64. Фізико-географічне положення Африки. Генетичні типи берегів.

Африка (від латин, "африкус" — безморозний, той, що не знає холоду) другий за величиною материк після Євразії. Його площа становить 29,2 млн км2 (з островами — 30,3 мли км2). Він займає 5,9 % площі земної поверхні і 20,3% площі суходолу.

Африка майже посередині перетинається екватором. Крайня північна точка Африки — мис Рас-Енґела (37°20' пн. ш., 9°51/ сх. д.), південна — мис Аґульяс (Голковий — 34°50' пд. ш., 19°59' сх. д.). Таким чином, основна частина Африки розміщується між двома тропіками і тільки північні та південні окраїни заходять у субтропічні широти.

Початковий (нульовий) меридіан проходить на заході Африки. Крайня західна точка — мис Альмаді (14°45' пн. ш., Г7°32' зх. д.), східна — мис Рас-Гафун (10°26' пн. ш., 51°28' сх. д.). Африка є єдиним материком, що водночас розташований в усіх чотирьох півкулях. Північна частина материка простягається із заходу на схід на декілька тисяч кілометрів. На південь материк звужується, тому більша частина його розміщена на північ від екватора.

Із заходу Африка омивається Атлантичним океаном, із сходу — Індійським, з півночі — Середземним морем. Північна частина Африки розташована у безпосередній близькості від Південної Європи: у найвужчому місці Ґібралтарської протоки, лише 14 км відділяє її від Піренейського півострова. На північному сході африканський суходіл відокремлений від Аравійського півострова Азії вузьким (до 305 км) Червоним морем і сполучається з Аравією Суецьким перешийком (завширшки 112 км).

В Африці особливо яскраво виражена географічна зональність екваторіального, субекваторіального, тропічного і субтропічного поясів через розміщення більшої частини материка в широтах між тропіками.

Берегова лінія Африки порівняно з іншими материками є слабопорізаною.

Довжина берегової лінії становить 30500 км.

Коралові береги характерні для узбереж острова Мадагаскар.

Береги Червоного моря та Аденської затоки сформовані відповідно до рифтової структури цих басейнів. Для східних берегів Африки характерне бухтове розчленування (расовий тип), пов'язане з підтопленням гирл річок під час трансгресії моря.

Африка – в основному виділяють лиманно-лагунові утворення.

Найбільша затока — Гвінейська, що мало врізається у суходіл, найбільший півострів —• Сомалі, що видається в Індійський океан. В Африці мало заток і бухт, зручних для будівництва портів.

Найбільшим з островів, прилеглих до материка, є Мадагаскар в Індійському океані, який відокремлений від Африки Мозамбіцькою протокою. Поблизу Мадагаскару розташовані архіпелаги КомОрських, Сейшельських, Амірантських і Маскаренських островів та острів Занзібар. В Атлантичному океані поблизу берегів Африки розміщені острови: Мадейра, Канарські та Зеленого мису; у Гвінейській затоці розміщені невеликі острови: Аннобон, Сан-Томе, Прінсіпі та Біоко.

65. Закономірності тектоніко-орографічної будови Африки. Історія геологічного розвитку. Ще 180 млн років тому Африка входила до складу стародавнього суперматерика Гондвана. Коли відбувся розкол Гондвани, від неї відділилася Африканська літосферна плита. В основі ж сучасної Африки лежить частина цієї плити Африкано-Аравійська платформа.

Нижню частину платформи – фундамент – складають тверді кристалічні гірські породи, що мають магматичне і метаморфічне походження. Вони дуже давні за віком, адже утворилися близько 3 млрд років тому. На фундаменті внаслідок дії зовнішніх сил (вивітрювання, роботи вітру, поверхневих і підземних вод) утворювалися континентальні осадові відклади, а у зниженнях нагромаджувалися морські осадові відклади. За мільйони років вони утворили багатокілометровий осадовий чохол платформи.

Осадовий чохол вкриває фундамент нерівномірно, тому що протягом геологічного часу важка платформа зазнавала повільних вертикальних коливних рухів (підняттів і опускань). На тих ділянках, що тривалий час піднімалися, давні кристалічні породи фундаменту опинилися на поверхні, утворивши щити. Інші ж ділянки платформи, що опускалися, заливалися водами давніх морів. Там фундамент перекривався потужною товщею морських осадових відкладів, тому в цих місцях платформи утворилися плити. Через мільйони років давня докембрійська платформа на північному заході і півдні була «добудована» частинами океанічного дна, товщі осадових порід якого зім’ялися у складки, утворивши складчасті області..

