- •Оглавление
- •Поняття про сучасну українську літературну мову. Мовна норма. Типи мовних норм.
- •Мовностильові особливості тексту документа
- •Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови
- •Основні норми усного професійного спілкування
- •Офіційно-діловий стиль. Його особливості. Мовні кліше.
- •Поняття про документ. Його властивості та вимоги при складанні.
- •Державна мова та її функції.( Культурно-національні специфічні риси)
- •Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика. Канцеляризми та штампи.
- •Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •Функції мови в суспільстві
- •Лексика сучасної української мови з погляду на її походження
- •Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент професійної культури
- •Правові засади функціонування мов в Україні
- •Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів.
- •Мовленнєва діяльність людини як один із видів діяльності людини.
- •Мовностилістичні та структурні особливості наукових робіт (реферат, наукова стаття, курсова, дипломна, магістерська роботи)
- •Наукова стаття
- •Курсова
- •4. Дипломна
- •Магістерська
- •Види і жанри усного професійного мовлення
- •Жанри публічних виступів Доповідь
- •Промова
- •Наукова дискусія
- •Стиль сучасного ділового листування
- •Термінологічна система професійного мовлення
- •Морфологічні норми вживання числівника у професійному мовленні
- •Лексикографія. Основні типи словників
- •Правила оформлення бібліографії до наукової статті
- •Фразеологія в діловому мовленні
- •Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів
- •Явище полісемії в діловому мовленні
- •Суржик і шляхи його подолання
- •Документ, його функції. Класифікація документів.
- •Особливості синтаксису ділового мовлення. Складні випадки керування.
- •Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування. Закони спілкування.
- •Різновиди наукових робіт. Вимоги до їх оформлення.
- •Лексичні норми в науковому стилі
- •Засоби стандартизації та типізації мови. Види логічних помилок.
- •Поняття про ораторську компетенцію. Мистецтво аргументації.
- •Культура і тактика ведення ділових переговорів
- •Види і жанри публічного мовлення
- •Форми колективного обговорення професійних проблем Роль засідань
- •Види нарад
- •Час проведення засідань
- •Підготовка наради
- •Регламент наради
- •Поведінка головуючого
- •Ухвала зборів
Регламент наради
Регламент наради звичайно визначається самими учасниками наради. Для всіх масових заходів необхідно встановлювати регламент, який би враховував інтереси справи, а також інтереси тих, що зібралися. Для заходів, які відбуваються регулярно, регламент виробляється і затверджується один раз. Значення постійного регламенту взагалі важко переоцінити в науковій організації управління; тому для тих установ, які його не мають, необхідно розробити і затвердити його. Для неперіодичних заходів регламент встановлюється на початку заходу кожного разу.
Вважається, що найскладніше навіть питання потребує для свого ефективного розв'язання не більше 40 хвилин (про це свідчать матеріали радянських і зарубіжних досліджень), якщо доповідь була роздана учасникам наради заздалегідь .
Для масових заходів, присвячених урочистим подіям, регламент не встановлюється; бажано зарані розробити спеціальний церемоніал. Він може бути розроблений на один захід, а також на цілу серію їх (проводи на пенсію, посвячення у робітники та ін.).
Поведінка головуючого
Тими заходами, які мають офіційний характер, звичайно керує директор заводу або керівник установи. Заходами громадських організацій керує особа, вибрана громадськістю.
Головуючий відповідає за організацію нормального ходу засідання: він повинен стежити за дотриманням регламенту, у ввічливій, коректній формі просити виступаючих— у разі необхідності — дотримуватися теми порядку денного засідання.
Голові зборів належить велика роль не лише у дотриманні регламенту, а й загалом в успішному проведенні заходу: іноді трибуну може захопити безвідповідальний базіка, іншим разом присутні «грають у мовчанку». Соціологи ретельно перераховують усі можливi випадки невдач: «коли учасники наради не хочуть виступати», «коли виникає суперечка», «коли деякі не виступають», «коли учасники наради говорять надто багато», «коли група учасників наради приходить до неправильного висновку» та ін. І в усіх цих випадках голова зборів повинен знайти розумний вихід: це не повинен бути «адміністративний тиск», ані жалісливі риторичні запитання на зразок «Ну, що ми ще не обговорили?», «Які питання слід ще підняти?», ані мовчазний дозвіл керівникові зневажати регламент.
Бажано, щоб головуючий стоячи оголошував прізвище, посаду і тему виступу наступного оратора; тим самим підкреслюється повага до виступаючого, а присутні в залі краще стежать за ходом зборів.
Репліки по ходу засідання головуючий може робити з місця, але при виступі — навіть найкоротшому — необхідно встати, для того, щоб присутні могли краще сприймати його слова.
Голова зборів повинен домагатися того, щоб кожен виступаючий пропонував свій варіант розв'язання поставленого на обговорення питання; жоден оратор не повинен брати слова, якщо не може його закінчити пропозицією. Він не повинен заохочувати виступів «для протоколу» (якість обговорення, як відомо, далеко не в першу чергу залежить від кількості виступів).
У деяких колективах прийнято дякувати ораторові після виступу (головуючий коротко каже: «Дякую»). Вияв уваги в такій формі не суперечить правилам проведення масових заходів.
У виступах виключаються: безтактність; недоброзичливість у ставленні до окремих учасників наради; байдужість до спільної проблеми, інтерес до «свого» в цій проблемі; бажання поставити інших у смішне становище; страх здатися вискочкою, не сподобатися начальству та ін.
У виступах повинна бути: максимальна увага до кожної пропозиції, розкутість думки, «раціональне зерно» — пропозиція до загального розв'язання проблеми.
Тон виступів — діловий, спокійний; голос не форсований, не підвищений (до такого виступу більше прислухаються; тому досвідчені оратори на великих нарадах намагаються розпочати свій виступ підкреслено тихим голосом). Темп виступу повинен бути неспішним, тоді кожне слово звучить вагоміше.
Про те, як підготовлена та як ведеться нарада, можна судити з її темпу. Якщо вона підготовлена добре, якщо вибрано правильний стиль її ведення,— темп наради швидкий, напружений, тон діловий, в залі палуб тиша, а не т. зв. «робочий шум», який чомусь вважається ознакою активності.
