- •1. Філософїя в Житті людини.
- •3. Проблема взаємодії філософії і міфології
- •4. Філософія і релігія, філософія і мистецтво, філософія і наука.
- •5. Філософія, як духовне розв'язання основної суперечності епохи і вихід до трагічних суперечностей людського буття
- •6. Форми вияву філософії у культурі: теоретична філософія, есеїстична філософія, та філософське мистецтво.
- •7. Захід та Схід, як шляхи людського буття у світі та їх специфіка.
- •8. Особливості філософування в Давнійіндії і в Давньому Китаї
- •9. Індуїзм і його головні ідеї: карма і сансара
- •10. Буддизм, як інтегруюча релігійно-філософська система Сходу.
- •11. Давньокитайска філософія
- •12 . Даосизм і конфуціанство
- •13. Загальна характеристика античної філософії
- •14. Класична антична філософія (Сократ, Платон, Арістотель)
- •15. Основні риси епохи еллінізму та її школи
- •16. Християнство як світоглядна основа середньовічної філософії
- •17. Основні риси філософії Середньовіччя
- •18. Загальна характеристика патристики і схоластики
- •19. Філософія Романського та Германського відродження
- •20. Загальна характеристика філософії Нового Часу. Протистояння емпіризму раціоналізму (Бекон, Декарт).
- •21. Основні проблеми філософії просвітництва.
- •22. Загальна характеристика нкф
- •23. Філософія Канта
- •24. Вчення про абсолютно «я» у Фіхте
- •25. Філософія Шелінга
- •26. Філософія Гегеля. Вчення про абсолютну ідею, Абсолютний Дух і людину.
- •27. Філософія романтизму
- •28. Поняття Класичної та неокласичної філософії
- •29. Філософія Фейєрбаха: Антропологія замість теології. Вчення Фейєрбаха про смерть та безсмертя людини.
- •30. Марксистська філософія
- •31. Категорія «відчуження людини» у молодого Маркса
- •32. Філософія Шопенгауера : воля, страждання, уявлення
- •33. Філософія Ніцше. Ідеї волі до влади Надлюдини.
- •34. Психоаналітична парадигма людського буття.
- •35. Вчення 3. Фрейда: Свідоме та позасвідоме. Поняття витіснення та сублімації.
- •36. К.Г. Юнг: Архетипи колективного позасвідомого
- •37. Е. Фромм : Відчуження та любов
- •38. Витоки і риси укр. Культури
- •39. Філософія. Г. Сковороди. Ідея трьох світів, єдності філософії та життя, сродної праці.
- •40. «Філософія серця» п. Юркевича
- •41. Феномен російської класичної філософії
- •42. Філософське кредо Вол. Соловйова: ідея Боголюдства
- •43. Філософська антропологія XX ст.: м. Шелер та г. Плеснер
- •44. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму
- •45. Феномен атеїстичного екзистенціалізму: ж.ПСартр та а.Камю
- •46. Феномен релігійного екзистенціалізму: Ясперс та г.Марсель
- •47. Персоналізм, як філософська течія
- •48. Філософія Бердяєва та Муньє
- •49. Категорія буття у філософії. Специфіка людського буття.
- •50. Буденне буття людини та його категорії. Воля до самозбереження і продовження роду, як основа буденного буття.
- •51. Воля до влади та воля до творчості і пізнання як основи граничного буття людини
- •52. Воля до любові, свободи й толерантності як вихід за межі граничного буття людини.
- •53. Буденне та особистісне спілкування у суспільному житті, суперечність між ними.
- •54. Феномен влади у суспільстві. Воля до влади.
- •55. Культура і цивілізація: Суперечність та її розв'язання.
- •56. Цивілізація: ствердження волі до самозбереження та продовження роду
- •57. Пізнання та творчість, суперечність між ними та її розв'язання. Поняття волі до пізнання і волі до творчості.
- •58. Наука та мистецтво як форми культури.
- •59. Мистецтво як художнє ровз'язання суперечностей людського життя.
- •60. Поняття індивіду, індивідуальності, особістості.
- •61. Концепції особистості у західній філософії (Бердяєв, Муньє, Маслоу, Берн та ін.)
- •62. Особістість як єдність духовного та душевного начала людського буття.
- •63. Особистість та проблема самотності.
- •64. Особистість та стать
- •65. Філософія статі.
- •66. Стратегія взаємодії екзистенційної чоловічності та жіночності у внутрішньому світі особистості.
- •67. Проблема гендерної рівності та гендерного партнерства.
- •68. Любов як актуалізація особистісного начала в людині.
- •69. Концепції любові у західній філософії( Платон, Соловйов, Бердяєв, Фромм)
- •70. Поняття сенсу життя. Сенс життя у різних вимірах людського буття.
- •2. Філософія та світогляд. Буденний, особистісний та філософський світогляд.
50. Буденне буття людини та його категорії. Воля до самозбереження і продовження роду, як основа буденного буття.
Буденне буття - це такий вимір людського буття, де людиною керують воля до самозбереження та воля до продовження роду. В буденності відношення статей будуються за моделлю: "Я - Воно" або "Я - Об'єкт". Буденне буття породжує маніпуляцію однієї статі іншою. Екзистенціально кожна людина відчуває в буденності свою розірваність і половинчастість, статеве відчуження. В цьому вимірі жінка відчуває те, що вона жінка, а не особистість, а чоловік зосереджується на своїй маскулінній ролі. Актуалізуються фізично-тілесні та соціальні якості людини, а не особистісні. Культивуються інтереси роду, а не персони. Людина спрямовує свої сили передусім на буття роду, а не на свою самоактуалізацію та самореалізацію.
51. Воля до влади та воля до творчості і пізнання як основи граничного буття людини
В граничному бутті людиною керують інші типи воль: воля до влади, з одного боку, і воля до самотворення та культуротворення, - з іншого. Воля до влади зумовлює граничне посилення маніпуляції однієї статі іншою. Саме на шляху волі до влади ворожнеча між чоловіком та жінкою стає більш болючою. Прикладом влади однієї людини над іншою є садо-мазохістський зв'язок, де садист є володарем, а мазохіст - його жертвою.
Воля до самотворення та культуротворення в граничному бутті спрямовує особистість до усамітнення. Але усамітнення для саморозвитку знов відчужує чоловіка від жінки та навпаки. Створені ними артефакти культури стають поміж ними, розділяючи їх. Але позитивним в усамітненні є те, що відбувається становлення та актуалізація особистості.
52. Воля до любові, свободи й толерантності як вихід за межі граничного буття людини.
В метаграничному бутті, де людиною керують такі типи воль, як воля до толерантності та воля до любові, відбувається об'єднання чоловічої та жіночої статей через любов. Жінка та чоловік як біологічні статі, розвиваючи свою психологічну стать, стають цілісними особистостями і складають андрогінне ціле, яке є творчо-особистісним об'єднанням двох автономних актуалізованих особистостей. Отже, подолати половинчастість можна через створення внутрішньої цілісності та знаходження своєї любові.
53. Буденне та особистісне спілкування у суспільному житті, суперечність між ними.
54. Феномен влади у суспільстві. Воля до влади.
Влада — явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів. Динаміка розвитку будь-якої організованої спільності людей є боротьбою між владою і хаосом. У найширшому значенні влада — завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності — політичної, економічної, правової.
Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).
Влада — завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй. Інакше — це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.
Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ — підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язкові і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспільство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство — засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.