2. Метод і завдання регіональної економіки

Обґрунтовуючи сутність регіональної економіки як науки, потрібно відповісти на питання: як вона відповідає теорії еко­номічних систем, які її основні методологічні принципи і методи дослідження.

Під методологією наукового дослідження розуміють систему під­ходів, принципів, показників, методів дослідження соціально-еконо­мічних процесів, обґрунтування оптимальних рішень. Для поглибленого аналізу цих складних народногосподарських систем і підсистем використовують низку спе­ціальних методів залежно від структури і стратегії розвитку народного господарства, територіального їх розміщення, обсягу виробництва, ко­н’юнктури ринку, наявності споживача тощо.

До цієї системи методів належить: аналітичний і порівняльний ме­тод, балансовий метод, статистичний метод, нормативний, карто­графічний, експедиційний, економіко-математичного моделювання та інші методи, які будуть висвітлені в окремому розділі.

Регіональна економіка як наука має свій метод дослідження і аргументацію спеціальних завдань її розвитку. Метод регіональної економіки – це спосіб пізнання предмета регіональної економіки, за якого регіональна економіка розглядається як частина національної економіки, що саморозвивається на основі дії об'єктивних економічних законів.

Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіо­нальну економіку сформували основоположники ринково теорії розміщення виробництва: І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж.Чорлі, П. Хаччет та ін.

Розвиток науки про розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, її становлення в Україні відбувся під керівництвом акаде­міка В. Вернадського. У центрі уваги вчених були проблеми впливу природних умов і ресурсів на економічний розвиток, обґрунтування доцільності залучення нових ресурсів у господарський обіг, проблеми спеціалізації і комплексного розвитку території, економічного району­вання.

Сучасні науковці працюють над вдосконаленням методологічних ос­нов регіоналізації економіки і розміщення продуктивних сил, спираю­чись на досягнення попередніх поколінь науковців-дослідників. Ваго­мий внесок у теорію регіоналізації економіки і розміщення продуктив­них сил зробили вчені: О. Алімов, П. Ващенко, К. Воблий, О. Діброва, С. Дорогунцов, М. Долішній, Б. Данилишин, Ф. Заставний, М. Пала­марчук, М. Пістун, Ю. Пітюренко, В. Поповкін, О. Шаблій, Я. Жупаньський, М. Чумаченко, В. Симоненко, Я. Фащевиця, Я. Степаненко та ін.

В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ве­деться активний пошук найбільш прийнятних форм організації вироб­ництва і розвитку соціальної сфери. В основу сучасної теорії регіоналі­зації економічної політики покладена модель забезпечення сталого її розвитку.

До основних принципів регіональних досліджень належать:

Принцип еволюційного розвитку передбачає врахування того, що соціально-економічні процеси розвитку на регіональному рівні не здій­снюється раптово, негайно. Для усвідомлення нових спрямувань, вті­лення їх у життя необхідна зміна психології людей, людських відносин, які склалися, а для цього погрібний певний період часу.

Принцип цілеспрямованості, який визначається як умова досягнення конкретних цілей у рамках функціонування системи.

Принцип цілісності, який слід розуміти як можливість регіональної системи функціонувати в автономному режимі на основі комплексного використання природних, мінерально-сиро­винних, трудових і фінансових ресурсів і, відповідно, єдиної функції управління цим розвитком.

Принцип науковості, оптимальності передбачає використання еко­номічних законів розвитку суспільства в обґрунтуваннях регіональних соціально-економічних рішень, що дозво­ляє об'єктивно оцінити тенденції у певних сферах регіонального роз­витку, врахувати їх в прогнозних обґрунтуваннях, впровадження оптимальних рішень, тобто досягнен­ня максимальних результатів при мінімальних затратах.

Принцип соціальної спрямованості означає, що у забезпеченні со­ціально-економічного розвитку необхідно враховувати інтереси людей, різних верств населення, забезпечувати соціальні потреби.

Принцип підвищення ефективності виробництва на регіональ­ному рівні передбачає впровадження на підприємствах усіх галузей регіональної економіки заходів, спрямованих на економію усіх видів витрат, пов'язаних із виготовленням продукції. Принцип реалізується через різноманітні форми раціонально­го використання та збереження трудових, матеріальних, природних ресурсів.

Принцип пропорційності та збалансованості реалізується в рин­кових умовах в результаті досягнення рівноваги між попитом та пропо­зицією на певний вид продукції, послуг, виконання робіт, забезпечення раціональних співвідношень між мінімально необхідними потребами і наявними ресурсами.

Принцип пріоритетності визначає необхідність вибору пріоритет­них напрямів діяльності в реалізації завдань соціально-економічного розвитку регіону, невідкладність виконання першочергових завдань.

Принципу специфічності та загальності, згідно з яким регіональна економіка повинна:

1) мати загальні риси, що кореспондуються з національною економікою в цілому;

2) мати загальні риси, що кореспондуються з аналогічними регіональними системами;

3) бути наділеною специфічними особливостями, які визнача­ють природну диференціацію умов господарської діяльності на території країни.

