29. Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування. Закони спілкування.

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається коммунікатором, що одержує її – реципієнтом.

До структури спілкування можна підійти по-різному, у даному випадку буде охарактеризована структура шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивной

а) Комунікативна сторона спілкування.

Під час акта спілкування має місце не просте рух інформації, а взаємна передача закодованих зведень між двома індивідами – суб'єктами спілкування. Отже, схематично комунікація може бути зображена так: S S. Отже, має місце обмін інформацією. Але люди при цьому не просто обмінюються значеннями, вони прагнуть при цьому виробити загальний зміст[4] . А це можливо лише в тому випадку, якщо інформація не тільки прийнята, але й осмислена.

Комунікативна взаємодія можлива тільки в тому випадку, коли людин, що направляє інформацію (коммуникатор) і людина, що приймає її (реципієнт) мають подібну систему кодификації і декодификации інформації. Т.е. «усі повинні говорити на одній мові».

В умовах людської комунікації можуть виникати комунікативні бар'єри. Вони носять соціальний чи психологічний характер.

Сама по собі вихідна від коммуникатора інформація може бути спонукальної (наказ, рада, прохання – розраховане на те, щоб стимулювати яка-небудь дія) і що констатує (повідомлення – має місце в різних освітніх системах).

б) Засобу комунікації

Для передача будь-яка інформація повинна бути відповідним чином закодована, тобто вона можлива лише за допомогою використання знакових систем. Найпростіший розподіл комунікації – на вербальну і невербальну, що використовують різні знакові системи. Вербальна використовує в якості такий людську мову. Мова є самим універсальним засобом комунікації, оскільки при передачі інформації за допомогою мови менш всего губиться зміст повідомлення. Можна позначити психологічні компоненти вербальної комунікації – «говоріння» і «слухання»[5] «Говорящий» спочатку має визначений задум щодо повідомлення, потім він утілює його в систему знаків. Для «слухаючого» зміст принимаеиого повідомлення розкривається одночасно з декодуванням.

в) Інтерактивна сторона спілкування

Це характеристика тих компонентів спілкування, що зв'язані з взаємодією людей, з безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності. Є два типи взаємодій – кооперація і конкуренція[8] . Кооперативна взаємодія означає Координацію сил учасників. Кооперація є необхідним елементом спільної діяльності, пораждается самою її природою.

Конкуренція – однієї з найбільш яскравих її форм є конфлікт.

г) Перцептивна сторона спілкування

– це процес сприйняття і розуміння людьми один одного.

Усі три сторони спілкування тісно переплітаються між собою, органічно доповнюють один одного і складають процес спілкування вцелом.

4) Спілкування виконує цілий ряд функцій у житті людини:

1. Соціальні функції спілкування

a) Організація спільної діяльності

b) Керування поводженням і діяльністю

c) Контроль

2. Психологічні функції спілкування

a) Функція забезпечення психологічного комфорту особистості

b) Задоволення потреби в спілкуванні

c) Функція самоствердження

Стиль спілкування - індивідуальна стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється за будь-яких умов взаємодії — в ділових стосунках, у стилі керівництва, у способах прийняття рішень та розв’язання конфліктів, в обраних прийомах впливу на людей.  Стилі спілкування мають своєрідне емоційно-вольове забарвлення, яке визначається темпераментом, психофізіологічними та індивідуальними особливостями людини, арсеналом її вербальних та невербальних засобів. В управлінському спілкуванні можна виділити такі стиль авторитарний, демократичний, ліберальний, які мають певні ознаки.  Ознаки авторитарного стилю: ділові, короткі розпорядження; чітка мова, казенний, непрозорий тон; емоції та етичні моменти не беруться до уваги. Позиція лідера — поза групою. Справи у групі плануються заздалегідь, визначаються лише поточні, безпосередні цілі. Голос керівника - вирішальний.  Ознаки демократичного стилю: товариський тон, інструкції подаються у формі пропозицій. Похвала та догана — з поясненнями. Розпорядження та заборони — з дискусіями. Позиція лідера - всередині групи. Всі заходи плануються колективно. За реалізацію пропозицій відповідають всі. Пропозиції обговорюються. Етичній стороні спілкування надається належна увага.  Ознаки ліберального стилю: рівень — конвенціональний, погоджувальний, відсутність елементів схвалення чи догани. Позиція лідера майже не помітна для групи. Процеси в колективі відбуваються самі по собі. Лідер не дає вказівок; наявна безліч потурань. Робота розподіляється, виходячи з окремих інтересів або йде від одного лідера. На етичному аспекті спілкування особлива увага не фіксується. 

