65. Філософія статі.

В історії філософської думки є безліч цікавих концепцій статі. Спинимося на найбільш оригінальних та завершених. Так, Платон вважає, що стать виникла в результаті розриву андрогінної цілісності. Андрогіни, за Платоном, - це істоти, що складалися з чоловічої та жіночої половин. Заздрість богів призводить до руйнації цілісності андрогінів і до появи статі, що означає трагічний розрив. Людина може подолати стать, лише знайшовши свою половину. Через любов чоловіка та жінки, на думку Платона, долається розірваність та відчуженість людського буття.

Один із фундаторів філософії персоналізму М.Бердяєв продовжує та розвиває міркування Платона, ставлячи ідею андрогінізму в центр своєї філософії статі. Він пише: "Стать - це те, що повинно бути подолане, стать - це розрив. Поки залишається цей розрив -немає індивідуальності, немає цілісної людини". І продовжує: "Чоловік тільки стать, половина, він продукт світової розірваності... І жінка - стать, половина" [2, 25]. Отже, подолання статевої розірваності М.Бердяєв вбачає в подоланні статі через утвердження нової цілісної індивідуальності. А після цього - з'єднання з іншою цілісною індивідуальністю через любов-андрогінізм, що долає половинчастість.

66. Стратегія взаємодії екзистенційної чоловічності та жіночності у внутрішньому світі особистості.

Справжня еротична любов означає не тільки взаємне екзистенціально-психологічне доповнення, а й збагачення [11, 348-349]. Йдеться про жінку, яка, не втрачаючи своєї душевності, стає активною та філософічною, набуває стратегічного мислення, і чоловіка, який стає тактовним та гнучким у прийнятті рішень та проведенні їх у життя. Така еротична любов сприяє набуттю самодостатності, позбавляючи інфантилізму як чоловіка, так і жінку.

67. Проблема гендерної рівності та гендерного партнерства.

„Гендерна проблематика у філософії античності, середньовіччя й Відродження” акцентовано увагу на основоположних принципах патріархатної філософської традиції, сформульованих Сократом, Платоном та Аристотелем.

Відзначаючи суперечливість поглядів Платона на жінок, учені вважають, що він був одним із найрадикальніших патріархатних мислителів. З одного боку, деякі його висловлювання з приводу освіти та ролі жінок-стражів є революційними не лише для його часу, але й для наступних століть. З іншого, - Платон пише, що жіноча стать створена з душ найбільш грішних та нерозумних чоловіків. Таким же чином твердження про те, що жінки від природи вдвічі гірші за чоловіків, не узгоджується з радикальною ідеєю, що жінок можна ввести до кола високопоставлених правителів-філософів ідеальної держави.

Якого значення надавали сучасники ідеям Платона, видно з того, що Аристотель вважав за потрібне зупинитися на них докладно. Аристотель визнає, що виключення жінок із громадського життя зумовлено їхньою роллю домогосподарок, «виховательок», а також відсутністю вільного часу. Але для Аристотеля значно більш важливою причиною була відсутність у жінок здатності до раціонального дискурсу. Оскільки держава існує як сфера діяльності логосу, жінки з їх відсутністю логосу не можуть брати участь у громадському житті.

Амбівалентна репрезентація жінки в культурі середньовіччя була викликана, з одного боку, ідеалізацією жінки як незайманої (Діви Марії), а з іншого, – розумінням жіночого як вторинного, маргінального, більше того, «природно порочного» (образ спокусниці).