Час проведення засідань

 

Насамперед у кожному конкретному випадку потребує розв'язання питання про регулярність нарад. З одного боку, позапланові наря­ди знижують рівень культури службових взаємин, пра­цівники змушені порушувати свої обіцянки, зривати ділову зустріч, консультацію та ін., про яку домовля­лися заздалегідь, а з другого — «на під­приємстві лише тоді доцільно скликати збори й наради, коли виникає конкретна проблема, яка вимагає колек­тивного обговорення. Тому прихильники регулярного скликання нарад (за календарним планом) повинні по­турбуватися про те, щоб у проміжки часу, встановлені між черговими нарадами й зборами, були знайдені те­ми, які б заслуговували обговорення.

Визначаючи дату наради, необхідно враховувати ре­альну можливість підготовки до неї. Дата наради не повинна змінюватися (якщо ж виникають виняткові об­ставини й нараду треба переносити, то всі учасники її повинні бути заздалегідь попереджені про це).

Щоб не примушувати працівників протягом робочого дня кілька разів переключатися з одного виду роботи на інший, щоб по можливості довше зберегти послідов­ність і систематичність у їх роботі, наради краще пла­нувати на другу половину дня (на кінець робочого дня або одразу ж після обідньої перерви). Зранку слід дати працівникам можливість виконувати найскладніші зав­дання (недарма ж вранішній час вважається найбільш творчим і продуктивним).

Засідання й наради громадських організацій та ко­місій (як і будь-яка інша громадська робота) у робо­чий час неприпустимі.

Прагнення до скорочення робочого часу засідань, як це не парадоксально звучить, не виправдовує себе. Спра­ва в тому, що крім «відкритих» витрат часу на самому засіданні, є ще й «приховані» витрати часу: на підго­товку людини до засідання (припинити роботу, привести в порядок робоче місце, перейти з одного приміщення до іншого), на переключення з одного виду роботи на інший, на зосередження уваги та ін. От і виходить, що короткі, але часті засідання «коштують» у часі дуже до­рого; рентабельніше обговорити на одній нараді кілька коротких питань.

Чомусь вважається, що обговорення кількох питань обов'язково веде до «ковзання по поверхні» проблем,  які розглядаються. Насправді ж якість обговорення значно більшою мірою залежить від ретельної підготов­ки й умілого проведення наради, ніж від кількості питань у порядку денному її. Як показує досвід, трива­лість наради при зміні кількості питань у порядку ден­ному збільшується порівняно мало (одне питання обго­ворюється приблизно годину, два-три питання — до двох годин і не більше). Зі збільшенням порядку денного якість розгляду кожного питання часто навіть зростає, якщо обговорення йде діловито й чітко.

Слід заздалегідь повідомляти учасників не лише про час, коли розпочнеться нарада, а й про орієнтовний час її закінчення (як правило, таке повідомлення, зробле­не на початку наради, скорочує її очікувану тривалість на 5-10%).

 

Підготовка наради

 

Підготовка наради включає в себе цілу низку пи­тань: визначення тематики, порядку денного, завдань наради, приблизного складу учасників, дати й години початку наради; підготовку доповіді й проекту рішення, підготовку приміщення та ін.

Так, приміщення повинне забезпечити нормальні умо­ви для роботи: воно повинно бути теплим, добре освіт­леним, не надто великим, з доброю акустикою й венти­ляцією (відсутність вентиляції, як відомо, знижує про­дуктивність розумової праці на 10%).

Таким приміщенням часто виявляється кабінет керів­ника. Проте влаштовувати засідання в своєму кабінеті керівник повинен якомога рідше: тут сама обстановка підкреслює нерівно­правність учасників — керівника, який сидить у кріслі за власним столом, і решти учасників наради - підлеглих цього керівника (во­ни тримаються в цій обстановці скуто). Керівник, який проводить засідання у своєму кабінеті, безумовно, не повинен переривати його хід розмовами по телефону, прийомом відвідувачів, виклик ом секретаря та ін. (це нетактовно).

На засідання слід запрошувати мінімальну кількість працівників: тільки тих, участь яких справді необхід­на (відсутність їх може зробити засідання неефектив­ним).