Для характеристики системи дій, що їх виконують суб’єкти спілкування, викори¬стовують і таке поняття, як “модель”. Прогресивний американський психолог, фундатор сімейного консуль¬тування В. Сатир виокремлює п’ять моделей (типів) спілкування: запобігливий, звинувачувальний, розважливий, віддалений і врівно¬важений. Запобігливий тип. Така людина в розмові прагне догодити іншим, часто вибачається, не вступає в суперечки. Вона говорить так, ніби нічого не може зробити сама, не діставши схвалення інших, пого¬джується з будь-якою критикою на свою адресу, вдячна вже за те, що з нею розмовляють. Цей тип має ще назву миролюбця. Звинувачувальний тип. Така людина постійно шукає і знаходить тих, хто винен. Він — диктатор, господар ситуації, нерідко поводиться зухвало, говорить різко й жорстко, перебиває інших, не даючи людям договорити до кінця. Людина цього типу прагне в такий спосіб завоювати авторитет, владу над іншими. У глибині свідомості вона знає, що без інших нічого не варта, і тому радіє, якщо люди їй підко¬ряються, відчуваючи себе винними. Сам же звинувачувальний при цьому дістає задоволення. Розважливий тип (або “комп’ютер”, як називає його ще В. Са¬тир) — це дуже коректна, надто спокійна людина, яка все розрахо¬вує наперед, має монотонний голос, вибудовує довгі фрази. Віддалений тип не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно. Крім цих чотирьох моделей спілкування, які свідчать про зани¬жену самооцінку, відчуття власної неповноцінності, є ще один тип, який має назву врівноваженого. Поведінка такої людини послідов¬на, гармонійна. До інших вона ставиться відкрито, чесно, ніколи не принижує людську гідність. Люди такого типу спілкування, як пра¬вило, знаходять вихід із складного становища і можуть об’єднати інших людей для спільної діяльності. Це — цілісні особистості. Вони прямо передають свої думки, відкрито виражають почуття, здатні до особистісного зростання, викликають повагу й довіру до себе. Інші в їхньому товаристві почуваються добре і вільно. Врівноважені люди мають високий рівень моральної та психологічної культури спілку¬вання і потенційні можливості для її підвищення. Якщо порівняти способи впливу маніпулятора і актуалізатора із зазиаченими моделями, можна побачити, що представники перших чоти¬рьох типів є маніпуляторами, а врівноважений тип — актуалізатором. Концепції впливу, розроблені Е. Шостромом та В. Сатир, за спря¬мованістю наближаються до оригінального підходу Е. Берна (трапсакційний аналіз). Він зазначає, що люди у своїй поведінці реалізу¬ють три позиції: Дорослого, Батька та Дитини. Ці три складові є в кожної людини, але всі по-різному ними користуються. Дорослий сприймає світ таким, який він є, розуміє інтереси інших, вміє розпо¬ділити відповідальність між собою та іншим. Дитина — це наша емоційність, нерідко безпосередність і безвідповідальність, залежність від інших. Батько — це той, хто погано розуміє, який же світ на¬справді, проте знає, яким він має бути. Він виховує, наставляє, карає, але може при цьому взяти відповідальність па себе.

На певному етапі та в певній ситуації кожна з трьох позицій буває доцільною, потрібною. Однак нерідко позиція Батька чи Дитини може бути недоречною чи навіть комічною, якщо це не відпо¬відає ситуації, віковим та індивідуальним особливостям людей, що спілкуються. Зазвичай більшість людей, зокрема молодь, віддають перевагу спілкуванню з позиції “Дорослий—Дорослий”. Дуже важ¬ливо правильно визначити позицію співрозмовника та власну, аби досягти мети та реалізувати гуманістичні установки особистості. Наведені способи (моделі) спілкування застосовуються в різних ситуаціях ділового спілкування. Вибір відповідних до ситуації способів свідчить про високий рівень моральної та психологічної культури.

Закони див. у зошиті.