Методологія розробки теоретичних і прикладних завдань щодо роз­витку економіки регіонів і розміщення продуктивних сил передбачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи:

• програмний, що передбачає обґрунтування програми виконан­ня певного завдання чи проекту - його мети, очікуваних результатів, виконавців, складання кошторису, джерел фінансування тощо;

• інформаційний - збирання та обробка відповідної інформації, складання паспортів досліджуваних об‘єктів;

• аналітичний - проведення аналізу одержаної інформації, її си­стематизація та інтерпретація з метою отримання наукових і прак­тичних результатів;

• модельний, який включає розроблення системи моделей про­гнозування і планування для різних рівнів управління;

• алгоритмічний - визначення чіткого порядку вироблення конкретних рішень щодо розміщення відповідних продуктивних сил у взаємозв‘язку з існуючим територіальним економічним потенціалом;

• концептуально-конструкторський - розроблення концепції, про­ектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одержання пошукового результату.

У перехідний до ринку період виникають відповідні мо­дифікації і в методології дослідження регіональної економіки. Насамперед змінюються підходи до формування регіональних цілей розвитку. Замість забезпечення додаткового економічного ефекту за рахунок оптимізації організації господарства на перше місце виходить створення сприятливих умов для життя та соціального забезпечення населення регіонів. Конкретизація цілей виступає у формі інтересів регіонів, доступних для регіонального управління, якими є:

• відповідність рівня та способу життя населення, його окре­мих прошарків та груп світовим стандартам;

• наявність регіональних бюджетно-фінансових та інших еко­номічних засобів регулювання економіки;

• існування можливостей для використання трудових (вироб­ничих, інтелектуальних) потенцій населення, тобто місць засто­сування праці;

• функціонування інфраструктуро забезпечених внутрі- та міжрегіональних зв'язків (господарських, соціальних, інших);

• стабільність суспільно-політичної та національно-етнічної системи.

Стає очевидним, що відповідність регіональної економіки та національної економіки загалом вимогам дії економічних законів залежить від способу економічного мислення суб'єктів національ­ного регіонального і локального управління виробництвом, їхньої спроможності моделювати економічні процеси, виявляти тенденції та приймати правильні рішення.

Завдання регіональної економіки. В умовах ринкових відносин на перший план виходять процеси економічного і соціального розвитку регіонів і низових адміністративних районів, комплексне і де­тальне вивчення стартового рівня економічного розвитку регіонів, природно-ресурсного потенціалу, регіональних демог­рафічних, соціальних, економічних і екологічних проблем.

Головні завдання, які вирішує регіональна економіка:

- забез­печення ефективності суспільного виробництва за рахунок прос­торових її складових (раціональне розміщення виробництва, комплексний розвиток регіонів;

- регіоналізація єдиної соціаль­ної, економічної, демографічної і екологічної політики.

Пріоритетний напрям регіональної економіки - вивчення го­ризонтальних зв'язків, що формуються на основі угод між дер­жавою і регіонами, які в певному значенні впливають на перспек­тиви соціально-економічного розвитку України в цілому та її регіонів зокрема.

Досягнення результатів потребує розв'язання багатьох проблем, які сформувалися у регіонах України упродовж тривалого історичного періоду. Серед них можна назвати:

● по-перше, суперечності між існуючою територіально-галузевою структурою економіки регіонів України та необхідністю створення конкурентоспроможних регіональних економік з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва;

● по-друге, невідповідність між сформованим економічним по­тенціалом окремих регіонів, галузей і комплексів та ефективні­стю їх використання у період переходу до ринку;

● по-третє, нераціональне розміщення промислового вироб­ництва, галузей соціального комплексу та невідповідність фінан­сово-економічного механізму їх функціонування;

● по-четверте, неспроможність інтеграції української еконо­міки до клубу розвинутих країн через невідповідність структури, динаміки виробництва валової доданої вартості економік регіонів, економічного механізму загалом і стану демократії стандартам цих країн.

Усе це ставить вирішення багатьох завдань перед теорією і практикою регіональної економіки. Пріоритетним у дослідженнях регіональної економіки є вив­чення процесів, що впливають на економіку регіонів, а саме:

- удосконалення поділу праці, територіальна організація гос­подарства регіонів;

- структурна перебудова економіки регіонів;

- міжнародне співробітництво в розвитку продуктивних сил окремих регіонів.

У межах регіональної економіки досліджуються такі пробле­ми, як:

- регіональна політика держави;

- розробка і реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку;

- ефективність спеціалізації і комплексного розвитку регіону;

- економічне районування;

- районне планування та інші питання, пов'язані з розміщення продуктивних сил і комплексним розвитком регіонів.

Таким чином, у дослідженнях регіональної економіки має ста­тися зміщення центру ваги від загальних територіальних проб­лем на регіональний рівень до оцінки раціональності розвитку і розміщення продуктивних сил в окремих регіонах. При цьому слід ураховувати галузеві розробки, надто з базових галузей еко­номіки України. Вони мають слугувати орієнтиром для визна­чення перспектив територіального розвитку регіонів.

Для вирішення цих завдань необхідно насамперед сформувати кадри, які спроможні мислити економічними і регіональними ка­тегоріями, підбирати відповідну систему критеріїв і показників для економічного аналізу, узагальнення тенденцій розвитку, на­уково обґрунтовувати стратегію і тактику розвитку регіональ­ної економіки.

Регіональна економіка має розвиватися динамічно, постійно збага­чуватись новими ідеями і концепціями, методологічними і методич­ними розробками, рекомендаціями практичного спрямування. У найближчому майбутньому передбачається на практиці реалізува­ти регіональне стратегічне планування з розробленням та прийняттям місцевими органами влади відповідних регіональних стратегій розвит­ку. У прин­ципово нових соціально - економічних умовах навчальний курс пови­нен сприяти формуванню у студентів бачення можливих напрямів і шляхів створення висококонкурентної соціально-орієнтованої ринко­вої економічної системи.