Повідомлення про засідання може бути зроблене ус­но, по телефону й у писемній формі. «На наш погляд,— пише В. І. Новоселов,— треба рішуче гнати з повідом­лень формулювання типу «Ваша явка обов'язкова», «Явка суворо обов'язкова» й аналогічні їм. Чому? Тому що, по-перше, більшість наших службовців дисциплінована, вони звикли брати з ділових масових заходів по­трібну для процесу управління інформацію, по-друге, ав­торитет органу управління створюється не шляхом вве­дення таких розпоряджень у повідомлення, а конкрет­ністю, діловитістю керівництва, вимогливістю, негативним ставленням до будь-якої розхлябаності й недисципліно­ваності. Уводячи формулювання «Ваша явка обо­в'язкова», орган управління ставиться з недо­вір'ям до всіх учасників наради, що передбачається, в тому числі й тих, які акуратно відвідують кожен такий захід, а таких більшість».

Якщо заходи типу наради у керівника вищестоящого органу проводяться щотижня (або в якійсь іншій стро­гій періодичній послідовності), спеціальних персональ­них повідомлень про кожен такий захід робити не слід: достатньо один раз встановити, що у такі-то дні кожного місяця, у такому-то приміщенні о такій-то го­дині проводяться наради (необхідно розвивати у служ­бовців почуття самодисципліни, заохочувати планування їх особистого службового часу). Якщо з поважних при­чин чергова нарада не може відбутися — справа ввіч­ливості керівника своєчасно повідомити про це кожного її учасника.

При проведенні неперіодичних заходів питанню спові­щення звичайно приділяють значно більше уваги, Для цього користуються телефоном або поштою;  надсилаються   особисті   повідомлення   або   повідомлення   через адміністрацію.  Ці  повідомлення  мають  розсилатися з таким розрахунком, щоб працівник мав достатньо часу для спланування власного робочого дня і підготовки до виступу.

Проте ступінь   ділової   зацікавленості — не єдиний критерій при доборі учасників наради. Не менш важливий і ступінь компетентності в питаннях, що виносяться на обговорення. Іноді при доборі учасників наради слід враховувати й достатність їх службових прав.

Запрошувати представників інших організацій чи зацікавлених громадян на початок роботи  колегіального органу — якщо питання, які їх цікавлять, передбачається розглянути в кінці засідання — неприпустимо (це недо­цільно й не етично).

Необхідно заздалегідь оголосити порядок денний на­ради і, в разі потреби, дати учасникам ті матеріали, які вимагають вдумливого розгляду. Діловій обстановці на засіданні сприяє підготовка тез доповідей, проектів рі­шень, постанов, рекомендацій та інших документів. За­стосування тез робить зайвим зачитування розгорнутої доповіді, проекту рішення та ін.; захід одразу ж може розпочинатися з обговорення розданих попередньо ма­теріалів. Необхідно, щоб якомога більше присутніх змогли висловити свої пропозиції. Як відомо, слухачі важко сприймають читання доповіді з тексту, тому — залежно від її тематики, обсягу й призначення — основ­ну доповідь або друкують повністю, або у формі тез, пунктів і роздають для попереднього ознайомлення.

Добра підготовка наради — це не підміна наради, як колективного органу, кількома людьми, що її готу­ють. «Якщо в залі сидять десятки, а то й сотні людей, покликаних всебічно обговорити й розв'язати питання,— писалося в газеті,— що стоїть на порядку денно­му, а все, по суті, вершать один або кілька чоловік, які готували збори, які самі склали й доповідь, і проект рішення і виступи спрямовують у наперед передбачене русло, то колективність тим самим явно послаблює­ться» .

Зворотною стороною цієї «медалі» можна назвати конформізм (переважаючий вплив думки більшості на думку меншості внаслідок авторитету, природно наяв­ного в усякої більшості). Людині, яка відчуває, що біль­шість аудиторії не підтримує її, звичайно важко від­стоювати свою думку, і вона припиняє суперечку, на­віть не використавши всіх своїх доказів, хоч істина може бути на її боці. Загальновідомо, що демократія більшості вимагає обов'язкового виконання рішень, прийнятих більшістю. Проте часом забувається той факт, що немає справжньої демократії більшості без уважного ставлення до думки меншості.