Насамкінець (близько 60 млн років тому) вся Африкано-Аравійська платформа інтенсивно піднімалася. Це супроводжувалося гігантськими розломами земної кори. Тоді утворилася найбільша на суходолі система Східноафриканських розломів (рифтів). Вона простяглася на 4 000 км від Суецького перешийку дном Червоного моря і далі суходолом до річки Замбезі. Ширина рифтів подекуди 120 км. Ці розломи, ніби ножем, розітнули Африкано-Аравійську платформу. Уздовж них дають про себе знати землетруси, де-не-де діють вулкани.

Вся Африка – частина древнього материка Гондвани, яка сформувалась в докембрії (археї, протерозої), як вже було сказано. Сучасну основу – фундамент африканського материка – складає Африканська платформа. Вона складена в основному твердими кристалічними магматичними і метаморфічними породами. В зонах опускання (прогинах) платформа перекрита чохлом осадових відкладів, які займають 2/3 території материка. В зонах підняттів, на щитах й антиклізах, фундамент платформи виходить на поверхню. Найбільшими щитами й антеклізами архейсько-протерозойського фундаменту є масиви Ахаґґар, Леоно-Ліберійський, Нубійсько-Аравійський, Центрально-Африканський, Мадагаскарський та інші. Найзначніші виступи древнього фундаменту знаходяться вздовж східної окраїни материка (Ефіопське нагір’я й Східно-Африканське плоскогір’я). Тут проходить найбільша в світі система Східно-Африканських розломів – рифтів протяжністю 6500 км від нижньої течії річки Замбезі, через Східно-Африканське плоскогір’я й Ефіопське нагір’я до затоки Акаба в Червоному морі.

В межах Африканської платформи розрізняють Сахарську плиту (частина Сахаро-Аравійської плити) й Південно-Африканський щит. Межа між ними проходить від масиву Камерун до Червоного моря. Їх рельєф суттєво відрізняється. В північній частині материка, на Сахарській плиті чергуються глибокі западини – синеклізи (наприклад, Лівійсько-Єгипетська), високі ступінчаті рівнини й плато, зруйновані древні нагір’я (Ахаґґар і Тібесті). Північну частину материка називають Низькою Африкою, бо висота місцевості тут не перевищує 1000 м. А окремі впадини лежать значно нижче рівня моря: западина Ассаль в Ефіопії (-153 м – найнижча точка Африки) й впадина Каттару в Лівійській пустелі (-133 м)

Південно-Африканський щит на протязі всього після протерозойського часу відчував підняття. Тому його територія має переважні висоти більше 1000 м. Це вже Висока Африка, де чергуються нагір’я й плоскогір’я, горсти й грабени, високі лавові плато й вулканічні масиви. В межах Східно-Африканського плоскогір’я на исоту 5895 м піднімається вулканічний масив Кіліманджаро – найвища точка материка.

На крайньому північному заході й крайньому півдні материка до Африканської платформи наближаються складчаті зони: Атласька на півночі й Капська на півдні. Складкоутворюючі рухи в Капських горах завершились під час герцинського орогенезу, а в Атлаських горах – під час альпійського. Сьогодні вони являють собою низькі й середньовисотні складчато-брилові гори, розчленовані річковими долинами.

Загалом в рельєфі Африки виділяють Атлаські гори на крайньому північному заході материка, які підносяться на висоту 3000-4000 метрів (найвища точка – гора Тубкаль має висоту 4165 метрів). На північному сході Африки знаходяться рівнини, й запалина Каттара (133 метри нище рівня океану). Вся північна Африка являє собою рівину з кількома підняттями. Найбільшими підняттями є нагір’я Ахаґґар (максимальна висота – 2918 м – гора Тахат), нагір’я Тібесті (вершина – гора Емі-Кусі – 3415 м), плато Дар фур (гора Марра – 3088 м). Поблизу узбережжя Гвінейської затоки піднімається вулкан Камерун, висота якого 4070 метрів. Висока Африка являє собою сукупність плоскогір’їв. Найзначнішими тут є Ефіопське нагір’я (найвища точка – гора Рас-Дашен має висоту 4620 метрів) та Східносибірське плоскогір’я, на якому знаходиться найвища точка Африки – вулкан Кіліманджаро (5895 м). На північ від нього височіє гора Кенія (5199 м). На крайньому півдні материка знаходяться Капські та Драконові гори.

Загалом Африка – доволі високий материк, якщо враховувати середню висоту. Це пов’язано з великими площами плоскогір’їв на материку.