різні види ялини та ялиці, колюча і біла сосна. Зелений трав'яний килим навесні і восени вкривається яскравими квітами. 

Вище по схилах гір мішаний ліс змінюється хвойним, що складається уже тільки з ялини та ялиці. Хвойний ліс доходить біля 40° пн. ш. до 1500 м і до 1500—2100 м на півдні Аппалачської гірської області.  Вище межі лісу йдуть зарості рододендрона і кущистої вільхи, а потім луки. Багатство флори Аппалачської області пояснюється тим, що більша частина її є давньою сушею, і до того ж вона не зазнавала зледеніння. Трапляються дуже давні рослини, наприклад тюльпанне дерево, що досягає 60 м заввишки. Найближчі родичі цього дерева і деяких інших рослин жили на Землі ще в крейдовий період. Багато таких видів рослин, які ніде більше не зустрічаються. 

Фауна Аппалачів, що тягнуться на тисячі кілометрів територією Північної Америки, надзвичайно багата. Тваринний світ цих гір складається з багатьох видів ссавців, птахів, рептилій, а також земноводних. Найбільш популярні тварини, що мешкають в цьому регіоні - чорний ведмідь, білохвостий олень, лось, ястріб, дятел, лисиця, єнот, білка, кролик, кажани, дрозди, тетерева, жаби, саламандри, черепахи і гримучі змії.

Аппалачі багаті на корисні копалини. В їх надрах залягають великі запаси кам'яного вугілля, нафти, залізної руди. Є мідь, срібло, кобальт. 

Великі запаси будівельного каміння, вапняку, піску, глини. Корисні копалини розподіляються нерівномірно. Найзначніші родовита залізних руд зосереджені на півдні, нафта і природні гази добуваються на півночі і в центральному районі. Але всі ці природні багатства тією чи іншою мірою представлені в середній частині Аппалачських гір. Саме тут лежить Аппалачський кам'яновугільний басейн. 

На 250 км з півночі на південь і більш ніж на 400 км із заходу на схід від берегів озера Ері і до річки Делавер та верхньої течії річки Огайо розкинувся важливий вугільний і індустріальний штат Пенсільванія. Аппалачський басейн дає близько 70% загального видобутку вугілля в США, в тому числі 95% всього американського антрациту. 

У Пенсільванії виплавляється четверта частина усієї сталі, що виробляється в країні, розвинуто машинобудування, виробництво прокату, стальних конструкцій. Пенсільванська нафта відзначається високою якістю. У штаті є численні текстильні, трикотажні і швейні фабрики та інші підприємства легкої промисловості. На північному сході Аппалачські гори ніби знаходять своє продовження на острові Ньюфаундленд.