68. Любов як актуалізація особистісного начала в людині.

Зустріч двох розвинених особистостей, що вже вийшли за межі лише любові до себе та прагнуть більшого, означає еротичну любов. Головним в еротичній любові є те, що дві особистості з'єднуються в нову цілісність, яка не заперечує, а навпаки, підсилює неповторність та унікальність кожної з них. Не можна не погодитися із словами Е.Фромма: "Парадокс любові з тому, що дві істоти становлять одне ціле і все ж залишаються двома істотами" [10, 121]. Отже, саме в метаграничному бутті можливе об'єднання статей в єдине ціле - через любов, що долає розірваність та відчуження статей.

Справжня еротична любов означає не тільки взаємне екзистенціально-психологічне доповнення, а й збагачення [11, 348-349]. Йдеться про жінку, яка, не втрачаючи своєї душевності, стає активною та філософічною, набуває стратегічного мислення, і чоловіка, який стає тактовним та гнучким у прийнятті рішень та проведенні їх у життя. Така еротична любов сприяє набуттю самодостатності, позбавляючи інфантилізму як чоловіка, так і жінку.

69. Концепції любові у західній філософії( Платон, Соловйов, Бердяєв, Фромм)

В історії філософської думки є безліч цікавих концепцій статі. Спинимося на найбільш оригінальних та завершених. Так, Платон вважає, що стать виникла в результаті розриву андрогінної цілісності. Андрогіни, за Платоном, - це істоти, що складалися з чоловічої та жіночої половин. Заздрість богів призводить до руйнації цілісності андрогінів і до появи статі, що означає трагічний розрив. Людина може подолати стать, лише знайшовши свою половину. Через любов чоловіка та жінки, на думку Платона, долається розірваність та відчуженість людського буття.

Один із фундаторів філософії персоналізму М.Бердяєв продовжує та розвиває міркування Платона, ставлячи ідею андрогінізму в центр своєї філософії статі. Він пише: "Стать - це те, що повинно бути подолане, стать - це розрив. Поки залишається цей розрив -немає індивідуальності, немає цілісної людини". І продовжує: "Чоловік тільки стать, половина, він продукт світової розірваності... І жінка - стать, половина" [2, 25]. Отже, подолання статевої розірваності М.Бердяєв вбачає в подоланні статі через утвердження нової цілісної індивідуальності. А після цього - з'єднання з іншою цілісною індивідуальністю через любов-андрогінізм, що долає половинчастість.

Лише намагаючись дати відповідь на запитання "Хто я?", людина починає по-справжньому пізнавати навколишній світ. Спочатку людина бере знання, вже накопичені людством, наступний етап - це віддавання. "Віддавати, -пише Е.Фромм, - набагато радісніше, ніж отримувати, - не тому, що є зайве, а тому, що, віддаючи, я відчуваю, що живу" [10, 162]. Людина починає творити, вона дарує свою неповторність людству. Це може бути об'єктивована творчість у вигляді артефактів культури. Однак любов до себе стає найбільш конструктивною в самотворенні. Лише через самотворення стає можливим творення відносин між людьми, творення Любові. Та справедливою буде і протилежна думка: самотворення стає можливим тільки завдяки любові -любові до себе, що творчо відкривається світові.

Така любов до себе має, за термінологією Е.Фромма, плідний характер. Як пише Фромм: "Плідність - це реалізація людиною притаманних їй можливостей, використання своїх сил" [10, 89].

Отже, дійсна любов до себе - це велика праця, це зростання та накопичення знань і почуттів, це самозмінювання, яке дає можливість не тільки брати, але й віддавати. Плідна любов до себе - це зразок любові до всіх і всього. Вона приводить до персоналізації відносин зі світом. Подібне ставлення до себе розвиває відносини зі світом від моделі "Я" - "Воно" до моделі "Я" - "Ти". Любов до себе -це любов до ідеального себе. Коли людина починає любити в собі свої ідеальні, бажані риси, а не тільки милуватися та хвалитися теперішнім станом, тільки тоді любов до себе наповнюється вищим етичним сенсом.